Микола Крикун — історик, який повернув голос Поділлю

"Випадково став істориком"

"Не можу доказово твердити, що Микола Крикун — мої справжні ім’я та прізвище. По-батькові "Григорович" я уподобав собі навмання — тоді ж, коли й дату та місце народження"— писав історик в одній із своїх автобіографій. 

<p>Микола Крикун після закінчення середньої школи, орієнтовно 1952 рік</p>

Народився Микола Крикун 9 травня 1932 року на Житомирщині під час великої трагедії Голодомору. Своїх батьків, які ймовірно загинули від голоду, він не знав та зростав у дитячих будинках для повних сиріт. "У паспорті значиться, що народився я 9 травня 1932 р. в Житомирі. Все це неправда. 9 травня і Житомир обрані мною в місті Стрию наприкінці серпня 1945 р., коли ми, вихованці дитячого будинку, у зв’язку з влаштуванням нас у школу, подавали відомості про себе. 9 травня — тому, що це день перемоги Радянського Союзу над гітлерівською Німеччиною, Житомир — тому, що в ньому мені довелося жити перед війною кілька років".

Особливо тяжкі випробування чекали Миколу Крикуна під час Другої світової війни, коли він разом із іншими сиротами опинився у Росії, а потім у далекому Узбекистані, де доводилося виживати у важких для дітей побутових умовах. Після закінчення війни доля закинула юнака до дитячого будинку із промовистою назвою "імені НКВС" у Стрию. Життя в дитбудинку загалом було одноманітним і нецікавим. Лише зрідка вихованців водили до міського кінотеатру — переважно на фільми, що прославляли радянський лад і Сталіна. Попри це діти знаходили способи переглядати й інші картини — зокрема німецькі трофейні стрічки "Голубий Дунай", "Дівчина моєї мрії", "Петер" та інші, які відкривали перед ними зовсім інший, барвистий світ.

У травні 1948 року дирекція разом із представниками авіаційної військової частини, дислокованої у Стрию, організувала святкування днів народження багатьох вихованців. Для дітей це стало рідкісною подією, що принесла у буденне життя трохи радості та тепла.

Крикун був свідком закриття останнього католицької церкви у Стрию — костелу св. Йосифанині Церква Архістратига Михаїла. Органна музика, що долинала з костелу до вікон дитбудинку, зачаровувала дітей своєю величністю. Часто сироти заходили всередину, спостерігали за грою органіста, вслухалися у незвичні звуки. Майбутній історик був присутніми на останньому богослужінні в цьому храмі й почув проповідь ксьондза, який прощався зі своїми парафіянами перед від’їздом до Польщі. Лише у 1990-х роках у цьому храмі знову зазвучала молитва — вже української автокефальної православної громади.

В інтерв’ю історику Віталію Михайловському професор Крикун визнав, що в молодості не планував бути дослідником історії, проте в 10 класі натрапивши на книгу Євгена Тарлє "Наполеон", був зачудований цією історичною працею. Закінчивши стрийську середню школу № 5 Микола Крикун планував поступити у московський Інститут міжнародних відносин при міністерстві закордонних справ СРСР, проте в останній момент перед співбесідою таки вирішив забрати документи. Провчившись семестр на георозвідувальному факультеті, зрозумів, що це не його покликання: "Я все ж гуманітарій". Після певних роздумів й коливань у 1952 році поступив на історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. З цим вишем він пов’язав все своє життя аж до виходу на пенсію 2012 році.

"В моїх писаннях особливе місце займає Подільське воєводство"

У Львівському університеті вчителем і наставником молодого студента став відомий дослідник історії України та Східної Європи ранньомодерного часу професор Дмитро Похилевич1897–1974. Під його керівництвом Микола Крикун увійшов у світ наукової історіографії, зосередивши свою увагу на малодосліджених, а часом і грубо фальсифікованих російською та радянською історіографіями питаннях минулого українських земель XV–XVIII століть.

Восени 1959 року Крикун ставши аспірантом звернувся до наукового керівника з проханням дати тему дисертації : "Зазначив, що хотів би вивчати питання соціально-економічного розвитку Правобережної України XVII чи XVIII ст. Мені видавалося, що історією Галичини займається достатньо дослідників, а висвітлення історії Правобережної України занедбане. У виборі територіального об’єкта дослідження певну роль відіграло те, що я родом з Житомирщини. Інтенсивно переглядаючи фонди львівського архіву я сформулював тему — "Аграрні відносини в Подільському воєводстві у першій половині XVIII ст.". 

