Плужник, Підмогильний та інші. Фактозвіряння історії МАРСу

"Не то рожевим, не то жовто-блакитним"

Треба визнати, що й через 90 років ані питань, які порушив Вухналь, ані багато інших питань про МАРС не з’ясовано.

Статті про це загадкове літературне угруповання є в різних довідниках та енциклопедіях. Хоча МАРС проіснував недовго, але він об’єднував найкращі літературні сили Києва та й узагалі чільних представників тогочасного українського письменства. У літературній боротьбі, яка розгорнулася в середині 1920-х, МАРС стояв на позиціях, близьких до ВАПЛІТЕ, і боронив передусім художній та естетичний критерії у творчості. Недаремно в назві угруповання було слово «майстерня» — тут справді об’єдналися майстри й навіть одна майстриня. В енциклопедичних довідках є і повний склад його учасників, і дата заснування, і інші відомості, хай і скупі. І тільки досвідчене око побачить, що більшість цієї інформації неправдива або помилкова. А особливо це вочевиднилося після розсекречення документів з архівів Служби безпеки України.

З архівних матеріалів випливає, що 19 березня 1934 року секретно-політичний відділ Київського відділення Державного політичного управління завів агентурну справу з назвою «Беглецы». Органи вирішили, що дехто з культурних діячів має намір виїхати з Києва у віддалені куточки СРСР і там перечекати до кращих часів. Їхні підозри були небезпідставними. Відтак митців нарекли «втікачами» і почали за ними стежити.

У справі проходило 13 осіб, зокрема семеро письменників із МАРСу. Хоча провадження завели 1934-го, до cправи долучили донесення секретних співробітників за 1927–1928 роки — якраз за період існування цього літугруповання. Ці відомості не лише доповнюють наші знання про МАРС, а й спростовують окремі нібито усталені вже факти.

Отож пропонуємо вам невеликий фактчекінг про МАРС, враховуючи нові дані. Перевіряти будемо статті з трьох доступних джерел: це Вікіпедія, "Літературознавча енциклопедія", яку упорядкував Юрій Ковалів, та Енциклопедія історія України, авторка статті Галина Герасимова.

МАРС засновано 7 листопада 1926 року — це достеменний факт. Повідомлення про створення "майстерні" надрукували в тогочасній пресі. Також подали і перелік людей, які сформували нове літературне угруповання. Їх було всього десятеро (за абеткою): Борис Антоненко-Давидович, Гордій Брасюк, Марія Галич, Яків Качура, Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Тенета, Дмитро Фальківський, Володимир Ярошенко. Ніяких "та інших" у цьому списку не було.

О_о! А де ж Тодось Осьмачка, Іван Багряний, Михайло Івченко, Дмитро Тась, Микола Терещенко? Адже вони фігурують в усіх довідниках і енциклопедіях.

На вересень 1927 року (а це майже рік існування угруповання) жодних змін у складі МАРСу не відбулося. Секретний співробітник "Поліщук" розповідав працівникові органів під час зустрічі 20 вересня 1927 року таке:

<p>Валер'ян Підмогильний (1901-1937) - український письменник</p>

Участь Осьмачки — мабуть, найбільша легенда про МАРС. Усіх вводить в оману знамените фото групи письменників, де скраю стоїть Осьмачка. Проте він ніколи не належав до МАРСу. Він був членом «Ланки», яка утворилася 1925 року. А 6 квітня 1926 року Підмогильний писав до Плужника:

“Ланка”. Це найболючіше питання моєї душі. Така вона була потрібна ще рік тому, а така зайва й важка тепер. Мені здається, що свою роль вона вже відіграла, і затримувати її далі, тим часом як постулати її стали вже реально визнані й по інших організаціях (це наше безумовне означення), а самі організації стали мало потрібні, — є консерватизм, чіпляння. Нам треба це серйозно обговорити і або виступити в пресі із заявою, що ми свої історичні функції виконали, або подумати в противному разі про поширення (чимале, звичайно) кількісне".

<p>Григорій Косинка (1899-1934) - український письменник</p>

На етапі занепаду "Ланки" Тодось Осьмачка за власним бажанням вийшов із угруповання. Пізніше в мемуарах "Мої товариші" він двічі про це згадав. Спершу дещо ухильно, розповідаючи про знайомство з румунським письменником Панаїтом Істраті: "Заходжу в каюту, дуже ясно освітлену електричним світлом, та й бачу Підмогильного, що сидів з якимось високим і дуже чорнявим товаришем. [...] Навколо їх купчилися Косинка, графік Касіян і ще якісь, здається, члени нової літературної організації “Марс”, що постала з недавно ліквідованої “Ланки”.

