Роксолана – руйнівниця османських традицій

<p>Султан Сулейман</p>

Народила султанові шестеро дітей

Перші відомості про Роксолану у Стамбулі з’явилися наприкінці 1521 року. Тоді вона народила султанові Сулейману свого первістка, сина Мехмеда. На той час їй мало бути приблизно 16 років. Точна дата народження знаменитої султани імперії не відома. За підрахунками, це був орієнтовно 1505-й. Земний її шлях закінчився 1558 року. 

<p>Роксолана</p>

У султанському гаремі юнку називали Гюрем. У перекладі з фарсі – розвеселена, усміхнена. Роксоланою цю жінку нарекли тогочасні європейські посли у Стамбулі через її походження. Роксоланія або Рутенія – так називали заселені українцями землі Польського Королівства.

Після пологів Роксолану з немовлям мали відіслати до гарему Старого палацу на стамбульській площі Баязид. 

Але вже наступного року Роксолана народила Сулейманові доньку Міхрімах. 

<p>Султанська брама палацу Топкапи</p>

Так кілька років поспіль вона дарувала султанові нащадків. У 1523 році – сина Абдуллаха, який помер у дитячому віці. Року 1524 народився рудоволосий Селім, наступник батька на престолі. 1525-го – Баязид. І нарешті, через 6 років, на світ з’явилася її остання, шоста дитина – син Джихангір, який мав фізичну ваду, був горбанем. Отже, Роксолана не покидала султанського палацу Топкапи. До того ж саме для неї османський архітектор Сінан звів там розкішні покої. 

Султан виділив своїй молодій наложниці щедре утримання. Як мати нащадків правителя вона отримувала 5 тисяч дукатів на рік. У перерахунку за принципом "золотого паритету" це $ 735 тисяч. Додатково на прикраси отримала ще 100 тисяч дукатів, тобто $14 мільйонів 700 тисяч. У рік народження Селіма султан подарував їй землю і будинки неподалік хамаму Махмуда-паші у Стамбулі. Тоді ж її почали називати “гасекі”, тобто улюбленицею султана. Уперше наложниця, порушуючи традиції, народила султанові шестеро дітей: п’ятеро хлопчиків та одну дівчинку.

Рабиня-поетка

Про почуття Роксолани до Сулеймана можна дізнатися з її листів. Той майже щороку ходив у завойовницькі походи і жінка комунікувала з ним за допомогою листів. "Безпорадна, нещасна наложниця", "згоріла від вогню розлуки, з печінкою, що перетворилася на кебаб" – такими епітетами присмачувала вона послання, у яких нарікала на страждання від розлук.

<p>Лист Роксолани до султана Сулеймана від 1537 року. Архів палацу Топкапи TSMA. E.5038</p>

Але не словами єдиними! Від червня 1522-го і до січня 1523-го Сулейман перебував у військовому поході на Родос. Тоді Роксолана передала йому змочений сльозами одяг і просила вдягти його. А також скаржилася, що за відсутности коханого загубила себе у створеному Аллахом світі. "Я прожила весну своїх років під вашим захистом, як перлина у вашій скриньці коштовностей", – додала, натякаючи, що є головним скарбом султанського гарему. Читаючи у військових походах листи коханої, Сулейман міг на мить відволіктися від вибухів, криків поранених та запаху крови та смерти. Так Роксолана змусила його навіть на відстані думати про неї.

<p>Печатка 20х15 см Роксолани на листі Сигізмундові ІІ Августу 1548 рік</p>

Молода жінка очевидно розуміла, що їй треба використовувати всі засоби, щоб втримати Сулеймана. Тому вона спішила повідомити особливу новину: "Завдяки моєму султанові я, знайшовши праведний шлях, обрала віру". Донька рогатинського священника прийняла іслам. Наприкінці листа неофітка побажала перемоги над ворогами. У наступному посланні від 1526 року Роксолана зичила Сулейманові звитяг над угорцями: "…хай допоможе Вам [Аллах], щоб зі своєю щасливою зіркою і царським знаменом здобували завжди перемоги над нікчемними й мерзенними невірними (християнами)". 

