Пані "8 березня" і пан "23 лютого"

<p>Олександра Коллонтай</p>

Відмовилася від трирічного сина

Олександрі Коллонтай помилково приписують вислів: “Секс має бути таким же доступним, як склянка води”. Цю фразу насправді написав Ференц Ліст, начебто цитуючи Жорж Санд. Та навіть якщо Коллонтай і не була автором афоризму, то точно надала йому яскравих барв.

Майбутня революціонерка народилася у Петербурзі в аристократичній сім’ї. Мала українське коріння. Її батько Михайло Домонтович походив із Чернігівщини, був нащадком козацької старшини, далеким родичем гетьмана Многогрішного. Коли Домонтович став генералом російської армії, зрусифікувався. Сама Шура (так Олександру найчастіше називали знайомі) не виявляла жодних сентиментів до українства, була закостенілою космополіткою.

<p>Олександра Коллонтай з чоловіком Володимиром та сином Михайлом</p>

Олександра вчилася вдома.

– Як у Ільфа і Петрова: гімназій вона не кінчала, а отримала домашню освіту. Але дуже гарну освіту, знала 10 європейських мов, – усміхається історик Георгій Папакін.

Батьки хотіли видати доньку заміж за статечного нареченого – ад’ютанта царя. Проте свавільна Шура категорично відмовилася. На зло їм одружилася з бідним родичем – троюрідним братом Володимиром Коллонтаєм.

У подружжя народився син. Коли хлопчикові було три роки, Олександра ошелешила: сім’я – не для неї, вона хоче бути вільною. Шура поїхала вчитися у Швейцарію. На той момент уже була захопленою марксисткою.

– "Капітал" Маркса був у бібліотеках багатьох освічених родин. Наприклад, взяти Скоропадського – у бібліотеці його батька був "Капітал" Маркса. Звичайно, він не був марксистом, але таку літературу читав. Можна сказати про певне захоплення модними ідеями, – пояснює Георгій Папакін.

Вільний секс

У Європі Коллонтай потрапила у середовища, котрі бурлили соціал-демократичними та феміністичними ідеями. Громадський світогляд Шури лише формувався – вона хиталася між меншовиками та більшовиками, між суфражистками та феміністками-марксистками. В одному була певна: шлюб – це застаріла інституція, любов має бути вільною.

“В основу легального шлюбу закладені два однаково неправильні принципи - нерозривність з одного боку, і уявлення про “власність”, про повну приналежність один одному чоловіка і жінки – з іншого”, – пояснювала вона.

<p>Обкладинка збірника праць Олександри Коллонтай та Клари Цеткін</p>

Ілюструвала свої погляди прикладом нового друга – Володі Ульянова-Леніна, його дружини Надії Крупської і коханки Інеси Арманд: "Надя була більш рівна, а Інеса стояла перед ним на колінах... З Інесою все ж превалювала любов-захоплення, оповита флером крилатого Ероса... Чому ж ці жінки не могли бути відкритими дружинами Леніна? Чому треба було мучити всіх трьох? І погубити сердешну Інесу”, – писала Коллонтай.

Життя Шури було переповнене любовними пригодами. Проте всі були якісь… дивацькі. Вона закохалася у співзасновника Російської соціал-демократичної робітничої партії Георгія Плеханова – і стала затятою меншовичкою. З економістом Петром Масловим мала довгі болісні стосунки, котрі врешті обірвала. Дратувалася, що всюди возив зі собою дружину. А коли займалася з ним сексом, той постійно дивився на годинник.

<p>Олександра Коллонтай</p>

З часом Коллонтай усе більше тягнуло на бік Леніна. Фемінізм виродився до пролетарського – проблема не в правах жінок, а в шматку хліба, писала Коллонтай. Саму її нестача хліба, звісно, не турбувала. Жила аристократично, в достатку.

Шура + Паша

Року 1917 в Росії спалахнула "Лютнева революція". Шура за дорученням Леніна повернулася до Російської імперії. З певним багажем.

– Ленін їй доручив таку делікатну справу – перевезти одну з валіз, невідомо з чим. І вона її привезла, і на Фінляндському вокзалі її забрав [Олександр] Шляпніков, один з її близьких знайомих. За легендою, саме в цій валізі була частина грошей, які німецький штаб виділив Леніну, – переказує Георгій Папакін. Має на увазі відому історію про те, що більшовицький переворот в Росії профінансувала Німеччина.

