Спалена церква, збережена у макеті

Дерев’яний макет, який вирішили зберегти

У багатьох селах Закарпаття наприкінці ХІХ століття дерев'яні церкви з ґонтовими дахами почали замінювати більшими та витривалішими — мурованими з каменю і цегли. Деякі святині, зведені місцевими будівничими, перед розбором обстежували, відтак частину цінного церковного начиння зберігали у музейних колекціях. У 1909 році Етнографічний відділ Національного музею в Угорщині поповнився оригінальним експонатом — невеликим макетом дерев’яної церкви із села Новоселиця, що в Тячівському районі. Продав модель музею місцевий парох Елек Вашко. Церква була частиною більшого ансамблю, до якого входили мініатюрні хата, стайня, свинарник, кіш для зберігання кукурудзи та колодязь.

В архіві музею зберігають лист директора Семаєра Вілібальда, в якому йдеться про виплату 100 крон за "модель русинської хати". Це зазначено у статті науковиці Етнографічного музею Крістіни Седлмайр. Припускають, що священник на замовлення музею домовився з майстром або й сам виготовив типові будівлі села у мініатюрі. 

Макет церкви ледь не знищили у 1950-х через те, що помилково вважали його сільською хатою. Під час Першої світової війни різьблення було улюбленим заняттям російських солдат у таборах для військовополонених Австро-Угорської імперії. Полонені часто робили мініатюрні моделі своїх домівок, які потрапляли до музейних збірок. В одній із них — колекції Східної торговельної академії опинилася й церква з Новоселиці. В інвентарній книзі цієї збірки зафіксовано десятки макетів храмів і синагог. У 1950-х роках колекцію визнали нецікавою і знищили. У звіті про утилізацію згадано, що макет церкви з Новоселиці вирішили зберегти. 

Щоправда, характерна висока вежа храму з невідомих причин залишилася без високого шпилю. Під час реставраційних робіт розглядали можливість її реконструкції на основі фотографії, але ідею відхилили з музейних міркувань.

Готика, зникла у вогні

Дослідник сакральної архітектури Карпат Михайло Сирохман про готичний храм Вознесіння Господнього у селі Новоселиця згадує так: був збудований з ясена та в’яза у 1798 році зусиллями уряду та місцевої громади і посвячений сигітським вікарієм Георгієм Кевсеґі. Церква мала довжину 10 м, ширину 6 м, висоту 5 м. Вежа була заввишки 16 м. Іконостас встановили у 1819 році. Біля церкви стояла дерев’яна дзвіниця.

За свідченням новоселицького пароха Степана Бендаса, 4 вересня 1928 року пополудні церкву навмисне підпалили православні. У деяких районах Закарпаття в той час зросла міжконфесійна напруга. Про це священник написав у "Хроніці села Новоселиця". Про підпал зізнався напідпитку місцевий Михайло Шпілка. Він здійснив підпал за грошову винагороду. Оскільки не знайшлося двох свідків, необхідних для судового вироку, то палія не покарали. Ризикуючи власним життям, Степан Бендас виніс із палаючої церкви обрядові книги, престольний хрест, фелони, чаші, свічники та інші цінності. В останній момент перед тим, як перекриття впали, парох протиснувся у невеличке віконечко з храму назовні. Згоріла і дерев’яна дзвіниця — два дзвони збереглися, а найменший розплавився.

У "Хроніці" також описано, що до зведення нової церкви з каменю готувалися ще в 1863 році. Тоді громада купила концесії на корчму, що мало забезпечити надходження на будівництво храму. Місцеві євреї погодились платити громаді 25 флоренів річно за умови, що конкуруючу корчму не відкриють. Поступово збирали гроші та матеріали — деревину та цеглу. У травні 1930 року розпочалося будівництво за проектом ужгородського інженера Еміліяна Еґреші. Завершили зведення мурованої церкви Вознесіння Господнього у 1936 році. Про втрачений і забутий готичний дерев’яний шедевр на Закарпатті нагадують старі світлини та макет у музеях Чехії та Угорщини.