Фінський старт Марії Заньковецької

07:30, 17 травня 2021

1920.jpg

Марія Адасовська ще юною мріяла про велику сцену. Але її чоловік-офіцер вважав, що місце жінки – біля родинного вогнища. Забрав її із собою на службу спочатку в Бендери, а потім у далекий Гельсінґфорс. Саме в північному місті Марія здобула професійну музичну освіту. Отримала змогу виїхати звідти на три місяці – і приїхала через два десятиліття. Повернулася вже як Марія Заньковецька, визнана прима українського театру

5e41c16-edaf9de-teramae.jpg

Наталя Терамае

журналістка

1_1.jpg

Марія Заньковецька. Студія Даніеля Нюбліна, Гельсінгфорс

Із фондів Музею Марії Заньковецької

Призначення жінки

"Країна ця мені дуже сподобалася. Страшна, але все таки подобається. Ці скелі, ліси, вода такі гарні, що я цілими днями сиджу біля вікна і дивлюся на це", – писала Марія Адасовська – майбутня акторка Марія Заньковецька – у листі до Миколи Тобілевича – майбутнього корифея українського театру Миколи Садовського – у вересні 1882 року.

Сім років до того вона вийшла заміж за російського офіцера Олексія Хлистова. Познайомилися в Ніжині, де дівчина виступала в аматорській театральній трупі. Цей союз мав відкрити дорогу до артистичної кар’єри. Проте через пів року після шлюбу вояк несподівано заявив:

– Призначення жінки – бути хорошою дружиною, господинею і матір’ю, а не думати про консерваторії та театри

Садовський_Микола.2.jpg

Микола Садовський (справжнє прізвище Тобілевич)

Фото: wikipedia.org

У Бендерах, де служив Хлистов, вона продовжувала брати участь в аматорських постановках. Для концерту у фортеці сама придумала й зіграла моновиставу на тему російсько-турецької війни: страждання болгарської жінки, яка втратила немовля. Виступ вразив іншого офіцера – красеня Тобілевича. 

"Здавалося, ніби я заглянув у безодню, з дна якої, з надр земних на мене блиснув дивовижний самоцвіт, і такого самоцвіту ще на землі не бувало", – згадував він пізніше

У Бендерах літувала Качевська, актриса Одеського театру. Разом із Тобілевичем вони почали випрошувати у Хлистова "вольну" для дружини. Той погодився, навіть підписав обіцянку, підкріплену печаткою. Але поставив умову – відпустить Марію тільки на українську сцену. Це видавалося нереальним – у країні діяв сумнозвісний Емський указ, який забороняв будь-які "малоросійські" постановки. Проте Микола розписку сховав – до кращих часів.

Острів для солдатів

Олексія Хлистова перевели до фортеці Свеаборґ, на однойменному острові біля Гельсінґфорса – теперішні Гельсінки. Переїзд відбувся з ініціативи командира тамтешньої артилерії Миколи Єсіпова, котрий раніше також служив у Бендерах. Імовірно, посприяла його дружина – в різних документах її називають то Ідою Гаврилівною, то Єлизаветою. Учениця італійського співака Евераді, вона давала уроки співу Марії Хлистовій – так і потоваришували.

Bez nazwy-2.jpg

Вид на Свеаборг (нині Суоменлінна) з міста, 1890 рік

Фото: надала авторка

Велике князівство Фінляндське увійшло до складу Російської імперії 1809 року. Гельсінґфорс – молода столиця. Населення – 40 тисяч осіб. Більшість спілкувалася шведською мовою, трохи – фінською, менше десятої частини – російською. Імперія не шкодувала грошей, щоб перетворити місто на мегаполіс.

2 червня 1881 року газета Morgonbladet повідомляла: "Капітан Бендерської фортечної артилерії Хлистов (Hlistoff) 8 квітня переведений до Свеаборзької фортечної артилерії». Протягом липня та сама газета кілька разів подавала Хлистова у переліку постояльців готелю Кляйнега. Про те, що офіцер прибув з fru, тобто дружиною, згадки немає – хоч зазвичай таке вказували. Отже, Марія приєдналася до чоловіка пізніше.

Bez nazwy-23.jpg

Готель Кляйнега у 1910–ті роки

Фото: надала авторка

Готель Кляйнега вважали одним із найпрестижніших. Триповерхова будівля розташована в середмісті, біля Ринкової площі. Звідси тягнувся бульвар Еспланаді з розкішними кам’яницями в неокласичному стилі. Поблизу містилися дорогі крамниці й ресторани. Публіка проходжувалася хідниками, вимощеними плитами, і відпочивала в невеличкому парку посередині. Через дорогу від готелю – причал, із якого відправляли човни до острова Свеаборґ. Можливо, Хлистов навіть міг споглядати фортецю з вікна свого номеру.