Осьмачка не ототожнює себе з марсівцями і далі пише про це пряміше: "Після мого виходу “Ланка” стала називатися “Марсом”. І вже приходилося мені дуже рідко зустрічатися із своїми колегами по перу. Часи вже накреслювалися інші".

Знамените фото, на якому на сходах будинку стоять і сидять Антоненко-Давидович, Косинка, Марія Галич, Плужник, Підмогильний та Осьмачка, зроблено не пізніше 7 листопада 1926 року. На ньому знято літературну групу "Ланка", яку не слід цілковито ототожнювати з МАРСом.

<p>Дмитро Фальківський (1898-1934)</p>

Про перебування Івана Багряного в МАРСі залишилися достеменні свідчення сексота "Поліщука". До речі, він не знав справжнього прізвища Івана Багряного. 

30 жовтня 1928 року, коли вже МАРСу не існувало, «Поліщук» заявив, що "Лозов’ягіна не знає". Через десять днів, 9 листопада, агент ДПУ переказував їхню розмову так:

"С/с знає поета Багряного, який виступив на літературну сцену роки два тому. Минулого Багряного с/с не знає. Багряний раніше належав до літературного угруповання МАРС, у яке вступив незадовго до розпаду останнього. На думку с/с, людина з радянськими поглядами. Наразі перебуває поза літературними угрупованнями, але у ВУСПП, на думку с/с, безумовно не піде, хоча б через побоювання, що його там не приймуть. З ким Багряний пов’язаний у цей час із колишніх марсівців, с/с не знає. Знає тільки, що Багряний восени казав Фальківському, що має піти в армію. Пізніше, 9/ХІ–28 р., Фальківський розповідав, що знову зустрівся з Багряним, але той був іще в штатському одязі. Адреси Багряного с/с не знає, знає, що той шукає квартиру".

У Вікіпедії та в інших енциклопедіях про це видавництво пишуть закрутисто: "Від МАРСу узалежнюють діяльність видавництва МАСА".

Почнімо з неправильного написання: "Маса" — це не абревіатура і пишеться, як звичайна власна назва, — з великої літери, але далі маленькими та в лапках. Про історію видавництва дізнаємося з листа Підмогильного до Плужника за 6 квітня 1926 року (МАРСу ще не існувало):

<p>Володимир Ярошенко (1898-1937)</p>

"Тепер ще про одно. Тут уперто організовується В-во “Маса” — колективу письменників. Сьогодні я довго розмовляв із Савченком Яковом. Ідея “свого” видавництва мене тішить дуже, і я думаю спробувати (Вам теж раджу). Знаєте, так обридло почувати “видавцеву ласку” і ставлення до себе як до учня, що за всяку ціну хочеться цього позбутись. І треба признатись, що із Савченком, Фальківським чи Ярошенком я себе далеко вільніше почуваю, ніж із Титаренком чи Зеровим. Ну їх під три чорти, цих “менторів”, які щоразу підкреслюють перед нами свою, досить сумнівну, зверхність. Треба спробувати. Гриця [Косинку] сьогодні бачив, казав йому про це, але він поставився аж надто скептично — мовляв, використати хочуть".

"Маса", як і написано на перших книжках, — це «видавництво письменників». Усіх київських письменників, а не тільки ланківців чи марсівців. "Масу" заснували самі літератори на противагу кооперативним і державним видавництвам. Останні дбали передусім про свої інтереси й диктували авторам умови та правила. У листі недаремно згадано Сергія Титаренка. У середині 1920-х років він був директором кооперативного видавництва "Книгоспілка" і членом київського видавництва "Слово".

Сáме уявлення про зв’язок між "Масою" і МАРСом спричинило багато хибної інформації. Михайло Івченко, Дмитро Тась, Тодось Осьмачка, Григорій Косяченко, Дмитро Борзяк видавали свої твори в "Масі", тому різні джерела приписують їм членство в МАРСі. Та водночас у видавництві виходили книжки Василя Атаманюка ("Західна Україна"), Валер’яна Поліщука ("Авангард"), Олексія Полторацького та Семенка Скляренка (обидва — учасники журналу "Нова ґенерація").

Отже, "Маса" мала широку спрямованість і не була корпоративним видавництвом одного літературного угруповання.

Тепер маємо навіть точну дату, коли МАРС розпався. Мабуть, до цього моменту ви зрозуміли, що секретний співробітник "Поліщук" був одним із членів "майстерні" (але хто конкретно — можемо тільки припускати. Не забувайте, що ДПУ безжально репресовувало й тих, хто погоджувався на співпрацю). Йому і слово.