Із послань відомо, що султан Сулейман надсилав Роксолані гроші та коштовні дарунки. Якось він передав їй 5 тис. флоринів ($ 735 тисяч) і… волосину зі своєї бороди. На це вона відреагувала дуже делікатно: 

Роксолана також присвячувала султанові вірші. Писала вона їх османською мовою, що містила багато перських і арабських слів, поєднаних тюркською граматикою. Її вона вивчала з першого дня у гаремі. За десять років молода наложниця щебетала османською, немов соловейко. Вона вільно і красиво могла скомпонувати і любовне послання, і провадити розмови про релігійні та політичні справи.

В османських архівах Туреччини міститься дев’ять інтимних листів Роксолани. Хоча їх було значно більше, адже листування відбувалося доволі інтенсивно. На жаль, любовної кореспонденції султана історія не зберегла.

Небувале одруження із наложницею

Найбільшу владу в гаремі Роксолана мала після смерти Гафси, Сулейманової матері. Сталося це 19 березня 1534 року. Озброївшись Кораном, вона почала діяти. Спочатку виманила в султана звільнення з рабства. Адже, будучи рабинею, не могла чинити добрі справи: будувати мечеті, школи, лікарні та водограї у Мецці, Медині і Стамбулі. А як вільна мусульманка – мати позашлюбні стосунки.

<p>Вікна султанського гарему</p>

Так вона заохотила Сулеймана всупереч традиціям узяти з нею шлюб. Безпрецедентна подія! Адже після завоювання Константинополя 1453 року османські султани вже не одружувалися і співжили без зобов’язань із наложницями гарему, сини яких ставали претендентами на трон. 

Роксолана змінила цей звичай. Її весільний дарунок (махр) становив 100 тисяч дукатів ($ 14 мільйонів 700 тисяч), які дісталися султанові з Угорського князівства. Щоденна платня Роксолани із султанської скарбниці становила 2 тисячі акче ($ 6 тисяч). Шлюб Сулеймана з Роксоланою пишно відсвяткували у Стамбулі. Про це свідчить докладний запис у щоденнику працівника генуезького банку Святого Георга від 1542 року.

<p>Коридор султанського гарему</p>

Далі його опис нагадує казку про Аладдіна. "Спочатку з’явилися двісті мулів, неабияк навантажені килимами, золотими і срібними вазами, спеціями, коштовностями, меблями і всілякими предметами вжитку. Кожного мула супроводжували двоє рабів у чудових лівреях, а подарунки були огорнуті шарфами сріблястого й рожевого кольорів". 

Щедрість султана не мала меж. "Потім пройшли двісті верблюдів, вщерть навантажені розкішними подарунками, що їх надіслали імператриці з найвіддаленіших куточків імперії, і насамкінець — вісімдесят чорних євнухів і вісімдесят білих євнухів у прекрасних шатах, які супроводжували подарунки та мали слугувати згаданій імператриці. Уночі головні вулиці були яскраво освітлені, довго грала музика та бенкетували…", – так закінчив генуезець свою оповідь.

На жаль, точної дати автор не зазначив. Проте венеційський дипломат Даніелло де Людовічі вказав, що шлюб Сулеймана з Роксоланою відбувся на початку червня 1534 року або трохи раніше. Тобто напередодні від’їзду османського війська на чолі з султаном у похід проти іранського шаха Тахмаспа. 

"Імператриця турків" і дипломатка

Накопичені статки Роксолана витрачала на благодійність – зведення мечетей, хамамів, їдалень для бідних, лікарень, водограїв. Вона не обмежувалася провінціями Османської імперії, як матері попередніх султанів. Її діяльність ширилась на столицю – Стамбул. Як дружина султана вона також листувалася із правителями сусідніх держав. До неї таку місію виконували тільки жінки знатного походження, дружини ранніх османських султанів. 

