Хатідже Турхан – султана-українка на османському престолі

<p>Гравюра Хатідже Турхан Пітера де Йоде ІІ. XVII століття. Музей Тейлера</p>

Український слід полонянки

Хатідже Турхан (1626?–1683) походила з українських земель. Пряме свідчення про її походження, а в той час вживали термін "руське", є у різних джерелах. Наприклад, у спогадах вірменина Єремії Кемюрджіяна. Чи рапортах 1654 року польського посла в Стамбулі Бегановського та  венеційського посла Джакомо Кверіні від 1676 року. “Матір султана Мехмеда ІV, валіде Хатідже Турхан, була з руського народу – статною жінкою зі світлою шкірою обличчя та веснянками. Вона мала блакитні очі та золотаве волосся”, – писав у мемуарах 1684 року французький дипломат Франсуа Петі де Лакруа. Турецький історик Алі Кемаль Мерам зазначає, що її ім’я, дане при народженні, було Надія. 

Версії, що Хатідже Турхан викрали кримські татари, дотримувався француз Клод де ла Магделен, автор двотомної праці "Дзеркало Османської імперії" (1677). Він тривалий час перебував при султанському дворі. На жаль, назви місцевости, де народилася султана, там не вказано. 

Як українка Надія опинилася у султанському гаремі? Шведський посол у Стамбулі у 1657—1658 роках Клес Роламб стверджував, що кримські татари продали її Юсуфу-паші. Той був секретарем матері султана Мурада ІV валіде Кьосем. Тобто він міг подарувати їй полонянку, і так дівчина потрапила до палацу. Там їй дали ім’я Хатідже, як звали першу дружину пророка Магомета. Згодом до нього додали друге – Турхан, що означає  "шанована", "обрана".

Спершу Хатідже Турхан прислуговувала Атіке, сестрі султана Мурада IV. Збереглися її листи, написані не таким дрібним почерком, як писала у своїх посланнях Роксолана. Це може свідчити про те, що дівчина стала письменною уже в гаремі. Водночас у листах Хатідже Турхан, як і Роксолана, приглушувала дзвінкі османо-арабські приголосні. Наприклад, у словах "дефтердар" (головний скарбник) та "дефтерлер" (фінансові звіти) замість дзвінкої літери "д" вживала "т". На думку турецьких дослідників, це свідчить про її українське походження.

<p>Гравюра Мехмеда ІV. Монкормет. XVII століття, Париж</p>

Божевільний султан

У 1640 році Мурада IV на троні замінив його 25-річний брат Ібрагім І. Тоді його матір Кьосем подарувала йому юну наложницю Хатідже Турхан. Через два роки дівчина народила первістка Мехмеда. Стамбульці святкували цю подію три дні та три ночі. Хатідже Турхан стала старшою хасекі, тобто фавориткою Ібрагіма І. Його вважали найвродливішим османським султаном: мав витончені риси обличчя та неймовірно білу шкіру. А ще – божевільним: далося взнаки ув’язнення з дитинства в палацових покоях.

Утім Хатідже Турхан не стала єдиним коханням Ібрагіма І. Він мав чимало коханок. Спершу вона ревнувала султана до інших наложниць. Але після одного жахливого випадку охолола назавжди. Це сталося, коли Ібрагім І у пориві гніву жбурнув первістка Мехмеда до фонтана. Дитину ледь устиг врятувати євнух. Відтоді під оком Мехмеда залишився рубець, отриманий від удару об мармуровий край того фонтана.

Про цей інцидент згадує польський посол Бегановський. У 1654 році він був на авдієнції в уже вінценосного 12-річного Мехмеда ІV. За його словами, султан мав малий зріст, покрите білилами лице, нафарбовані брови та великі очі. "Під одним оком був великий шар білил через рубець, що утворився після того, як батько жбурнув його до басейну", — зазначив посол.

<p>Портрет Ібрагіма І. Анонім. XVIII століття. Стамбул</p>

Перемогти свекруху

Життя Хатідже Турхан у султанському гаремі було сповнене страху та переживань за сина. Той хоч і був від народження першим спадкоємцем престолу, але мав чимало конкурентів: інші жінки також народили Ібрагіму І дітей. Тому вона завжди була напоготові. Коли під час військового перевороту 1648 року стратили султана Ібрагіма І, його трон у шість із половиною років посів Мехмед.

