Петлюра: антисеміт чи "єврейський батько"

Поділяючи долю і недолю

Симона Петлюру вбито 25 травня 1926 року. Убивця Самуель Шварцбард був арештований на місці злочину. Наступного року відбувся судовий процес. Душогуб єдиним мотивом свого чину назвав помсту за єврейські погроми, скоєні на українських землях за мовчазної згоди одного з лідерів УНР. Адвокатові вдалося викликати співчуття у присяжних — Шварцбарда виправдали. Однак не всі сприйняли цей вирок позитивно.

— Роль вбивці тирана, роль караючої руки правосуддя вам не підходить, — звертався до обвинуваченого прокурор. — Вона вам просто не під силу. Ви — нікчемний лиходій, що прикривався чужим ім’ям. Який метався з боку в бік, був переслідуваний поліціями різних держав не за політичну діяльність, але за кримінальні злочини. І це я вам ставлю в провину. І тому ваша історія, в якій ви хочете виглядати благородним месником, не переконує і не захоплює мене.

Якнайкраще ставлення Симона Петлюри до євреїв можуть прояснити його висловлювання. У своїх наказах і промовах Головний Отаман завжди був виразним, емоційним і чітким.

— Час нам знати, що єврейство так само, як більшість нашого українського населення, зазнало лиха від більшовицько-комуністичної навали, — йдеться в наказі Петлюри № 131 від 26 серпня 1919 року. — Час вже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки — так само, як і ми, було поневолене й позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас. Воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю. Виступайте зі зброєю проти справжнього ворога й пам’ятайте, що наша чиста справа вимагає й чистих рук. Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд як зрадників Вітчизни.

Євреї-міністри та євреї-козаки

У відозві "До населення України" від 18 березня 1921 року керівник УНР писав: "Та сердечна зустріч, яку проявило єврейське населення при поверненні нашого війська на рідну територію в минулому році. Ті сльози, якими єврейське населення проводжало відступаюче наше військо. Той жах, який охопив єврейське населення перед навалою більшовиків. Ті десятки тисяч євреїв, що потягнулися за нашим військом, втікаючи від більшовицької навали, і що тут разом з нами на чужині ділять нашу долю і мріють нашими мріями: все це переконало цілий світ, що бандити не ми, а самі більшовики! Як Головний Отаман Війська Українського я наказую вам: більшовиків-комуністів та інших бандитів, що роблять погроми та нищать населення, карати нещадно. І як один стати в оборону бідного змученого населення і через наші військові суди розправлятися з бандитами негайно".

Влада УНР сприймала євреїв як рівноправних громадян. Текст IV Універсалу УНР був надрукований чотирма мовами: українською, російською, польською та їдишем. Напис їдишем був і на карбованцях УНР. У республіці діяло Міністерство жидівських справ. Його послідовно очолювали Мойсей Зільберфарб, Вульф Лацко-Бертольди, Авром Ревуцький та Пінхас Красний. Єврейські прізвища мали багато активних діячів того періоду: як-от заступник міністра закордонних справ Арнольд Марголін чи заступник міністра праці Соломон Гольдельман. Або Шмуль Цібельман — козак 7-го Синього полку, який загинув 1919 року. Його мартиролог опублікований у газеті "Український козак".

Симона Петлюру називали "жидівським батьком". Збереглася розписка міністра Пінхаса Красного від 1921 року про отримання від очільника УНР 15 тисяч польських марок із власних коштів на допомогу єврейським біженцям. Головний Отаман відрізняв простих євреїв від колаборантів комуністичної влади єврейського походження. Він розтлумачував це громадянам УНР: "Коли ви зустрінете серед комуністів євреїв, пам’ятайте, що вони для свого народу такі ж запроданці – каїни. Вони забули віру і закони батьків своїх, як і ті з наших зрадників, що пристали до комуністів. Тож несправедливо було б складати вину за них на весь єврейський народ, як неможливо складати вину за наших зрадників-комуністів на весь український народ. Я знаю, що таких запроданців відцуралася чесна єврейська громада і яко зрадників свого народу плямувала їх".

Бандити — не ми

Іноді Петлюрі закидали, що він почав боротися з погромами та погромниками лише влітку 1919 року. Але документи свідчать про протилежне. Ще в листопаді 1917-го він звертав увагу вояків, щоб вони не допускали погромів і безладів, бо ті насильства ганьбою покривають славне ім’я українського війська. У січні 1919 року Головний Отаман наказував розслідувати грабунки та погроми, вживаючи всіх заходів, щоб подібні ексцеси не повторювались і винні були покарані. Порушників могли розстрілювати цілими підрозділами. Як-от курені "Не журись" і "Гуляй душа", хоч вони й не входили до складу регулярної армії.

"Головний Отаман вважає необхідним повідомити, що він і командний склад нашої армії рішуче бореться з погромами єврейського населення і взагалі з якими-небудь насиллями над ним і всіма проявами, які б могли внести загострення співжиття двох народів, — йдеться в телеграмі Петлюри до міністрів УНР 1919 року. — Головний Отаман стверджує, що євреї понесли не одну людську жертву на будування Української Незалежної Республіки. Головний Отаман знає факти, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську, лояльно підітримували законну республіканську владу. Головний Отаман ставиться з великою пошаною до цих жертв єврейського населення, яких воно принесло на вівтар нашої вітчизни... Головного Отамана зворушували ті сльози подяки, які з’являлись у наших хворих, або поранених козаків до євреїв за їх сердечне піклування і допомогу ближньому".

Очевидці переказують розмову Петлюри з отаманом Іваном Семесенком, який влаштував погром у Проскурові. Тоді загинуло не менше 700 осіб.

— Що ви влаштували!? — обурювався Головний Отаман. — Ви збезчестили Україну! Я покараю вас так, як ще нікого не карав! Ви зобов’язані були померти, але не допустити погрому!

Йшлося не тільки про емпатію. Політик розумів, що такі речі впливають на ставлення світу до України та її боротьбу за Незалежність. А наслідки Проскурівського погрому взагалі були катастрофічними: усі банки Європи, крім німецьких, заморозили рахунки УНР. На раніше закуплені військові товари для Армії УНР наклали арешти. Єврейська громада у США звернулася до президента Вудро Вільсона з вимогою розірвати дипломатичні відносини з українцями.