<p>Олександра Коллонтай з Павлом Дибенко</p>

Коллонтай кинулася агітувати за більшовиків. Зокрема, виступала перед матросами Балтійського флоту. На одному з кораблів її, 46-річну жінку, вхопив за талію і підійняв на руки 29-річний Павло Дибенко. Так почалася найвідоміша більшовицька лавсторі.

Паша, як і Шура, – українець. Він усе ще пам’ятав українську мову – якої Коллонтай навіть не знала. За два роки, у 1919-му, Дибенко привіз кохану до себе додому в село Новозибків на Чернігівщині (нині це Росія). Олександра навіть вдягла вишиванку для спільного фото. Але з аристократичною погордою сприймала його батьків як селюків, а сестру – як “ідіотку”.

Коллонтай багато що в Дибенкові не подобалося. Він був ніби з іншого покоління – не дивно, між ними 17 років різниці. Шура підозрювала, що коханець використовував її для кар’єрного зросту в партії. Але підтримала це. Навіть казала: “Старайся бути ближче до центру, на очах”. Він дослухався – став ближчим до Леніна, ніж сама Шура.

Саме за наказом Леніна Дибенко дав сигнал про початок перевороту із крейсера "Аврора". Саме його загони штурмували Зимовий палац. Саме він відшукав і знищив докази фінансування Леніна Німеччиною. Саме його матроси розігнали Всеросійські установчі збори, а потім розстріляли мітинг.

Кілька класів за партою дали Дибенкові лише хороший почерк. Жодного слова він не міг написати правильно. Коллонтай майже доостанку строчила замість нього документи та статті. Але це йому не заважало: кожна кухарка спроможна очолити країну!

Після захоплення влади Ленін призначив недовченого Дибенка в уряд – народним комісаром з морських справ. Коллонтай теж отримала міністерський портфель – наркома "прізрєнія", по-нинішньому – міністра соціальної політики. І Коллонтай, і Дибенко виявилися бездарними урядовцями. Проте своїх посад позбулися з інших причин.

23 лютого, день пиятики

У лютому 1918-го Німеччина висловила Леніну невдоволення його політикою. Відтак розпочала наступ на Петроград. "Червоній" владі було нічим захищатися – вся армія використовувалася для наступу на Українську республіку. Але нарком Дибенко зі своїми матросами пообіцяв відбитися.

Це саме звідти беруться корені свята 23 лютого. Щоправда, жодних боїв знаменної дати не відбувалося. Зате за кілька днів саме ці матроси панічно втекли з-під Нарви. Потім знайшли на залізниці нічийну цистерну спирту і атакувати її. Нарком Дибенко – приєднався. Геть не дивно, що це лютневе свято зазвичай відзначається великою кількістю алкоголю.

На партійному засіданні хтось із лідерів – вірогідно, Троцький – запропонував розстріляти Дибенка і Коллонтай. Ленін з насміхом відповів: “Розстріл для них занадто м’яке покарання. Пропоную засудити їх до п’яти років вірності один одному”. Усі розреготалися, бо знали – ні Дибенко, ні Коллонтай такого не витримали б.

П’яний Дибенко підбурював матросів до бунту, його посадили за грати. Позбавили не лише міністерської посади – навіть членства в партії. Революціонерові реально загрожував розстріл.

Шура робила все можливе, щоб врятувати коханця. Коли хтось зі знайомих пожартував, що Дибенко вже їй ніхто, тому треба одружитися, вона – супротивниця шлюбу! – оголосила себе Пашиною дружиною. І навіть поширювала у пресі повідомлення про те, що вони є першою радянською сім’єю. Дибенка випустили.

Перша спроба окупувати українську територію більшовицькій Росії не вдалася. Українцям допомогла встояти Німеччина. Німці однак наполягли на встановленні миру між РСФР і Україною. Гетьману Павлу Скоропадському тоді було 44 роки – був зовсім "не лох", тому погодився подивитися в очі агресору і розвести війська.

У так званій буферній зоні Ленін створив диверсійні загони для нового наступу. Один із них очолив матрос Дибенко. Згодом Пашу підвищили до рівня генерала.