<p>Лукас Кранах молодший, Бона Сфорца у вбранні вдови, 1553 рік</p>

Наприкінці 1542 року Роксолана написала листа дочці польського короля Сигізмунда І (Старого) та Бони Сфорци – Ізабеллі Ягеллонці (1519–1559). Вона була дружиною короля Угорщини Яноша Заполья, ставленика османів. Султан Сулейман визнав її новонародженого сина Яноша ІІ Сигізмунда наступником угорського престолу. Дитина народилася відразу після смерти короля. Королева Ізабелла Ягеллонка надсилала до Стамбула свого посла, щоби домогтися звільнення з османської в’язниці Єдікуле двох знаних угорців – Терека та Майлада. Однак отримала відмову. Невдовзі османський посланець вручив їй листа від Роксолани, у якому українка називала себе "імператрицею турків". Його копія латиною зберігається у фондах Національної бібліотеки у Варшаві. У листі йдеться про угорських в’язнів, підтримку Ізабелли Ягеллонки та її новонародженого сина з боку султана Сулеймана й особисто Роксолани. 

<p>Угорська королева Ізабелла Ягеллонка приймає турецького посланця. Художник Віктор Мадарас, 1879 рік</p>

Польський історик Анджей Дзюбінський назвав цей лист проявом таємної жіночої дипломатії. Адже Роксолана насправді шукала шляхів порозуміння з матір’ю Ізабелли Ягеллонки – італійкою Боною Сфорцою. Впливова дружина польського правителя виступала проти зближення королівської династії з Габсбургами. Тому Роксолана під приводом листа відправила до Кракова свого посланця – потурченого поляка Яна Кердея.

На той час син Бони Сфорци, престолонаступник Сигізмунд  був заручений із Єлизаветою Австрійською, дочкою імператора Фердинанда І Габсбурга. Цим питанням опікувався король-батько. Уже наступного дня після отримання інформації від Роксолани Бона Сфорца почала відкрито діяти. 

Коли спадкоємець польської династії Сигізмунд ІІ Август зійшов на трон, Роксолана 1548 року надіслала йому послання. Разом із привітанням вона передала власноруч гаптовані сорочки, штани й хустинки. Польський король дякував за це, називаючи Роксолану "Ваша королівська величність". За рік вона передала польському королеві ще одне послання, у якому вітала його рішення підтримувати дружні взаємини з османами. 

<p>Лукас Кранах молодший. Портрет Сигізмунда ІІ Августа, 1553 рік</p>

Листи до Сигізмунда ІІ Августа султана-українка скріплювала ажурною печаткою на персні з текстом: "Печатка приязні, що міста, держави, світу й віри храм [може] збудувати відбиток персня". Ділову документацію, що стосувалася благодійности, вона підписувала як Гюрем-султан, гасекі Гюрем-султан. А дипломатичну – як Гасекі-султан. В арабських джерелах її також називали Гюрем Шах-гатун, тобто приписували їй монарший титул. Або ж Мелеке (Меліке), себто королева.

<p>Фаррух Бек. Шах Тахмасп у горах. Фрагмент іранської мініатюри.</p>

Роксолана також листувалась із Султан-бейгюм, сестрою шаха Тахмаспа (1514–1576). Це листування відбулося після 29 травня 1555 року. Тоді в Амасьї перси й османи уклали мирну угоду. Війна між країнами була спровокована релігійними розбіжностями між мусульманами-сунітами та шиїтами. Конфлікт тривав сорок років. Султан-бейгюм намагалася заручитися підтримкою Роксолани, яка на той час перебувала в зеніті слави в Османській імперії та за її межами. Тому першою написала їй листа. Перська принцеса оспівувала велич Роксолани, порівнювала її із визначними жінками ісламу, зокрема, Мер’єм – матір’ю пророка Іси (біблійного Ісуса). 