3 лютого 1928 року штатний працівник ДПУ переказував їхню розмову:

<p>Яків Качура (1897-1943)</p>

"У середу 1-го лютого відбулися збори МАРСу, на яких ухвалено було постанову про саморозпуск організації. Отже, МАРС повністю ліквідувався. Одним із перших ініціаторів саморозпуску МАРСу був Фальківський. Категорично проти розпуску МАРСу виступали Тенета, Качура, Брасюк і Підмогильний. Однак після довгих суперечок виявилося, що при останньому голосуванні був тільки один голос “проти”. Хто саме голосував “проти”, “Поліщук” чомусь не хотів сказати.

Мотиви, які виставляла група, що стояла за ліквідацію, такі: в літературному світі склалася дуже важка обстановка. ВУСПП повністю захопив у свої руки і органи критики, і партійно-радянські організації, які відають літературною політикою. У літературному світі весь час іде гризня і зовсім несправедливе цькування окремих груп, як, наприклад, передусім ВАПЛІТЕ і МАРС. ВАПЛІТЕ уже закрилася, теж у результаті переслідувань, відтак тепер усі нападки з боку ВУСППу й іже з ним буде спрямовано на МАРС.

Неокласики від цього гарантовані з двох причин: по-перше, тому що вони не існують як організація, а по-друге, тому що їх тепер, мабуть, небезпечно чіпати. Марсівці, розпускаючи свою організацію, в такий спосіб ідуть з поля бою і заявляють, що нехай тепер ВУСПП сам-один представляє всю українську літературу, і тоді ми подивимося, чи впорається він зі своїм завданням.

<p>Валер'ян Поліщук "Геніяльні кристали"</p>

Коли я заперечив “Поліщуку”, що така політика неправильна і що не можна погодитися із системою дезертирства, “Поліщук” скочив на ноги і дуже схвильовано й лаючись почав говорити, що ВУСПП і Хвиля своїми вихватками самі спровокували і самозакриття ВАПЛІТЕ, і самозакриття МАРСу. І якщо тепер, з одного боку, нападають на ВАПЛІТЕ і МАРС, а з другого боку, Іван Лакиза йде на поклон до неокласиків, знімаючи перед ними шапку, ходить на квартиру до Филиповича, запрошуючи неокласиків працювати в редакції “Життя й революція”, то МАРСу немає сенсу існувати.

Набагато краще, якщо критики від ВУСППу нападатимуть на окремих поетів і письменників, колишніх членів МАРСу, ніж на МАРС як організацію.

“Поліщук” упевнений, що тепер ВУСПП приречений на вмирання, бо ВУСПП займався і тримався тільки на, так би мовити, негативній діяльності, на критиці й цькуванні інших груп, а тепер, коли цих груп немає, то вусппівським борзописцям типу Б. Коваленка нічого буде робити, адже самі-то вони творити нічого не вміють. Партія повинна радикально змінити свою політику в галузі літератури, бо інакше вона зовсім погубить будь-яке живе життя в цій галузі".

МАРС з’явився на літературному овиді через рік після ВАПЛІТЕ. У Вільній академії пролетарської літератури вже вийшли альманах і перший номер журналу, а МАРС тільки заявив про себе. Однак 1927 рік став вершинним для обох літературних організацій. 12 січня 1928 року саморозпустилася ВАПЛІТЕ, 1 лютого — МАРС.

<p>Борис Антоненко-Давидович (1899-1984)</p>

У Вікіпедії з приводу порівняння двох літорганізацій наведено купу цитат. Іван Багряний заявляв в автобіографії, що МАРС сприймали як київську філію ВАПЛІТЕ, а Іван Кошелівець "наполягав на мистецькій окремішності київської організації". Хоча ці два твердження одне одного не заперечують. Усе так і було.

13 квітня 1928 року (МАРС формально вже не існував) в окружному відділі ДПУ в Києві зробили виписку з агентурного зведення про залучення українських письменників до роботи київського Будинку Червоної армії:

"В одній із галузей роботи київського БЧА є небезпечний ухил, який надалі може принести багато шкоди справі становлення нашої військової громадськости. Цей ухил — залучення в БЧА групи українських письменників МАРС (Майстерня Революційного Слова). Ця група (Антоненко-Давидович, Осьмачка, Ярошенко, Плужник, Фальківський, Косинка, Підмогильний, Тенета та ін. є фактично київською філією харківської ВАПЛІТЕ) у своїй роботі орієнтується і виражає сподівання частини української опозиційно налаштованої хвильовістсько-шумкістської інтелігенції. Доповіді на літературні теми, проведені представниками цієї групи в БЧА, зокрема доповідь на тему "Десять років української пролетарської літератури», показали, що тут проводиться певна лінія — ігнорування української пролетарської літератури в особі нинішніх укр. пролетарських літературних організацій і заміна поняття укр. пролетарської літератури поняттям про творчість старих занепадників, як Фальківський, Плужник та ін.".