– Зазвичай офіцери жили в місті, а не у фортеці, – пояснює мені історик Гаррі Гален. Ми перетнулися з ним у Національному архіві Фінляндії. Ці слова підтверджують адресні календарі Гельсінґфорсу за той період. Там часто трапляються особи з військовими званнями, зокрема Микола Єсіпов. Але Хлистова серед них немає.

20201014_160312.jpg

Запис у журналі вхідних і вихідних паперів управління Свеаборзького коменданта за 1881 рік: "Рапорт командира Свеаборзької фортечної артилерії від 13 червня за №1215"

Фото: надала авторка

В журналі вхідних і вихідних паперів управління Свеаборзького коменданта знаходжу рапорт від 13 червня 1881 року. Командир фортечної артилерії "просить розпорядження про відвід квартири за сімейними обставинами тільки-но призначеному капітанові Хлистову, який скоро прибуде". Але подальші записи свідчать, що те помешкання передали іншому офіцерові. Хлистов повинен "звернутися в Гельсінґфорський лікувальний заклад, відповідно до законів". Наступного року той самий журнал кілька разів згадував про капітана 3-ї роти, не вказуючи прізвища. Саме цю посаду обіймав Хлистов.

Де ж мешкало подружжя після готелю? Очевидно, інформацію треба шукати в Росії, куди після 1918-го перевезли більшість фортечних документів. Найімовірніше, вони таки зупинилися на острові. Недарма ж у листі до Тобілевича Марія перелічує принади, які може споглядати просто з вікна: "Скелі, ліси, вода". Саме такий краєвид міг бути з фортечного, а не середміського помешкання. На жаль, конверт з адресою не зберігся. Інші листи – також.

Брати, які прославилися на дві імперії

У Гельсінґфорсі Марія Адасовська врешті отримала можливість здобути професійну музичну освіту. Дослідник її життя Петро Рулін у книзі "Марія Заньковецька" 1929-го зазначив, що жінка "відвідувала місцеве відділення Петербурзької консерваторії і вчилася співу у професора Гржималі". Потім цю інформацію повторювали інші біографи. Але…

– У місті не існувало філії Петербурзької консерваторії. Очевидно, термін "філія" – неофіційний, – каже колишній ректор Гельсінської консерваторії Юкка Куха. У своїй докторській дисертації він дослідив усі музичні заклади міста, які працювали понад рік. Саме в його праці я знайшла згадку про навчальний заклад братів Гржималі (у фінський транскрипції – Hrimaly).

url.jpg

Богуслав Гржималі, капельмейстер

Фото: europeana.eu

Восени 1881 року газета Hufvudstadsbladet кілька разів публікувала велике оголошення: "Школу співу та опери для жінок і чоловіків відкриють 1 жовтня. У ній навчатимуть таких предметів: співів, грі на піаніно, теорії музики. Навчальний період – 8 місяців. Річна платня – 150 фінських марок за усі згадані вище предмети". Підписи: Богуслав Гржималі, капельмейстер, та Ярослав Гржималі, учень професора Ґальвані та мадам Озер, колишньої примадонни Царського театру в Москві.

Брати Гржималі походили з чеського Пльзеня. Вони збудували хороші кар’єри в двох імперіях – Австро-Угорській та Російській. Найстарший брат Войтех викладав музику в Чернівецькому університеті. Іван став професором Московської консерваторії і фундатором тамтешньої скрипкової школи. А Богуслав і Яромир осіли у Фінляндії. Перший диригував оперним оркестром, другий – грав на віолончелі. Через рік після відкриття Школи музикантів їх запросили викладати в тільки-но створеному Гельсінґфорському музичному інституті. Сьогодні це Академія Сібеліуса, один із найкращих університетів цього напряму в Європі. Яромир грав кілька концертів із Жаном Сібеліусом, фінським композитором № 1.

Erottaja2.jpg

Вулиця Trekanten бл. 1890 рік. Будинок № 7 – останній праворуч

Фото: helsinginkaupunginmuseo.fi

Школа співу та опери працювала в помешканні Богуслава Гржималі за адресою Trekanten, 7. Будинок – за якихось 10 хвилин ходу від причалу на Ринковій площі. Тобто добиратися до школи мешканцям Свеаборґу було досить зручно. Існує припущення, що Марія відвідувала заняття Богуслава в тодішньому Александрівському університеті. Проте факти це спростовують.

– Професор Гржималі ніколи тут не викладав. У ті роки вчителем музики працював Ріхард Фалтін, – стверджує гід університетського музею Меріке Голмберґ. Та й жінки тоді могли навчатися в університеті тільки з дозволу імператора.

