Люди в овечих шкурах: історія створення карпатської гуні-коцовані

13:33, 21 січня 2022

1_cover-2.jpg

Сьогодні традиційні гуні-коцовані виготовляють лише в декількох гірських селах Закарпаття. А ще століття тому життя і горян, і долинян годі було уявити без цього верхнього одягу. Серед іншого він захищав від холоду, вітру, дощу та снігу. Унікальні старі фотографії та записи етнографів дають змогу ознайомитись з цим давнім ремеслом та його особливостями

115742113_2680588812186658_5001412404199322646_n.jpg

Михайло Маркович

філолог, дослідник історії

«Порядочні одіщини» на круглий рік

Року 1896 Юрій Жаткович – етнограф і священник – залишив такий запис про традиційний вигляд місцевого люду. «Порядочні одіщини русина (тултіп: українця) суть: гаті, сорочка, клебан (шапка), гуня і постоли (бочкори). А русинок: подолок, сорочка, плат (катран) (тултіп: фартух), чоботи, гуня і ширінка (хустина) на шию і голову».

Чоловік із села Синевирська Поляна, Міжгірщина, у гуні-коцовані та шапці з овечої вовни, 1937 рік.jpeg

Чоловік із села Синевирська Поляна, Міжгірщина, у гуні-коцовані та шапці з вовни, 1937 рік

Фото з архіву автора

Гуню носили впродовж майже усього року і чоловіки з жінками, і їхні діти. На свідчення цього натрапляємо в записах етнографів та на старих світлинах. Ось що про значення і різновиди цього одягу записав Юрій Жаткович.

«Гуня є особлива одіжчина русина. Без гунi русина не можна собі уявити, бо він носить її як посеред зими, так посеред літа. Але молодь, особливо дівчата, лише взимку носять гуню, аби показати, що не бояться студені. Гуня товста, із чистої вовни і має довгий ворс (коцмата). Тому при роботі і в простий час носять петек, що є не чим iншим як тонка, коротка і легка гуня. Гуня і петек бувають білі, але в північній і середній смугах (Закарпаття. – Авт.) часто їх «задублюють», тобто вимочують у виварцi вiльховоï кори, щоб у них не водились ні воші, ні блохи», – йдеться у його праці «Етнографический очерк угро-русских».

Мешканці села Липча на Хустщині біля церкви у святкових гунях. Листівка часів Першої світової війни.jpg

Мешканці села Липча на Хустщині біля церкви у святкових гунях

Листівка часів Першої світової війни

До середини 1870-х майже повсюдно в краї, за винятком Рахівщини, гуня була обов’язковою складовою народного одягу. У гірських районах її носили ще в 1920–1930-ті роки. А у весільних обрядах вона збереглася до кінця 1950-х.

Чоловічі гуні були переважно довгими, до колін. А жіночі – коротші, до середини стегон чи нижче пояса. На Іршавщині побутували білі чесані гуні з довгим ворсом.

Шили станок гуні, як і лайбики, з двох пілок. До станка пришивали довгі, часто до колiн, рукави. Розріз передньої поли й неглибокий виріз горловини обшивали білою, сірою, синьою чи чорною стрічкою.

Як правило, родина мала до десяти гунь – і святкові, і на щодень. Уміння обробляти овечу вовну, робити нитки і ткати з них одяг було життєво необхідним. Тому майстрині протягом багатьох століть передавали свої вміння від покоління до покоління.

Русинки в гунях на Закарпаття. Листівка часів Першої світової війни-2.jpg

Жінки з села Буштино на Тячівщині у традиційних гунях

Фото: Богуміл Вавроушек, Французьке географічне товариство
Русинки в гунях на Закарпаття. Листівка часів Першої світової війни-3.jpg

Жінки у Хусті

Листівка часів Першої світової війни
Русинки в гунях на Закарпаття. Листівка часів Першої світової війни.jpg

Русинки в гунях на Закарпаття

Листівка часів Першої світової війни

Створити гуню власноруч

Століття тому сукно для гунi виготовляли так: овечу вовну випарювали в гарячій воді щонайменше три-чотири години. Потім старанно вимивали в річці чи потоці й сушили. Шерсть скубли й чесали на щiтях iз залізними зубцями, вбитими в дерев’яну основу. Під час цього процесу розділяли добірну вовну та гіршу. З гіршої пряли два сорти ниток – тоншi й товщі: на основу і піткання. А з вовни кращої якости виготовляли тонкі нитки, які скручували удвоє, а потім різали завдовжки 30–35 сантиметрів. Їх протягували на дерев’яних кроснах (ткацькому верстаті) човником через три-чотири нитки так, щоби сукно із зовнішнього боку вийшло кошлатим (коцоватим).

Весілля у селі Синевир на Міжгірщині, 20-ті рр. ХХ ст. Фото Амалія Кожмінова. Моравський земський музей (Moravské zemské muzeum).jpg

Весілля у селі Синевир на Міжгірщині, 20-ті рр. ХХ ст.

Фото: Амалія Кожмінова. Моравський земський музей (Moravské zemské muzeum)
Верховинець у косматій гуні, 20-ті рр. ХХ ст. Листівка часів Підкарпатської Русі (Закарпаття).jpg

Верховинець у косматій гуні, 20-ті рр. ХХ ст.