А проте самі марсівці уникали таких порівнянь і ототожнень. Сексот «Поліщук» ще 20 вересня 1927 року пояснював органам:

"На Україні немає ніде організацій, аналогічних МАРСу, і тому МАРС ні з ким не блокується. Найближче марсівці стоять до ВАПЛІТЕ в галузі літературної тактики й теорії. Це часто зовнішня ознака і можливість окремим поверховим критикам відносити МАРС до правих організацій. А проте МАРС найменше співчуває правій частині ВАПЛІТЕ — Хвильовому й ін. Найближче він стоїть до основної організації ВАПЛІТЕ".

Безперечно, ці порівняння тільки шкодили МАРСу, бо існувала неприхована загроза бути обвинуваченими у хвильовізмі.

<p>Євген Плужник (1898-1936)</p>

Романтичну версію про те, як Євген Плужник побився об заклад з Антоненком-Давидовичем і Підмогильним, що напише непоганий роман, поширив літературознавець Леонід Череватенко. А можливо, і сам вигадав. Принаймні джерела цих відомостей він ніде й ніколи не вказував.

Поет нібито хотів довести друзям-прозаїкам, що й він "так уміє": "Засперечалися на тему — що легше писати: прозові твори чи поетичні? Кожний, ясна річ, свою відстоював правоту. Тоді Є. Плужник сказав: “Хочете, я напишу роман? Чистенький, середній, культурний, як визначають міщани, роман. Який читатимуть — і навіть із захватом. Який навіть витримає два видання. Хочете?” Він “заспорився” з Валер’яном, а Б. Антоненко-Давидович “розбив руки”".

Історія роману "Недуга" насправді не романтична, а вельми меркантильна. Є у Череватенка і її продовження: "Але на писання роману потрібний був час, іншими словами — гроші, на які можна було б годуватися. Гроші позичив, тобто видав Є. Плужникові аванс, його приятель Павло Іванович Комендант (1892–1960). Директор, редактор і власник (єдиний у трьох особах) кооперативного видавництва “Сяйво”. Згадують, ця процедура відбулася елементарно просто: П. Комендант витягнув з кишені пук грошей, скільки вхопила рука, і запитав: “Вистачить?”. Є. Плужник перелічив і мовив: “Цілком”".

Насправді йшлося суто про гроші. Плужник сам цього не приховував, аж його історія дійшла й до сексота "Поліщука":

"С/с передає, зі слів Фальківського, цікаву розмову, яка відбувалася між Фальківським і Плужником з приводу роману останнього “Недуга”. У цій розмові Плужник заявив, що чудово розуміє всю слабкість свого роману і малу його обробку, але що все це сталося тому, що він весь роман написав за півтора місяця. Квапливість же писання роману Плужник пояснив тим, що йому край потрібні були гроші (за роман він отримав <нрзб> крб) і йому треба було терміново написати щось більш-менш годяще для радянського ринку, щоб свої гроші отримати. Наразі Плужник, як і раніше, важко хворий". (Розмову було записано 9 листопада 1928 року.)

* * *

Юрій Вухналь у гуморесці жартував: "По своєму віддаленню “Марс” стоїть близько від “Вапліте” й далеко від “Плугу” (віддалення “Марсу” від “Молодняка” поки що не вирахувано). Коли ж зробити гіпотетичне припущення про переліт з літпланети “Плуг” до “Марсу” (припускаючи навіть, що можна буде перебороти силу тяжіння “Плугу”), то все ж таки для цього потрібно багато років.

Астрономи, які спостерігали “Марс” у невеличкий з ультрабілим фільтром телескоп, запевняють, що на “Марсі” видно революційну лінію й що вона різко, викреслено й чітко проходить через увесь “Марс” , починаючи від одного полюса — Косинки до другого — Качури (є такі полюси на “Марсі”). На підставі цих даних “астрономи” роблять висновки, що на “Марсі” є такі ж живі істоти, як і на інших літпланетах.

Ці твердження дуже й дуже сумнівні, бо, розглядаючи поверхню “Марса” в дужий телескоп системи “марксівська критика”, чітко викресленої революційної лінії не помітно — правда, можна бачити лише темні безформні плями.

Сподіваємось, що літпланета колись повернеться до нас іншим боком і буде трохи ближче, тоді можна буде розробити виразніші й детальніші виміри й спостереження про сусідній “марсовий” світ.

Зараз же літпланету “Марс” можна спостерігати лише з території України. В Західній Европі цю планету можна буде бачити й спостерігати лише через 57.863.569 років. Рік, коли можна буде спостерігати цю літпланету в телескопи Америки, до цього часу ніким не вирахувано".