 Театр у спартанських умовах

До Гржималі Марія їздила не сама. Її супроводжував фортечний лікар Леп’явко, також учень музичної школи. Разом із ним та іншими товаришами з навчання влаштовували музичні вечірки та вистави. Ці забави дали початок Свеаборзькому драматичному гуртку. Року 1909 про нього писала "Финляндская газета": "Однією із засновниць і перших учасниць була така відома тепер артистка Марія Костянтинівна Заньковецька".

Працювали в спартанських умовах: "Приміщення – невелике, декорації – саморобні. Але все викуповувалося натхненням, з яким працювали члени гуртка і яким заряджала їх Марія Костянтинівна Заньковецька", – продовжує газета

У статті також вказано, що кілька років тому актриса відвідала Гельсінґфорс. Імовірно, той візит відбувся у 1903 чи 1904 роках, під час петербурзьких гастролей трупи Суслова або Волика, у яких тоді працювала.

1.jpg

Будинок офіцерського клубу й досі стоїть на Суоменлінні

Фото: надала авторка

Вистави давали в офіцерському клубі. Будинок зберігся дотепер. "Тут влаштовують вечори, ставлять вистави любителів, розігрують лотереї. Все це, по можливості, зв’язує інтелігентне свеаборзьке суспільство в один тісний гурток, який помер би з нудьги, якби не було клубу", – повідомляє "Путівник по Фінляндії" за 1887 рік.

– В офіцерському клубі була невелика сцена, – пояснює дослідниця Лііса Бюклінґ. Розділ про Заньковецьку є у її книзі "Історія російського театру в Гельсінкі". Ми розмовляємо у кав’ярні Ботанічного саду Гельсінського університету, що всередмісті. Сад посаджено у 1830-х, тут точно гуляла пані Хлистова. Поряд – типові для Фінляндії кольорові дерев’яні будиночки. Такими під час перебування Марії було забудоване майже все місто.

– Коли я наткнулася на замітку про Заньковецьку у "Финляндской газете", щось перемкнулося у моїй голові, – продовжує пані Бюклінґ. – Я пригадала, що натрапляла на  це прізвище в Антона Чехова. Він захоплювався нею. Це була новина! Відома українська актриса у свої молоді роки грала в Гельсінкі! Хай і в аматорських виставах. Ніхто раніше про це не згадував. А мені було важливо розказати фінам про відомих людей, які жили в нашому місті.

Aleksander_theater_1880.jpg

Александрівський театр

Фото: wikipedia.org

Доленосне "так"

Професор Гржималі визначив голос Марії як мецо-сопрано. Після закінчення занять пророчив оперну кар’єру. Александрівський театр у Гельсінґфорсі тільки-но відкрився. У перші роки там ставили здебільшого італійські опери. Офіцери Свеаборґу заздалегідь замовляли човни чи катери, які вночі після закінчення вистав доправляли їх додому.

2.jpg

Сучасний вигляд Александрівського театру

Фото: надала авторка

Українка відвідувала оперу як глядачка. Керівник театру генерал-лейтенант Констатин фон Рейбніц пропонував їй договір. Однак дружина офіцера не мала права розпоряджатися власним життям.

Молода пані Хлистова мала коло прихильників. Мініатюрна, жвава брюнетка, не красуня, але з неприхованою харизмою. Сила її шарму посилювалася, тільки-но починала співати. Пані Єсіпова доручала подрузі розважати гостей під час офіційних прийомів. Але саму Марію "вершки суспільства" не дуже цікавили. І столиця імперії, куди від Гельсінкі було зручно навідуватися, не вразила.

"От Пітер так мені страшенно не сподобався. Він наслав на мене страх. Все здавалося, що мене, таку маленьку людину, роздушать і замажуть в яку-небудь стіну", – зізналася вона Миколі Тобілевичу

Із листом до давнього товариша вона надіслала доленосне "так". За рік до того сталася значна подія – імперія дозволила постановки українською мовою. Тут Тобілевич і згадав про записку Хлистова, у якій він обіцяв відпустити дружину на рідну сцену. Офіцер дотримав слова – у жовтні жінка поїхала до Єлисаветграда, щоб там приєднатися до трупи Марка Кропивницького. Дозвільний документ мав термін дії – три місяці. Але Марія до свого чоловіка вже не повернулася. 

Авторка висловлює подяку за консультації Катерині Ковпак, колишній співробітниці Музею Марії Заньковецької      

Схожі матеріали

600.jpg

"Виводи" містичного Полісся. Автентичні співи Домініки Чекун

600.jpg

Митець затьмареного розуму. Никифор Дровняк

600.jpg

Місто Моцарта. Інтерв'ю з диригенткою Оксаною Линів

600.jpg

Український “Прометей” французького балету. Серж Лифар

800.jpg

Кіно без гепіенду. Історія акторки Віри Холодної

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки

600_.jpg

Ринкові історії. Розповідь 1: Усмішка львівського ренесансу

600.jpg

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся

luisa-bojd.jpg

Скарби з фотокамери Луїзи Бойд