Марія Адасовська ще юною мріяла про велику сцену. Але її чоловік-офіцер вважав, що місце жінки – біля родинного вогнища. Забрав її із собою на службу спочатку в Бендери, а потім у далекий Гельсінґфорс. Саме в північному місті Марія здобула професійну музичну освіту. Отримала змогу виїхати звідти на три місяці – і приїхала через два десятиліття. Повернулася вже як Марія Заньковецька, визнана прима українського театру
![1_1.jpg](/media/images/1_1.max-400x400.jpg)
Марія Заньковецька. Студія Даніеля Нюбліна, Гельсінгфорс
Із фондів Музею Марії ЗаньковецькоїПризначення жінки
"Країна ця мені дуже сподобалася. Страшна, але все таки подобається. Ці скелі, ліси, вода такі гарні, що я цілими днями сиджу біля вікна і дивлюся на це", – писала Марія Адасовська – майбутня акторка Марія Заньковецька – у листі до Миколи Тобілевича – майбутнього корифея українського театру Миколи Садовського – у вересні 1882 року.
Сім років до того вона вийшла заміж за російського офіцера Олексія Хлистова. Познайомилися в Ніжині, де дівчина виступала в аматорській театральній трупі. Цей союз мав відкрити дорогу до артистичної кар’єри. Проте через пів року після шлюбу вояк несподівано заявив:
– Призначення жінки – бути хорошою дружиною, господинею і матір’ю, а не думати про консерваторії та театри
![Садовський_Микола.2.jpg](/media/images/Sadovskiy_Mikola.2.max-400x400.jpg)
Микола Садовський (справжнє прізвище Тобілевич)
Фото: wikipedia.orgУ Бендерах, де служив Хлистов, вона продовжувала брати участь в аматорських постановках. Для концерту у фортеці сама придумала й зіграла моновиставу на тему російсько-турецької війни: страждання болгарської жінки, яка втратила немовля. Виступ вразив іншого офіцера – красеня Тобілевича.
"Здавалося, ніби я заглянув у безодню, з дна якої, з надр земних на мене блиснув дивовижний самоцвіт, і такого самоцвіту ще на землі не бувало", – згадував він пізніше
У Бендерах літувала Качевська, актриса Одеського театру. Разом із Тобілевичем вони почали випрошувати у Хлистова "вольну" для дружини. Той погодився, навіть підписав обіцянку, підкріплену печаткою. Але поставив умову – відпустить Марію тільки на українську сцену. Це видавалося нереальним – у країні діяв сумнозвісний Емський указ, який забороняв будь-які "малоросійські" постановки. Проте Микола розписку сховав – до кращих часів.
Острів для солдатів
Олексія Хлистова перевели до фортеці Свеаборґ, на однойменному острові біля Гельсінґфорса – теперішні Гельсінки. Переїзд відбувся з ініціативи командира тамтешньої артилерії Миколи Єсіпова, котрий раніше також служив у Бендерах. Імовірно, посприяла його дружина – в різних документах її називають то Ідою Гаврилівною, то Єлизаветою. Учениця італійського співака Евераді, вона давала уроки співу Марії Хлистовій – так і потоваришували.
![Bez nazwy-2.jpg](/media/images/Bez_nazwy-2_8sDHPP9.max-1920x900.jpg)
Вид на Свеаборг (нині Суоменлінна) з міста, 1890 рік
Фото: надала авторкаВелике князівство Фінляндське увійшло до складу Російської імперії 1809 року. Гельсінґфорс – молода столиця. Населення – 40 тисяч осіб. Більшість спілкувалася шведською мовою, трохи – фінською, менше десятої частини – російською. Імперія не шкодувала грошей, щоб перетворити місто на мегаполіс.
2 червня 1881 року газета Morgonbladet повідомляла: "Капітан Бендерської фортечної артилерії Хлистов (Hlistoff) 8 квітня переведений до Свеаборзької фортечної артилерії». Протягом липня та сама газета кілька разів подавала Хлистова у переліку постояльців готелю Кляйнега. Про те, що офіцер прибув з fru, тобто дружиною, згадки немає – хоч зазвичай таке вказували. Отже, Марія приєдналася до чоловіка пізніше.
![Bez nazwy-23.jpg](/media/images/Bez_nazwy-23.max-1920x900.jpg)
Готель Кляйнега у 1910–ті роки
Фото: надала авторкаГотель Кляйнега вважали одним із найпрестижніших. Триповерхова будівля розташована в середмісті, біля Ринкової площі. Звідси тягнувся бульвар Еспланаді з розкішними кам’яницями в неокласичному стилі. Поблизу містилися дорогі крамниці й ресторани. Публіка проходжувалася хідниками, вимощеними плитами, і відпочивала в невеличкому парку посередині. Через дорогу від готелю – причал, із якого відправляли човни до острова Свеаборґ. Можливо, Хлистов навіть міг споглядати фортецю з вікна свого номеру.