Але валіде Кьосем не хотіла втрачати влади. За традицією, вона мала переїхати до Старого палацу. Там доживали віку матері та жінки померлих султанів. Тому в народі його ще називали Палацом сліз. Натомість Кьосем присвоїла собі небачене до того звання "старшої валіде" і відсунула в тінь 21-річну Хатідже Турхан.

Але Кьосем лише три роки протрималася у цьому статусі. Адже Хатідже Турхан виявилася ще тією спритницею і почала нав’язувати сину Мехмеду ІV свою волю. В обхід свекрухи вона наважилась роздавати державні посади прихильним людям.

Невдовзі навколо Хатідже Турхан згуртувалася фракція, до якої входили великий візир, головний євнух і одна зі служниць Кьосем – Мелекі. Остання повідомила про план валіде отруїти онука Мехмеда IV і посадити на трон його молодшого брата від іншої наложниці, яка була поступливішою. Прихильники Хатідже Турхан почали діяти. 2 вересня 1651 року посеред ночі вони у султанському гаремі задушили Кьосем мотузкою.

Кінець Жіночого султанату

Після цього регенткою при Мехмедові ІV стала його 24-річна мати Хатідже Турхан. Спершу вплив на неї чинили сановники, причетні до вбивства Кьосем. Вони втручалися у державні справи і за хабарі протягували на чільні посади своїх людей. Одним із них був 80-річний великий візир Гюрджю Мехмед-паша. Збереглися листи, у яких Хатідже Турхан із позиції сили звинувачувала його в бездіяльності та брехні.

"Ти казав: “У нас є вороги. Все, що вони говорять нашому повелителю, неправда». Насправді ніяких ворогів немає. Всевишній не каратиме тебе, свого раба, за наполегливу роботу над державними та духовними справами. Віддавай їм душу та серце. Я стежу за тобою, не бреши у покоях падишаха", – наказувала регентка.

Зрештою Гюрджю Мехмеда звільнили. За п’ять наступних років султана змінила з десяток великих візирів. Імперія потребувала доброго управлінця: тривала війна за Крит, треба було відновити османський флот і покращити економічну ситуацію.

Найважчим випробуванням для Хатідже Турхан стало повстання яничарів 1656 року. Вони вимагали стратити усіх корупціонерів та нездар, які втручалися у державні справи. 14-річний Мехмед IV у сльозах благав повстанців не вбивати хоча б його матері. За це він пожертвував головами головного євнуха й навіть своєї няньки Мелекі. А Хатідже Турхан відмовилася від реальної влади на користь великого візира Мехмеда Кьопрюлю.

Спершу він стратив десятки тисяч нечистих на руку чиновників і суддів, придушив повстання у провінціях і припинив чвари у султанському палаці. Відтак почав успішну політику завоювання християнських земель. І все це за умови повного невтручання малолітнього султана та його матері. Так добігла кінця епоха Жіночого султанату, коли гарем визначав політику Османської імперії.

<p>Печатка Хатідже Турхан на книгах бібліотеки Нової мечеті із написом Валіде султана Газі Мехмеда Хана, яка з надіє на Всевишнього Аллаха покладається</p>

Шанована добродійниця

Хатідже Турхан зайнялася доброчинністю і розбудовою Османської імперії у прямому сенсі слова. Для цього вона мала достатньо фінансів. Після смерти Кьосем Хатідже Турхан отримала її величезні володіння. Також вона мала чималі щоденні виплати із султанської скарбниці.

Хатідже Турхан була щиросердною султаною: заступалася за бідних і злидарів, роздавала милостиню, рятувала від султанського гніву сановників. Вона навіть захищала пасинків Сулеймана, Ахмеда та Селіма, не дозволивши стратити їх на вимогу сина Мехмеда ІV.

Спершу Хатідже Турхан наказала спорудити у стамбульському районі Бешикташ водограй, який не зберігся. Потім за порадою великого візира Кьопрюлю Мехмеда відбудувала дві фортеці над протокою Чанаккале, що з’єднує Мармурове та Егейське моря. Проте найбільшого визнання Хатідже Турхан дало спорудження Нової мечетіТурецькою Yeni Camii у стамбульському районі Еміненю. Будівництво почала ще Сафіє – свекруха убитої Кьосем.

