Закарпаття 100 років тому: віднайдені світлини чеського етнографа

Перші мандри на схід – Галичина та Буковина

<p>Богуміл Вавроушек (Bohumil Vavrou&scaron;ek 25.06.1875 &ndash; 06.10.1939) у 20-х рр. ХХ ст.</p>

Входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини принесло у край інвестиції, а з ними реформи та розвиток. Протягом 1921-1929 років заради унікальних кадрів чеський етнограф Богуміл Вавроушек подався у найвіддаленіші від цивілізації гірські села Закарпаття. Але перша його довготривала подорож на схід була у 1909 році до Галичини. Тоді ще як фотоаматора.

Майбутній вчитель, фотограф, письменник і етнограф народився 25 червня 1875 року. Закінчив Педагогічний інститут у невеликому містечку Кутна Гора. Потім вчителював у сільських школах. У 1902-1903 роках пройшов курси малювання для вчителів. 20-річним Богуміл відвідав етнографічну виставку у Празі. Саме тоді і зацікавився народною архітектурою та побутом.

В Галичині Богуміл зробив фотографії, які увійшли до путівника “Краків, Львів, Величка, Закопане, Варшава, Ченстохова”. 

У 1910 році він також побував на території Буковини. На основі цієї подорожі через три роки вийшов мандрівний допис в ілюстрованому журналі “Zlatá Praha”, а у 1915 році – стаття під назвою “Буковинські гуцули” у журналі “Světozor”. Обидва матеріали проілюстровані оригінальними Богуміловими світлинами. На них – місцеве населення та архітектура, переважно дерев’яні церкви.

Подорож на Закарпаття етнограф ретельно спланував. Деякі населені пункти він відвідав по кілька разів у різні пори року. Особливо його приваблювала архітектура – дерев’яні хати, мости, колодязі, водяні млини. Але виняткову любов Вавроушек проявив до сакральної архітектури – дерев’яних церков, дзвіниць та хрестів. Він з увагою до деталей фотографував храми, які чи не найкраще передають дух та мистецтво регіону.

“Підкарпатська Русь дуже цікава природною красою, самобутніми людьми, їхнім народним вбранням, архітектурою, піснями та звичаями, всім побутом. Найцікавіша архітектура – дерев’яні церкви та дзвіниці, багато яких досі збереглися, особливо в гірських селах, відокремлених від світу. Саме віддаленість і недоступність цих регіонів зменшувала вплив модерної доби на карпатський народ. Ніде в цілій республіці ми не можемо знайти такої різноманітності й мальовничості в церковній архітектурі, як у Підкарпатській Русі”, – писав Богуміл Вавроушек у статті “Дерев’яні  церкви на Підкарпатській Русі” для журналу “Zlatá Praha” у 1928 році.

Закарпаття – на листівках, у журналах і фотокнигах

Вавроушек відвідав Закарпаття саме тоді, коли на фотографіях почали фіксувати повсякденне життя. На деяких його світлинах можна побачити автомобіль, на якому фотограф об’їздив ґрунтовими дорогами майже весь край.

Окрім друку у популярних туристичних часописах, його світлини вийшли листівками у збірці “Podkarpatská Rus”. Однак ім’я автора на листівках дуже рідко, або зовсім не вказували.

Поступово Богуміл Вавроушек перейшов від публікацій в журналах до великих фотокниг. У 1925 році декілька його світлини увійшли до альбому “Народне мистецтво Підкарпатської Русі”, яку редагував російський поет-емігрант Сергій Маковський. А у 1927-му фото Вавроушека потрапили у книгу Вадима Владикова “Риби Підкарпатської Русі”. Щоправда, в обох випадках – без вказання авторства світлин.

У 1925 році Вавроушек видав великий фотоальбом “Село” (“Dědina”), куди помістив 516 фотографій народних будівель у Чехословацькій Республіці. У 1929-му вийшла його праця “Церква в селі та в місті” (“Kostel na dědině a v městečku”) із 615 світлинами сакральних споруд. Того ж року він опублікував окреме видання “Церковні пам'ятки на Підкарпатській Русі” («Církevní památky na Podkarpatské Rusi») з 272 фотографіями. На них – дерев’яні церкви Закарпаття, дзвіниці, каплиці, хрести, синагоги, кладовища.

Багато тих споруд уже втрачено назавжди, їхній вигляд відомий нам лише завдяки світлинам Вавроушека. Декілька дерев’яних церков, які сфотографував Вавроушек на Закарпатті, перевезли до Чехії. Чотири з п’яти збереглися донині. Про книги фотографа позитивно відгукувалися чехословацькі інтелектуали. Зокрема, йшлося про те, що творчість дослідника виконує державотворчу та просвітницьку роль.

Роман Тикал, чеський дослідник життя та творчого доробку фотографа, вважає, що Вавроушек готував до друку ще два великі видання. Одне з них, під назвою “Місто” (“Městečko”), куди б мали увійти фотографії народних будівель, що не потрапили до попередньої книги “Село”. На цих фото – корчми, водяні та вітряні млини, лісопильні, мости та містки, сушарки для фруктів і колодязі.

Здуваючи архівний пил зі світлин забутого фотографа…

З початку 1930-х років Вавроушек присвятив свій час та сили підготовці великого ілюстрованого “Літературного атласу Чехословаччини”. Задовго до цього він зібрав багато матеріалу про окремих літературних діячів. Першу частину опублікували 1932 року в Празі. Другу – 1938-го. А третій так і не судилося вийти. Багато планів Богуміла Вавроушека обірвала смерть 6 жовтня 1939 року.

Наразі відомо про декілька архівів, де зберігають фотографії Вавроушека, зроблені на території України. Фотоархів, який містить світлини і понад 13 000 скляних негативів, у 1945 році подарувала Чеській академії наук і мистецтв його донька Ганна Вавроушкова. 

Зараз ця колекція в архіві Академії наук у Празі. Однак значна кількість фотографій та негативів була пошкоджена під час великого паводку на річці Влтава влітку 2002 року. Багато цінних світлин, зроблених Вавроушеком в колишній Підкарпатській Русі, втрачено.

За життя Вавроушек продав Етнографічному музею у Празі 1650 фотонегативів. Їх зберігають там і досі. Серед них – раніше не публіковані зображення архітектури Підкарпатської Русі та людей у ​​національному одязі. На більшості негативів вказані день, місяць та рік створення.

Ще 68 світлин чеського фотографа, зроблених на Закарпатті, зберігає Французьке географічне товариство.