Остання корейська принцеса – українка за походженням

Попелюшка з Пенсильванії

У дитинстві та юності Юлія Муллок почувалась Попелюшкою. Її батько – емігрант з України – працював у шахтах Пенсильванії. Помер ще молодим. Мама подалась до Нью-Йорка. Підпрацьовувала "шабесгой" – щосуботи приходила до осель ортодоксальних євреїв і вмикала плити, світло чи радіо, щоб власники не порушували приписів шабату. Щоб встигнути обійти більше квартир, брала з собою доньку Юлію.

<p>Юлія Муллок та Ї Гу</p>

Друга світова війна змусила дівчину швидко подорослішати – у 19 років записалась до війська. Це був привід піти з дому, де стосунки з вітчимом не складались. Стала першою жінкою у ВМС США, якій дозволили працювати з навігацією кораблів. Мала нареченого, також військового. Проте закінчення бойових дій поклало край і думкам про одруження – тоді її це вже не цікавило. Кожному ветеранові уряд надавав пільги, щоб вступити до навчального закладу. Українка почала вивчати дизайн інтер’єрів. Влаштувалася бібліотекаркою до фірми Бей Юйміна – одного з найпрестижніших архітекторів Нью-Йорка.

Їй вже було за 30, вона – незаміжня, творчо не реалізувалась. Хотілось змін. Тож коли друг запропонував переїхати працювати до Іспанії, погодилася без вагань. Треба було знайти нового орендаря для квартири. На оголошення відреагував співробітник. Оглянувши помешкання, запропонував повечеряти й обговорити деталі. Але замість того, щоб підписати договір, розповів, що кілька місяців шукав приводу познайомитись. Тепер просив одне – залишитись у Штатах. Зворушив, промовивши кілька фраз українською, – навчився колись від сусіда у студентському гуртожитку.

Юля погодилась, ще навіть не здогадуючись про його походження.

Принц без приданого

Ї Гу був останнім прямим нащадком династій Чосонів, яка правила Кореєю від кінця ХIV століття. На момент зустрічі з Юлею імперії вже не існувало. 1910 року державу анексувала Японія. Щоб асимілювати владну верхівку, представників монаршої родини вивезли до Токіо.

<p>Батьки Ї Гу</p>

– Японці зберегли за імператором Сунджоном – дідусем Ї Гу – спадковий титул короля Кореї, – стверджує Роман Пиріг, перший секретар посольства України в Республіці Корея. – Проте він вже не мав жодного впливу. Після смерті Сунджона титул успадкував його брат Ї Ун. Його одружили з японською принцесою. Їхній син Ї Гу мав повне право називатися кронпринцем.

– Принц, народжений від батька корейця та матері японки, був приречений на проблеми. І вони почались від першого дня його життя, – усвідомить згодом Юлія Муллок.

Ї Гу народився в Токіо. Його однокласниками були діти місцевої еліти. Здавалось, після розгрому Японії 1945 року настав час повертатись на батьківщину. Але нова політична верхівка Кореї не бажала бачити королівської родини. Все майно аристократії націоналізували, півострів розділили між США та Радянським Союзом. 1948 року Південна Корея обрала першого президента – Лі Синмана.

Ї Гу став заручником ситуації – ні Корея, ні Японія не видавали йому паспорта. Допомогу запропонував генерал Дуглас Макартур – головнокомандувач союзними окупаційними військами. За його сприяння принц вирушив до Бостона навчатись у престижному Массачусетському технологічному інституті на факультеті архітектури. Його диплом відкрив двері до фірми Бей Юйміна і знайомства з майбутньою дружиною.

Романові Пирогу вдалось розшукати в Сеулі далеку родичку принца – професорку Лі Нам-Джу. Розмовляли три години. Жінка зробила чимало уточнень до біографії принцеси. Серед іншого висловила сумнів у наведених вище словах.

– Не вірю, що сором’язливий Ї Гу міг бути ініціатором знайомства та освідчитись. У їхній сім’ї роль лідера виконувала саме українка.

<p>Церква святого Юра (Мангеттен), в якій обвінчалась пара</p>

Її Імператорська Величність

Батьки схвалили вибір принца. Не зважали на різницю у походженні та у віці – Юлія була старшою від Ї на 8 років. Вона самотужки пошила атласну весільну сукню – приталену, з довгими рукавами та без жодного декору, окрім тонкого поясу. Вінчалися у греко-католицькій церкві Святого Юра на Мангеттені. Святкували вдома.

Молодята жили скромно. Обоє ходили на роботу, а ввечері вибирались до театрів чи галерей. Так могло тривати й далі, але в Південній Кореї до влади прийшов новий президент Пак Чон-Хі. Він вирішив, що республіканський режим закріпився і тепер можна зробити показовий жест – запросити додому монарших вигнанців. Першими поїхали батьки – їм навіть дозволили поселитись у палацовому комплексі Наксондже. Вони чекали на повне об’єднання родини.

Року 1963 молоде подружжя переїхало до Сеула. Відтоді за Юлією закріпився титул Її Імператорська Величність Принцеса Кореї Юлія Лі. Ї Гу було непросто – народжений у Японії, з американською освітою, він довго звикав до нового оточення. Дружина-американка тільки ускладнювала ситуацію.

Юлія докладала чимало зусиль, щоб сподобатись новим родичам. Часто одягала корейський традиційний одяг. Позуючи на фото, присідала, щоб не впадала у вічі різниця у зрості.