Роксолана ж у листі до Султан-бейгюм акцентувала на розвитку добросусідських відносин між Іраном та Османською імперією, до налагодження яких особисто доклалася. Як і під час листування з польським королем вона виступала посередником між султаном Сулейманом та сусідніми державами. 

Засновниця Жіночого султанату

Роксолана померла 1558 року, не дочекавшись сходження сина Селіма на трон. Її дипломатичні навички перейняла невістка – грекиня Нурбану (1525–1583). Вона вийшла заміж за Селіма ІІ і здобула статус валіде (матері правлячого султана) Мурада ІІІ. Нурбану листувалася із венеційським дожем і французькою королевою Катериною Медічі (1519–1589), виступаючи гарантом миру з Османською імперією. 

Дружиною Мурада ІІІ стала албанка Сафіє (1550?–1619). Вона підтримувала зв'язок із венеційцями. Листувалася із британською королевою Єлизаветою І (1533–1603), сприяючи налагодженню інтенсивної торгівлі з її підданими. Сафіє також контролювала сина-султана Мехмеда ІІІ. За це отримала від сучасників прізвисько "валіде-падишах". 

<p>Хатідже Турхан. Гравюра Пітера де Йоде ІІ між 1640&ndash;1660 роками</p>

Наймогутнішою султаною доби Жіночого султанату стала грекиня Кесем (1590–1651). Дружина Ахмеда І по його смерті п’ять років керувала державою як регентка при малолітньому синові Мураду IV. Його наступником став її молодший син Ібрагім І. Той конфліктував з матір’ю і поплатився за це життям: його убили яничари після палацового заколоту. Утримати владу Кесем планувала й після сходження на престол 6-річного онука Мехмеда. Вона присвоїла собі небачене до того звання "старшої валіде" і відсунула в тінь мати султана – 21-річну українську наложницю Гатідже Турхан. Відомо, що та походила з Поділля і звали її Надія. Утім молода українка стала достойною конкуренткою грекині. Вона почала нав’язувати синові Мехмеду ІV свою волю і гуртувати навколо себе прихильників. 

<p>Вхід у гробницю Хатідже Турхан</p>

За три роки навколо Гатідже Турхан (1626–1683) утворилася фракція, до якої входили великий візир, головний євнух і одна зі служниць Кесем. Остання повідомила про план отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого онука, чия мати була поступливішою. Прихильники Гатідже Турхан діяли швидко. 2 вересня 1651 року вдерлися посеред ночі в гарем і задушили бабусю султана мотузкою. Відтак Кесем стала першою в історії османів страченою валіде. Гатідже Турхан отримала регентство при малолітньому Мехмеду ІV. П’ять років поспіль вона фактично правила Османською імперією, що була ослаблена війнами із сусідами та внутрішніми повстаннями.

<p>Гробниця Роксолани</p>

Весь цей час Гатідже Турхан шукала надійного помічника на посаді великого візира. Ним 1656 року став Кепрюлю Мехмед-паша. Отримавши широкі повноваження, він диктаторськими методами навів лад в Османській імперії і збільшив її володіння завойовницькими війнами. Його син Фазил Ахмед-паша, також великий візир, відіграв певну роль в історії України. У союзі з кримським ханом і гетьманом козаків Петром Дорошенком він відвоював у Речі Посполитої Кам'янець, нині Кам’янець-Подільський. А наступного 1673 року – Хотин та інші фортеці Поділля. Місцеві українці при цьому отримали чимало привілеїв.

Згодом Гатідже Турхан відійшла від державних справ і зайнялася благодійністю. Тому прийнято вважати, що саме вона стала останньою представницею Жіночого султанату. Одна султана-українка його заснувала, друга – завершила. Над могилою Роксолани на території мечеті Сулейманіє невтішний султан Сулейман звів гробницю. А Гатідже Турхан сама наказала збудувати для себе найвеличніший у Стамбулі мавзолей. Нині до нього паломництво, адже турки вважають цю султану ледь не святою.