Листівка часів Підкарпатської Русі (Закарпаття)

Для ткання також  була потрібна нитяна основа. Її виготовляли з льону або конопель, які також обробляли вручну. Щоб виткати три метри полотна з овечої вовни, вправній майстрині треба було щонайменше день. Виткану основу валили в гірському потоці, тобто вимочували у валилі – своєрідній діжці з дощок, що звужувалась донизу. За один-два дні без жодного порошку вовна набувала сліпучої білизни й розпушувалася. Після полоскання і сушіння гуню зшивали докупи.

На горловині прикріпляли спеціальні стрічки «ощинки», якими одяг зав’язували довкола шиї. «Ощинки» були різнокольорові: білі, сині, червоні, зелені, чорно-білі. Зазвичай їх сплітали в подвійну кіску. З натільного боку гуні могли пришивати кишеню – жеб – з тканини.

Верховинець з Воловеччини у гуні-коцовані. Листівка 20-30-х рр. ХХ століття.jpeg

Верховинець з Воловеччини у гуні-коцовані

Листівка 20-30-х рр. ХХ століття
Місцеве населення у селі Буштино на Тячівщині. Листівка 20-30-тих рр. ХХ ст..jpg

Місцеве населення у селі Буштино на Тячівщині

Листівка 20-30-тих рр. ХХ ст.
Жінки з Хустщини у гунях-коцованях, 1915 рік. Австрійський національний архів.jpg

Жінки з Хустщини у гунях-коцованях, 1915 рік

Фото: Австрійський національний архів

«Так бисьте багаті, як вам гуні косматі»

Закарпатські верховинці святкові гуні використовували для важливих обрядових дій. Вважали їх оберегами. У білих гунях ходили до церкви та одягали їх на весілля. Чорні або сиві – на похорон.

Колись гуня також була символом багатства. Наприклад, на Мараморощині – українсько-румунському пограниччі – наречена мала ходити весь весільний тиждень у білій гуні, хоч як було би тепло. А батько молодої, зустрічаючи молодих, сипав на них тенґерицю (кукурудзу), барвінок та хміль і при цьому співав:

Так бисьте багаті, як вам гуні косматі.
Позерай, Марійко, крізь колач, який твій Василько багач.

Весілля в часи Підкарпатської Русі (Закарпаття), 20-30-ті рр. ХХ століття. Молодята та свідки – у святкових гунях-коцованях. Fotoarchiv Československé tiskové kanceláře, Praha.jpg

Весілля в часи Підкарпатської Русі (Закарпаття), 20-30-ті рр. ХХ ст.

Фото: Fotoarchiv Československé tiskové kanceláře, Praha

У деяких верховинських районах Закарпаття весілля «затанцьовували». Тобто кидали гуні молодим під ноги й танцювали на них – «щоби щасливі були, щоби багаті були». Навіть влітку молодий і молода упродовж весілля були зодягнені в білі гуні.

Сьогодні класичні гуні та гуні-коцовані з вовни вручну виробляють лише в декількох гірських селах Закарпаття. Найкраще таке ремесло збереглося у селі Річка, що на Міжгірщині. Саме тут живуть майстрині, які досі володіють давнім мистецтвом ткання гунь з овечої вовни. Вони шиють їх, використовуючи автентичні матеріали, виготовлені саме в цьому регіоні. Нині гуні можна побачити тільки на виступах фольклорних колективів або на місцевих фестивалях.

Жінка з дитиною у селі Верхній Студений на Міжгірщині, 1930 р. Фото Войтех Сук. Університет Масарика у м. Брно (Masarykova univerzita).jpg

Жінка з дитиною у селі Верхній Студений на Міжгірщині, 1930 рік

Фото: Войтех Сук. Університет Масарика у м. Брно (Masarykova univerzita)
Жінки з села Новоселиця, що на Міжгірщині. Листівка часів Першої світової війни.jpg

Жінки з села Новоселиця, що на Міжгірщині

Листівка часів Першої світової війни
Чоловік у гуні. Село Кам’яниця на Ужгородщині, 1920 р. Фото Флоріана Заплетала з архіву Миколи Мушинки.jpg

Чоловік у гуні. Село Кам’яниця на Ужгородщині, 1920 р. Фото Флоріана Заплетала з архіву Миколи Мушинки

Фото: Флоріан Заплетал. З архіву Миколи Мушинки
На вулицях Хуста. Листівка часів Першої світової війни.jpg

На вулицях Хуста

Листівка часів Першої світової війни
Чоловіки зі Сваляви, 1928 рік. Фото з чехословацького журналу Pestrý týden.jpg

Чоловіки зі Сваляви, 1928 рік

Фото з чехословацького журналу Pestrý týden

Схожі матеріали

600_карпати.jpg

Смак сонця і вітру. Як народжується гуцульський сир

600_.jpg

Дні європейської спадщини у Львові: 92 події протягом трьох днів

600Х400

Бубон, скрипка і цимбали: як наші предки музикували

600-.jpg

10 фактів про українських відьом

600.jpg

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся

60.jpg

Місія Егана

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

novyirik.jpg

Два французи, синя птиця і хабар – новорічний стіл радянської родини

сео, лістінг.jpg

Різдво на Україні