– Зазвичай офіцери жили в місті, а не у фортеці, – пояснює мені історик Гаррі Гален. Ми перетнулися з ним у Національному архіві Фінляндії. Ці слова підтверджують адресні календарі Гельсінґфорсу за той період. Там часто трапляються особи з військовими званнями, зокрема Микола Єсіпов. Але Хлистова серед них немає.
![20201014_160312.jpg](/media/images/20201014_160312.max-400x400.jpg)
Запис у журналі вхідних і вихідних паперів управління Свеаборзького коменданта за 1881 рік: "Рапорт командира Свеаборзької фортечної артилерії від 13 червня за №1215"
Фото: надала авторкаВ журналі вхідних і вихідних паперів управління Свеаборзького коменданта знаходжу рапорт від 13 червня 1881 року. Командир фортечної артилерії "просить розпорядження про відвід квартири за сімейними обставинами тільки-но призначеному капітанові Хлистову, який скоро прибуде". Але подальші записи свідчать, що те помешкання передали іншому офіцерові. Хлистов повинен "звернутися в Гельсінґфорський лікувальний заклад, відповідно до законів". Наступного року той самий журнал кілька разів згадував про капітана 3-ї роти, не вказуючи прізвища. Саме цю посаду обіймав Хлистов.
Де ж мешкало подружжя після готелю? Очевидно, інформацію треба шукати в Росії, куди після 1918-го перевезли більшість фортечних документів. Найімовірніше, вони таки зупинилися на острові. Недарма ж у листі до Тобілевича Марія перелічує принади, які може споглядати просто з вікна: "Скелі, ліси, вода". Саме такий краєвид міг бути з фортечного, а не середміського помешкання. На жаль, конверт з адресою не зберігся. Інші листи – також.
Брати, які прославилися на дві імперії
У Гельсінґфорсі Марія Адасовська врешті отримала можливість здобути професійну музичну освіту. Дослідник її життя Петро Рулін у книзі "Марія Заньковецька" 1929-го зазначив, що жінка "відвідувала місцеве відділення Петербурзької консерваторії і вчилася співу у професора Гржималі". Потім цю інформацію повторювали інші біографи. Але…
– У місті не існувало філії Петербурзької консерваторії. Очевидно, термін "філія" – неофіційний, – каже колишній ректор Гельсінської консерваторії Юкка Куха. У своїй докторській дисертації він дослідив усі музичні заклади міста, які працювали понад рік. Саме в його праці я знайшла згадку про навчальний заклад братів Гржималі (у фінський транскрипції – Hrimaly).
![url.jpg](/media/images/url.max-400x400.jpg)
Богуслав Гржималі, капельмейстер
Фото: europeana.euВосени 1881 року газета Hufvudstadsbladet кілька разів публікувала велике оголошення: "Школу співу та опери для жінок і чоловіків відкриють 1 жовтня. У ній навчатимуть таких предметів: співів, грі на піаніно, теорії музики. Навчальний період – 8 місяців. Річна платня – 150 фінських марок за усі згадані вище предмети". Підписи: Богуслав Гржималі, капельмейстер, та Ярослав Гржималі, учень професора Ґальвані та мадам Озер, колишньої примадонни Царського театру в Москві.
Брати Гржималі походили з чеського Пльзеня. Вони збудували хороші кар’єри в двох імперіях – Австро-Угорській та Російській. Найстарший брат Войтех викладав музику в Чернівецькому університеті. Іван став професором Московської консерваторії і фундатором тамтешньої скрипкової школи. А Богуслав і Яромир осіли у Фінляндії. Перший диригував оперним оркестром, другий – грав на віолончелі. Через рік після відкриття Школи музикантів їх запросили викладати в тільки-но створеному Гельсінґфорському музичному інституті. Сьогодні це Академія Сібеліуса, один із найкращих університетів цього напряму в Європі. Яромир грав кілька концертів із Жаном Сібеліусом, фінським композитором № 1.
![Erottaja2.jpg](/media/images/Erottaja2.max-400x400.jpg)
Вулиця Trekanten бл. 1890 рік. Будинок № 7 – останній праворуч
Фото: helsinginkaupunginmuseo.fiШкола співу та опери працювала в помешканні Богуслава Гржималі за адресою Trekanten, 7. Будинок – за якихось 10 хвилин ходу від причалу на Ринковій площі. Тобто добиратися до школи мешканцям Свеаборґу було досить зручно. Існує припущення, що Марія відвідувала заняття Богуслава в тодішньому Александрівському університеті. Проте факти це спростовують.