Під час роботи над дисертацією чи не найцікавішою знахідкою був документ складений у Львові в 1678−1679 роках з якого видно, що львівський суд, видавав шляхті, що емігрувала з території Подільського воєводства після окупацію її Портою, грошове відшкодування за втрачені маєтки. Ще одне важливе джерело віднайдене та опубліковане істориком є люстрація Подільського воєводства 1665 року, яка зберігається у Варшавського Головному архіві давніх актів. Люстрація засвідчує розміри знищень, що їх зазнало населення цього регіону.

Згодом дослідника почала цікавити колонізація Подільського воєводства в першій половині XVIII століття — після знелюднення яке воно пережило в попередні десятиліття. Занурившись в документи Крикун зайнявся виясненням того, яких масштабів набрало ця депопуляція і якою була чисельність населення воєводства перед визвольною боротьбою українського народу під проводом Богдана Хмельницького. 

Захист кандидатської дисертації на тему "Народонаселення Подільського воєводства в XVII−XVIII ст." відбувся у Львівському університеті у 1965 році. Одним із офіційних опонентів був молодший науковий співробітник Інститут суспільних наук Ярослав Ісаєвич. Захист же докторської дисертації "Адміністративний устрій Правобережної України" в XV−XVIII ст. (воєводства і повіти)" відбувся за майже 30 років — у 1992 році.

"Подільська спадщина"

Микола Крикун поступово змістив свою увагу від вивчення аграрних відносин на Поділлі до дослідження того, як і ким заселялася ця територія. Олексій Вінниченко підкреслює, що така зміна перспективи була цілком природною: розвиток сіл і фільварків у першій половині XVIII століття безпосередньо залежав від того, скільки людей жило в регіоні. Адже Поділля зазнало величезних втрат унаслідок турецької окупації наприкінці XVII століття та воєнних дій, що спустошили край. Досліджуючи демографічні процеси в українських землях XVII–XVIII століть, Крикун приділяв особливу увагу переселенню населення, зокрема втечам селян від своїх панів. Ця тема не раз з’являлася у його подальших працях.

У серії статей про заселення Подільського воєводства історик виклав власне бачення проблеми. Він наголошував, що наслідки спустошень відчувалися ще багато десятиліть потому. Відродження краю стало можливим завдяки українцям із інших регіонів Речі Посполитої, які масово переселялися сюди. Ці переселенські процеси охопили більшість місцевого населення, а тривалий і складний процес повторного заселення суттєво вплинув на соціальне та економічне життя Поділля.

Результатом титанічної й багаторічної праці стало створення Миколою Крикуном картотек населених пунктів кількох українських воєводств. З огляду на чималий обсяг вони тривалий час залишалися рукописними, лише згодом, у 2000-х роках, реєстри поселень Подільського і Брацлавського воєводств були опубліковані, натомість картотеки населених пунктів Волинського та Київського воєводств досі неопубліковані. Так, наприклад у XVII столітті згідно з підрахунками Крикуна, в Брацлавському воєводстві налічувалось 891 поселення, а у Подільському воєводстві — 1140 поселень.

Відповідаючи на питання про своє найбільше досягнення Крикун сказав: "Я вважаю своєю заслугою, те що багато зробив для вивчення історії Поділля, Подільського воєводства. І щодо історії населення, адміністративно-територіального устрою. Подільський край був дуже цікавий як об’єкт дослідження. Видав збірник документів Брацлавського воєводства. Дослідив понад 20 точок архівів та рукописних відділів шукаючи документи до історії Поділля. Гродські і земські книги є найкращим джерелом для вивчення історії воєводства, але нажаль на Поділлі вони збереглися у невеликій кількості".

Курйозний випадок стався у 2011 році, коли Микола Крикун з колегами-істориками вперше поїхав на презентацію своєї праці власне на Поділля у Хмельницький. Міліціонери зупинивши авто за перевищення швидкості побачивши в багажнику книгу присвячену історії їхнього краю вирішили не виписувати штрафу. У 2021 році Микола Крикун за сукупність документальних і дослідницьких публікацій з історії Поділля став Почесним громадянином міста Вінниці. 

Незважаючи на значне послаблення зору і сил, Микола Крикун до останнього дня працював над підготовкою кількох томів документів з історії Брацлавського воєводства. Ще 6 січня 2023 року в рамках звітної наукової конференції Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація нової книги, підготовленої професором Крикуном у співпраці з іншими колегами-істориками, збірника документів "Документи Брацлавського воєводства 1607–1845 рр.". Учений збирався готувати до друку ще один том документів. Але не встиг — 26 листопада 2023 року серце ученого зупинилося.

Історик Леонід Зашкільняк пригадує, що професор Крикун мав мрію зібрати і опублікувати усі документи до історії Поділля XV−XVIII століть Значну частину цього учений виконав.