На весіллі в Махна

За якийсь час більшовики схилили на свій бік Нестора Махна. У Дибенка склалися з ним приятельські стосунки. Махно запросив Павла на своє весілля. А той уже розробляв плани вбивства лідера анархістів. Реалізувати їх не вдалося: солдати відмовилися воювати проти махновців. Щоб втихомирити бунт, Дибенко дозволив своїм орлам грабувати ешелони на Донбасі.

Після цього Паша – всупереч наказам згори – раптово повернув на Крим. Захопивши півострів, проголосив себе військовим диктатором. До Дибенка повернулася Коллонтай, він зробив її царицею півострова.

<p>Олександра Коллонтай за робочим столом</p>

Ідилія тривала недовго. Шура застала Пашу зі секретаркою і розірвала з ним стосунки – вкотре. "Невже Павло розлюбив мене як жінку? Найболючіше – навіщо він назвав її голубкою, адже це моє ім’я! Він не сміє нікому його давати, поки ми один одного любимо” – побивалася Коллонтай.

Шура поїхала у столичний Харків, стала наркомом пропаганди Радянської України.

Був агітпоїзд, який дуже цікаво називався – "Пам’яті жертв революції". В уряді Директорії УНР так само було Міністерство преси і пропаганди, яке очолював відомий галицький журналіст Осип Назарук. Ішли страшенні інформаційні війни з мільйонами брошур, агітлистівок, з агітпоїздами. Колонтай їздила одним поїздом, у "білих" був свій поїзд, а в Директорії – свій, – переповідає Георгій Папакін.

Року 1921, після кількох революційних авантюр, Дибенко осів у Одесі. Захопив найкраще помешкання на Французькому бульварі і там оселився. Влаштовував звичні п’яні дебоші. Але з острахом чекав у гості Шуру.

Коллонтай, програвши партійні ігри, таки приїхала до нього плакатися в жилетку. Застала з коханкою. Шуру це вразило.

“Чи можу я вимагати від нього вірності? Вимагати? Як же так. Все життя я стверджувала вільну любов, вільну від умовностей, від ревнощів і принижень. І ось прийшов час, коли мене охоплює з усіх боків те саме почуття…”, – дивувалася Шура. Давня прихильниця вільної любові сказала Дибенкові, що йде від нього назавжди.

Паша вчинив спробу самогубства – вистрелив собі в груди. Невдало.

<p>Олександра Коллонтай розпалила такий інтерес до статевого питання, що влада довго не могла його загасити</p>

Амбасадорка Сталіна

Радянське 8 березня – вихолощене “жіноче” свято без сенсу – заслуга Олександри Коллонтай. На догоду більшовикам вона відмовилася від боротьби за справжні права жінок, сфокусувавшись на жінках-пролетаркам. На шматку хліба, як писала сама.

<p>Олександра Коллонтай</p>

Водночас її оминули репресії з боку Сталіна – теж дивно. Хоча ще в 20-х роках Шура була під підозрою через участь в “робітничій опозиції”.

Джугашвілі ставився до неї з невластивою собі ніжністю. Відправив її послом – спочатку у Норвегію, потім у Мексику. Вона могла отримати і дипломатичну місію в Канаді – але там її не прийняли через попередню бурхливу діяльність.

Як амбасадорка Шура докладала великих зусиль, щоб зірвати церемонію нагородження Нобелівською премією росіянина Івана Буніна. Сам Бунін дав їй характеристику: "Я її знаю дуже добре. Була колись схожа на ангела. Зранку надягала просте платтячко і скакала в робочі нетрі – “на роботу”. А повернувшись додому, одягала блакитну блузку – і шмиг з коробкою цукерок в ліжко до подруги: “Давай, дружок, побалакаємо тепер всмак!” Судова та психіатрична експертизи знають і цей (ангелоподібний) тип серед вроджених злочинниць і проституток”.

З Шурою сталося те ж, що й із усіма іншими жінками, до яких мав певні почуття Сталін. Вона не могла мати жодного іншого чоловіка, крім самого Джугашвілі. Пашу Дибенка розстріляли 1938 року.

Олександра Коллонтай померла у 1952-му, за рік до кончини Сталіна. Померла своєю смертю. Їй дуже пощастило.