– Професор Гржималі ніколи тут не викладав. У ті роки вчителем музики працював Ріхард Фалтін, – стверджує гід університетського музею Меріке Голмберґ. Та й жінки тоді могли навчатися в університеті тільки з дозволу імператора.
Театр у спартанських умовах
До Гржималі Марія їздила не сама. Її супроводжував фортечний лікар Леп’явко, також учень музичної школи. Разом із ним та іншими товаришами з навчання влаштовували музичні вечірки та вистави. Ці забави дали початок Свеаборзькому драматичному гуртку. Року 1909 про нього писала "Финляндская газета": "Однією із засновниць і перших учасниць була така відома тепер артистка Марія Костянтинівна Заньковецька".
Працювали в спартанських умовах: "Приміщення – невелике, декорації – саморобні. Але все викуповувалося натхненням, з яким працювали члени гуртка і яким заряджала їх Марія Костянтинівна Заньковецька", – продовжує газета
У статті також вказано, що кілька років тому актриса відвідала Гельсінґфорс. Імовірно, той візит відбувся у 1903 чи 1904 роках, під час петербурзьких гастролей трупи Суслова або Волика, у яких тоді працювала.
![1.jpg](/media/images/1_uo0sa20.max-400x400.jpg)
Будинок офіцерського клубу й досі стоїть на Суоменлінні
Фото: надала авторкаВистави давали в офіцерському клубі. Будинок зберігся дотепер. "Тут влаштовують вечори, ставлять вистави любителів, розігрують лотереї. Все це, по можливості, зв’язує інтелігентне свеаборзьке суспільство в один тісний гурток, який помер би з нудьги, якби не було клубу", – повідомляє "Путівник по Фінляндії" за 1887 рік.
– В офіцерському клубі була невелика сцена, – пояснює дослідниця Лііса Бюклінґ. Розділ про Заньковецьку є у її книзі "Історія російського театру в Гельсінкі". Ми розмовляємо у кав’ярні Ботанічного саду Гельсінського університету, що всередмісті. Сад посаджено у 1830-х, тут точно гуляла пані Хлистова. Поряд – типові для Фінляндії кольорові дерев’яні будиночки. Такими під час перебування Марії було забудоване майже все місто.
– Коли я наткнулася на замітку про Заньковецьку у "Финляндской газете", щось перемкнулося у моїй голові, – продовжує пані Бюклінґ. – Я пригадала, що натрапляла на це прізвище в Антона Чехова. Він захоплювався нею. Це була новина! Відома українська актриса у свої молоді роки грала в Гельсінкі! Хай і в аматорських виставах. Ніхто раніше про це не згадував. А мені було важливо розказати фінам про відомих людей, які жили в нашому місті.
![Aleksander_theater_1880.jpg](/media/images/Aleksander_theater_1880.max-400x400.jpg)
Александрівський театр
Фото: wikipedia.orgДоленосне "так"
Професор Гржималі визначив голос Марії як мецо-сопрано. Після закінчення занять пророчив оперну кар’єру. Александрівський театр у Гельсінґфорсі тільки-но відкрився. У перші роки там ставили здебільшого італійські опери. Офіцери Свеаборґу заздалегідь замовляли човни чи катери, які вночі після закінчення вистав доправляли їх додому.
![2.jpg](/media/images/2_Qd36nCV.max-400x400.jpg)
Сучасний вигляд Александрівського театру
Фото: надала авторкаУкраїнка відвідувала оперу як глядачка. Керівник театру генерал-лейтенант Констатин фон Рейбніц пропонував їй договір. Однак дружина офіцера не мала права розпоряджатися власним життям.
Молода пані Хлистова мала коло прихильників. Мініатюрна, жвава брюнетка, не красуня, але з неприхованою харизмою. Сила її шарму посилювалася, тільки-но починала співати. Пані Єсіпова доручала подрузі розважати гостей під час офіційних прийомів. Але саму Марію "вершки суспільства" не дуже цікавили. І столиця імперії, куди від Гельсінкі було зручно навідуватися, не вразила.
"От Пітер так мені страшенно не сподобався. Він наслав на мене страх. Все здавалося, що мене, таку маленьку людину, роздушать і замажуть в яку-небудь стіну", – зізналася вона Миколі Тобілевичу
Із листом до давнього товариша вона надіслала доленосне "так". За рік до того сталася значна подія – імперія дозволила постановки українською мовою. Тут Тобілевич і згадав про записку Хлистова, у якій він обіцяв відпустити дружину на рідну сцену. Офіцер дотримав слова – у жовтні жінка поїхала до Єлисаветграда, щоб там приєднатися до трупи Марка Кропивницького. Дозвільний документ мав термін дії – три місяці. Але Марія до свого чоловіка вже не повернулася.
Авторка висловлює подяку за консультації Катерині Ковпак, колишній співробітниці Музею Марії Заньковецької