– Вона була доброю серцем, щирою та дуже творчою людиною, – додає Лі Нам-Джу. – Втім не всі риси її імпульсивного характеру були прийнятними для консервативного корейського суспільства. Високий статус не лише надавав привілеї, а й накладав значні зобов’язання. Крім того, Юлія лише поверхово володіла корейською, що створювало труднощі для спілкування.

"Велика мама" для чужих дітей

Матір Ї Гу організувала школу для дітей, хворих на поліомієліт та з вадами опорно-рухового апарату. Юлія теж почала займатись благодійністю. Опікувалася сиротинцями, для яких організовувала поставки вживаних речей із США. Відкрила швейну майстерню та крамницю, де продавали одяг, який шили людьми з інвалідністю. Вона вчила їх працювати за швейною машинкою. Для багатьох це було єдиним способом заробітку, тож між собою її називали "Великою мамою".

Щоправда, слово "мама" вона чула тільки від чужих людей. Роки минали, а подружжя так і не мало нащадків. Деякі кореянки сприймали відсутність дітей як сигнал до дій. Особистий секретар Ї Гу згодом написав, що до нього якось навідалась жінка, запевняючи, начебто її донька вагітна від принца. 

Шукаючи прийомних батьків для дітей, Юлія все більше часу проводила з однією вихованицею – Юн-сун. Називала її Євгенією. Якось дівчинка дуже застудилась, довелось їхати до лікарні. На запитання, як допомогти одужати, лікар відповів:

– Оточити турботою та любов’ю.

Того самого дня Юлія зателефонувала чоловікові й запитала, чи могли б вони удочерити Юн-сун. Той погодився. Дівчинка переїхала до палацу. Очевидно, це ще більше розлютило родинний клан. Династія, яка правила країною понад п’ять століть, не може продовжитись сиротою. Тиск на Ї Гу зростав – потрібно було нащадка від здорової корейської жінки.

1974-го Ї Гу запропонував Юлії жити окремо. Через рік вона передала Євгенію на виховання рідному братові до США.

Без титулу та підтримки

Корея переживала текстильний бум. Відвідувачі Юлиної крамниці – заможні іноземці та впливові місцеві. Обирали серед шовкових піджаків та суконь, камізельок. Свої вироби часто прикрашали тканинними аплікаціями.

<p>Юлія Муллок з чоловіком та його матір'ю Ї Бангджа</p>

Ї Гу не контактував із Юлією. На листи не відповідав. Лі Нам-Джу вважала, що принц проявив характерні риси династії Чосон: холодність, стриманість, остаточність рішень. Їхній розрив був незворотним. 1982 року пара офіційно розлучилась. Тільки тоді Юлія дізналась, що її ім’я не було внесене до родинного реєстру дому Лі. Ї Бангджа, мама Ї Гу, передала Юлії солідну суму грошей.

Вони більше не одружувалися. У принца так і не народився власний нащадок. Ї Гу продовжував викладати архітектуру в сеульських університетах, відкрив власне архітектурне бюро, деякий час пробував себе в аптечному бізнесі. Успіху в жодній справі так і не досягнув. Тоді переїхав до Японії. Жовта преса час до часу повідомляла про його романи – то з галеристкою, то з астрологинею.

Юлія залишила Корею 1995 року. Переїхала на Гаваї, де жила її прийомна донька. З американським паспортом та свідоцтвом ветерана Другої світової війни могла розраховувати на лікування у санаторіях та реабілітаційних центрах. 2000-го літала до Сеула, щоб передати до музею сімейні реліквії та фото. Відвідала могилу колишнього тестя та зустрілася зі своїми вихованцями. Усе це зафільмував канал MBС. У документальному фільмі "Останній Юліїн лист" оператор крупним планом зняв її руку – обручка все ще була на пальці.

– Я досі кохаю Ї Гу, – зізналася тоді 77-річна жінка журналістам.

"Таке не сплануєш. Воно просто стається"

Кронпринц далі розривався між двома країнами, не знаходячи прихистку. Помер 2005 року в номері токійського Akasaka Prince Hotel – неподалік палацу, у якому народився. Про смерть колишнього чоловіка Юлія дізналася з новин. На похорон її не запросили. Попри це вона приїхала до Сеула на візку й посеред багатолюдного натовпу дивилася, як проводжають в останню путь колишнього чоловіка. Одягла капелюха, щоб прикрити обличчя. Але папараці впізнали її. Довелося втікати від настирливих фотокамер.

<p>Юлія Муллок кохала Ї Гу до кінця життя</p>

Багато років вона не давала інтерв’ю. Згодом таки зважилась. Як виявилося, хотіла показати громадськості прийомну доньку – доти ніхто про неї не знав. Журналісти ставили запитання:

– Чи ображаєтеся на колишнього чоловіка?

– А чи потрібно? Він – моя доля, призначена Богом. Ї Гу чекало б зовсім інше життя, якби він залишився у США. Життя у Кореї його виснажило.

Юлія Муллок померла на Гаваях 2017-го. Їй було 94 роки. Хотіла, щоб після кремації її прах перевезли до Кореї. Однак Євгенія ухвалила рішення розвіяти рештки над Тихим океаном. Смерть "останньої принцеси" викликала нову хвилю матеріалів про її життя.

Юлія ніколи не бувала в Україні. Однак називала себе українкою.

– Коли я оглядаюсь на своє життя, то дивуюсь, як українська дівчина з Пенсильванії без соціального статусу могла опинитись у такому палаці, – говорила в інтерв’ю МВС. – Таке не сплануєш. Воно просто стається.