Завдяки Хатідже Турхан за вісім років виріс цілий комплекс. Окрім величної двомінаретної мечеті, там була школа Корану, гробниця, покої султана, крите джерело й багата бібліотека. Так Хатідже Турхан стала першою жінкою, яка звела храм імперського масштабу та значення. Позаяк його величний інтер’єр не порівняти із доволі скромними розмірами найбільших храмів її попередниць-султан, зокрема й Роксолани. Особливу увагу Хатідже Турхан приділяла бібліотеці. Там зберігалося 314 книжок: Коран, релігійна, філософська, медична та історична література. Так само опікувалася бібліотекою замку Чанаккале.

Українські родичі

Крім того, 1682 року Хатідже Турхан наказала звести невелику мечеть у передмісті Стамбула, в Румелікаваї. І назвала її на честь молодшого брата Юсуфа (Йосипа). Вона випадково зустріла його у Стамбулі через п’ять-сім років після вимушеної розлуки. Саме з цієї мечеті відкривається вид на Чорне море, яким, найпевніше, привезли работорговці її брата.

Юсуф-ага став пашею і прожив довге й безтурботне життя, маючи в Стамбулі розкішний палац, шану та повагу. Збереглися документи, у яких Хатідже Турхан наказувала наділити його землею в селі Харамідере, що належала покійному яничарові. Помер Юсуф 1689 року, похований у Стамбулі на престижному кладовищі мечеті Еюба.

<p>Портрет Хатідже Турхан XVII століття</p>

Хатідже Турхан, на відміну від Роксолани, оточувала себе вихідцями з українських земель. Приміром, її зять – чоловік доньки Атіке. Адмірал османського флоту Сари Кенан-паша був запорозьким козаком. Польський посол Бегановський згадував його козацьке прізвисько – Петяк (можливо, П’ятак).

Під командуванням Сари Кенана османський флот наприкінці червня 1656 року зазнав поразки. Тоді венеційці захопили стратегічно важливі острови Тенедос та Лемнос і могли контролювати вихід османів у відкриті води Егейського моря.

Сари Кенана за наказом Мехмеда ІV кинули до в’язниці. Проте йому вдалося уникнути страти, бо за нього заступилася теща Хатідже Турхан. Невдовзі його відрядили до Бурси придушити повстання паші Абаза Гасана. Цьому ватажкові симпатизували місцеві жителі, а згодом на його бік перейшов і Сари Кенан. За зраду він позбувся життя.

Похід на Поділля

Перемога в багаторічній війні за Крит спонукала Мехмеда ІV продовжити завойовницьку політику. У 1672 році він повів військо на землі Речі Посполитої. У коаліцію входили кримський хан Селіма I Ґерай та український гетьман Петро Дорошенко, який мав османський протекторат.

<p>Собор Св. Петра і Павла із мінаретом Мехмеда ІV у Кам'янці-Подільському</p>

У серпні вони здобули фортецю Кам’янець, нині – Кам’янець-Подільський. Османи називали його Кам’яніче. Подейкують, що Хатідже Турхан супроводжувала османську армію на Поділля і так відвідала батьківщину.

Один із костелів міста Мехмед ІV перетворив на мечеть, прибудував мінарет і назвав на честь матері. Щоправда, в османських архівах точної назви колишнього храму не зазначено. Українська дослідниця і краєзнавиця Ольга Пламеницька вказує на францисканський костел Успіння Діви Марії. Нині це Архієрейська Свято-Успенська церква.

Хоч Хатідже Турхан і відійшла від державних справ, все ж цікавилася політикою. Тому відраджувала сина йти війною на Відень. Вона розуміла: поляки, заручившись підтримкою українських козаків, об’єднаються з європейськими народами в боротьбі за Відень. Так воно, зрештою, і сталося. Під проводом Яна Собеського союзні війська 1683 року розбили османів.

Цього не судилося побачити Хатідже Турхан. Вона померла за місяць до поразки Мехмеда ІV під Віднем. Тіло султани перевезли з Едірне до Стамбула й поховали у гробниці поряд із Новою мечеттю. Вона стала найбільшою усипальницею османських султанів. Нині до гробниці справжнє паломництво турків, які поважають султану-українку Хатідже Турхан за проявлену мудрість та доброчинність.