“Село Тисячоліття”: звідки походять найдавніші фотографії Закарпаття

<p>Янош Янко &ndash; директор Угорського етнографічного музею, один із найавторитетніших етнографів-дослідників свого часу</p>

У пошуку типажів

«Найдоречніше під час святкування «Тисячоліття» було б представити справжній образ сьогоднішньої та історичної Угорщини, в рамках масштабної національної етнографічної виставки», – писав 1890 року Антал Герман, угорський етнограф та вчений.

Імперія планувала гучні урочистості у 1896 році з нагоди тисячоліття створення Угорщини. Організатори хотіли влаштувати свято у форматі сучасної історичної виставки просто неба, яка б одночасно розповіла про минуле і сьогодення та розказала, як саме держава розвиватиметься далі.

Минувшину на виставці мало демонструвати штучно створене село. У поселенні планували показати традиційні селянські архітектурні особливості історичної Угорщини.

«Етнографічне село» спроєктував Янош Янко – директор Угорського етнографічного музею, один із найавторитетніших етнографів-дослідників свого часу.

Янко розпочав підготовку до проєкту за три роки до святкувань, 1893-го. А потім, від квітня 1894-го до травня 1895-го, проводив польові дослідження приблизно у 150 поселеннях 20-ти округів Угорщини – по одному тижню. Його цікавило все: техніка будівництва, матеріали, регіональні архітектурні особливості домів, місцеві меблі та інтер’єр житла, двори, огорожі.

Під час експедиції Янош Янко фіксував антропологічні особливості представників різних етнічних груп і стиль їхнього вбрання. Зібраний матеріал мав слугувати для створення манекенів, які планували «розселити» в хатах.

У пошуках спільного різного

Відвідуючи землі Закарпаття, яке до 1919 року входило до складу Австро-Угорщини, етнограф зосередив свою увагу на селі Нижні Ворота (тоді – Нижні Верецьки), що біля селища Воловець.

Янош Янко сфотографував на спеціальні скляні фотопластини хати та їхній інтер’єр, двори, обороги для зберігання сіна, огорожі, а також і селян.

Судячи із фотографій дослідника, характерними для регіону були невеликі дерев’яні будівлі, криті соломою. У дещо заможніших селян хати були мурованими, а дах викладали дерев’яними драницями.

Люди на знімках переважно одягнені у верхній одяг, виготовлений з овечих шкур – гуні та кожухи. Чоловіки мають характерні капелюхи з підігнутими вгору крисами й сумки через плече. Заміжні жінки носять очіпок – старовинний головний убір у формі шапки.

Оригінальний вигляд на одній зі світлин має місцевий музичний квінтет, що складався з двох русинів-українців і трьох євреїв, одягнених згідно з національно-етнічною традицією. Шкода, що фотокартка не передає того, яку музику в той час вони грали!

Під час роботи над «Етнографічним селом» Янош Янко намагався відобразити етнічну різноманітність населення Угорщини, презентуючи культури всіх національностей у давньому, чистому вигляді.

Згідно з його планом, у комплексі мав бути 31 будинок. На виставці вдалося реалізувати 24. Янко скрізь шукав «типовість», а потім намагався «зміксувати» будинок із різних архітектурних елементів, у якому б відбивалися всі особливості певного регіону.

До костюмованих світлин дослідник ставився із ретельним антропологічним підходом. Янко знимкував людей у повен зріст, фіксуючи кожен елемент одягу спереду, збоку і ззаду. Зосереджував увагу на деталях.

На фотографіях етнографа – і жінки, і чоловіки, і діти, і особи поважного віку. Йому було важливо зафіксувати просте повсякденне вбрання на додаток до вишуканих святкових нарядів, а також показати відмінність у вбранні на різних етапах життя. Зокрема він фотографував весільний одяг і жалобні сукні.

Шампанське, дирижаблі, цісар

Після ретельного планування, тривалих підготовчих робіт і щедрих інвестицій у серпні 1895 року в Будапешті розпочали будівництво «Села Тисячоліття».

До будівництва об’єктів виставки залучили майстрів із різних регіонів. Зазвичай майстри використовували будівельні матеріали, привезені зі своїх куточків країни. Бригади окремих округів заздалегідь підготували елементи будівель, а остаточно збирали їх уже в Будапешті.

Усьому Будапештові, а навіть цілій країні нетерпеливилося відвідати дійство й побачити тематичні павільйони. Дирижаблі, високі палаци, фонтан, що вигравав блискучими кольорами, ціле село та безліч цікавих програм чекали відвідувачів Міського парку. Майже 240 павільйонів демонстрували тисячолітню спадщину історії, культури та промисловости Угорщини. Споруди хоча й були тимчасовими, але могли конкурувати з іншою архітектурою Будапешта. Будівлі були прикрашені вежами, банями, різноманітними візерунками – у стилях готики, ренесансу, бароко. На архівних фотографіях видно, що вони виглядають як справжні.

У павільйонах діяли інтерактивні виставки. Відвідувачам демонстрували останні розробки телефонів та навушників, з яких можна було почути виступи з театру та промови політиків.

Великий акцент робили на розвагах. Працювали павільйони з пивом та шампанським. Заможні відвідувачі могли піднятись в небо на дирижаблі. Публіка розважалася, катаючись на електричній залізниці. Музиканти виконували пісні в нових стилях, експериментуючи зі звучанням.

Популярним було й «Етнографічне село» – перший музей просто неба в Угорщині. На його території можна було побачити будинки з різних регіонів країни, корчму, церкву, ратушу, школу, пожежну станцію. Серед експонатів був і дерев’яний дім із Закарпаття. Навколо нього відтворили обійстя з оборогом та огорожею. У селі також експонували народний одяг, відтворювали звичаї та святкові традиції у форматі вистав, весілля та ігор.

Згодом виставку почали демонтовувати. Взялися зносити й будівлі «Етнографічного села». Янош Янко вимагав якомога швидше розібрати старі хати, адже в деяких уже з’являлася цвіль. Придбаним у колекцію Угорського етнографічного музею експонатам загрожувало знищення.

Янош Янко подбав не лише про збереження архітектури – він залишив одні з найдавніших і, без сумніву, одні з найцінніших світлин регіону. Ці фотографії є подарунком для дослідників – унікальні документи доби, що зображають місцеве населення, його одяг та побут, а також архітектуру закарпатських сіл кінця XIX століття.