Наївні виїмки. Як київське подружжя осучаснює гравюру

11:38, 15 січня 2022

1920.jpg

"Класична гравюра – це повноцінна картина, вирізана на одному шматку матеріалу. Натомість ми комбінуємо й використовуємо образи, вирізані не одночасно. Я обожнюю цю можливість змінювати картину й нескінченно експериментувати", – каже художниця Надія Онищенко. Її техніка – гравюра на лінолеумі, завдяки якій з’являються казково-фантастичні сюжети бренду Linotale

Bez nazwy-2.jpg

Оксана Расулова

журналістка

1.jpg

Надія Онищенко та Павло Ніколайчук

Усі фото: Роман Барабах

Зламати модуль

Їхня майстерня розташована на Оболоні в Києві. Саме тут, серед сірих панельок, художники створюють барвистий світ з буйною рослинністю. Там живуть непропорційно великі птахи й маленькі люди. Незвично кольорові баранці чи гусаки.  

"Наше завдання – створити на аркуші об’єм і масштаб. Модулем для масштабування є людина – за нею наш мозок автоматично визначає, якого розміру інші предмети. Я люблю ламати цей модуль: наприклад, створювати гігантських тварин і малесеньких людей", – пояснює Павло Ніколайчук. 

Ескізи створює і вирізає Надія, а Павло друкує: добирає фарбу, створює композицію.

"Гравюра походить від деревориту, який зараз майже зник, – розповідає художниця. – Лінолеум як матеріал з’явився приблизно сто років тому. Хто першим почав використовувати його для різьби, невідомо. Але гравюру з лінолеуму легше зберігати. Волога змінює дерево, його можуть поїсти комахи, складно знайти великий однорідний шмат. А лінолеум податливий і зручний".

Колись у Києві був завод, що виготовляв цей матеріал спеціально для художників, але його закрили. Тому митці шукають використаний лінолеум з 1980-х років або купують спеціальний британського виробництва.

Перший етап створення лінориту – це ескіз і вирізання гравюри на матеріалі штіхелем. Наступний – відбиток. Для цього на лінолеум спеціальним валиком наносять фарбу.  За однією гравюрною матрицею можна зробити кілька сотень відбитків.

"Готову гравюру тестують, роблячи чорний відбиток – на контрасті найкраще видно, чи дає густота ліній потрібні відтінки й глибину. Там, де вирізаний лінолеум, – буде білий колір, де випуклість – чорний колір фарби, а коли випуклості й борозни комбінуються, виникає сірий. Цей баланс можна напрацювати з часом – щоб стати професіоналом, знадобиться 10 тисяч годин", – каже Надія.

"Формочки" й "штампіки"

Linotale розпочався з іграшок, які виготовляла Надія. Це були зайчик, лисичка й вовк для виставки дитячих книг. Потім з’явились футболки та картини, що світяться – лампочки вмонтовували у спеціальний підрамник. Павло каже, що їхні роботи часто купують люди, яких вважають далекими від мистецтва: "Зізнаються, що вперше купують, і це так трепетно. Ми запам’ятовуємо і кожну картину, і кожного покупця".

Продажем і промоцією бренду переважно займається Надія. Вона веде сторінки в соціальних мережах, міжнародних групах, на Etsy. Ціна за роботу може сягати 1,5–2 тисячі доларів. Як правило, роботи Linotale вподобують іноземці.  "На жаль, українці не так часто купують – думають, що це надто дорого, – пояснює Павло. – А іноземці розуміють те, що ми робимо, та й ціни для них більш прийнятні. Якось на маркеті до нас підійшли дві жінки й почали обговорювати, як можна заробити на цих "формочках" і "штампіках" – нічого ж складного".

Художник запевняє, що всі роботи – різні. Вони можуть бути ніби намальовані пензликом, мати ефект акварелі, із використанням золотої фарби, створювати об’єм, імітувати японську гравюру.

"На те, що ми робимо, впливає візуальний матеріал навколо нас, – додає він. – Я постійно дивлюся відео, можу переглядати фільми по кілька разів, спостерігаючи за композицією, звертаю увагу на людей в метро й перехожих – постійно ніби живу у фільмі. Будь-яка композиція вже існує, настав час компіляції".

У Linotale є і фантазійні, і натуралістичні гравюри. Натхнення черпають із улюблених речей. Наприклад, Надія вирізала гілочки гінкго й сонечок, а Павло постійно шукає цікавий образ Шевченка.

"Іноді ми використовуємо мотиви зі старовинних речей, – додає Надія. – Наприклад, на баранці є орнамент зі старої скрині. Ми маємо багато відреставрованих речей: скрині, столи, валізи, мозаїки. Вдома є велика бібліотека, я переглядаю вишивки, ікони, гуцульські кахлі. Працюю з тим, що мене притягує".

За її словами, зрозуміти історію гравюри складно, адже багато дерева, на якому її створювали, знищено. В Україні з нею працювали переважно там, де ліси, тобто на півночі та заході. Нині класично гравюрою на дереві й офортом мало хто займається, у Києві є лише кілька майстерень – це дорого, а тому ризиковано. "Але бути митцем – це певний екстрим. Треба, щоб твої роботи купували, інакше ти ніби в яму провалюєшся, коли не маєш відгуку. Ти не маєш впевненості у завтрашньому дні", – підсумовує Надія.

Схожі матеріали

600.jpg

Безпредметне мистецтво Пархомівки

600.jpg

Езопівська мова індустріальної епохи

600.jpg

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся

600_.jpg

Ринкові історії. Розповідь 1: Усмішка львівського ренесансу

600.jpg

Тіні Івана Миколайчука

600.jpg

Торгово-Промислова палата у Львові: архітектура, мистецтво, новація

600-+.jpg

Як у 30-х роках ХХ століття знімали кіно у Верховині

600.jpg

Український “Прометей” французького балету. Серж Лифар

hudoba 600-400.jpg

Малювати склом