"Виводи" містичного Полісся. Автентичні співи Домініки Чекун

12:00, 15 серпня 2021

1920.jpg

Пісня – найгучніший елемент української культури. Проте сьогодні по селах чути вже хіба що відлуння давнього співання. Із відходом архаїчного способу життя зникає і такий важливий його атрибут, як співи.

Подекуди традиція автентичних співів ще збереглася. Одне з таких місць – Полісся. А найвідоміша виконавиця цього стилю – 84-річна Домініка Чекун. Її голос називають унікальним. Щоб послухати спів пані Чекун, навіть з-за кордону приїжджають іноземці

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

4.jpg
Домініка Чекун Усі фото: Катерина Москалюк

Празник

Село Старі Коні, де живе Домініка Чекун, вже назвою відсилає у минуле. Його зображено не на всіх онлайнових картах. Відтак може здатися, що це хутір. Насправді ж село простягається аж на кілька кілометрів уздовж річки Стир. Притулившись до районного центру – селища Зарічне.

Старі Коні примостилися посеред рівнинного, лісистого й болотистого краю. До кордону з Білоруссю – лише декілька кілометрів. Натомість до обласного центру, Рівного, – майже дві сотні. Із кожним кілометром углиб тут більшає рівнини, простору й неба. А водночас і соснового лісу. Через віддаленість від міст цей регіон майже не зазнав урбанізаційного впливу. Ще тридцять років тому окремі села навіть не мали електрики.

Завдяки віддаленості поліський край став культурним заповідником. Поліщуки зберегли свої традиції і містичні обряди. А особливо пісні, почуті від бабусь і мам.

За зачиненими дверима напіврозваленої маршрутки "Рівне–Зарічне" зникає шум російського шансону. Його змінює гуркіт від автівок, які час до часу мчать центральними вулицями Старих Коней. Незвично – дорога замощена кам’яною бруківкою.

До плотів уздовж прямої вулиці туляться старі дерев’яні лави. Проте попри спокійний вечірній час – стареньких на лавках майже немає.

Домініці Чекун також не сидиться. Шукаючи її подвір’я, приїжджі часто блукають. Вона вийшла на дорогу виглядати гостей – її жваву постать видно здалека. Перед карантином до співачки приїжджали постійно: етнологи, культурологи, мистецтвознавці, історики, співаки та журналісти.

– Їдут і їдут до мене. Щотижня приїжджают. Бувало навіть так, шо приїхали з Києва, і ще поляки заходят. І з Луцка доїжджают. Повна хата, нема де покласти. А подзвонят, коли вже тут на вулиці. Мені вже сестри і дочка кажут – та ти вже стара, нашо тобі то всьо? А я кажу – я люблю людей, мені хочеться з ними поговорити. Люди приїдуть – і мені як празник, – каже баба Даня, як її тут кличуть.

Вибігає пес Малиш. Він невгамовно підстрибує і так метляє хвостом, ніби хоче показати, що йому гості також "як празник".

На подвір’ї у пані Дані – велика купа дров. Старі Коні досі не газифіковані. Колись на господарці Домініки Чекун були індики, свині та худоба. А тепер у 84-річної бабусі залишилися тільки кури.

Ґанок дерев’яної хати пофарбований у вишневий колір, а на стіні поміж квітами, немов плавають, намальовані лебеді. Це улюблене місце для фотографування баби Дані.

Після невимушеного позування кличе до хати:

– Ходіт, ходіт. Будем співати. Ше, може, завтра Антося прийде. Їй вже тяжко, але, може, прийде, то поспіваємо разом

Співоча кар’єра

Домініка Чекун не має ніякої спеціальної музичної освіти. У Старих Конях народилася, прожила тут усе життя. Співала з дитинства. Спочатку повторювала за бабусею, потім прислухалася до того, що співають місцеві. Основні "репетиції" тривали під час випасання корів. "Пожену корови та й цілий день співаю!", – пригадує баба Даня. Далі співала вже при роботі в колгоспі, де працювала дояркою і вантажницею.

Після трудоднів до її хати сходилося жіноцтво. Продовжували співали вже за пряжею та вишиванням. Так через якийсь час сформувався співочий колектив. І коли в районному будинку культури проводили конкурс фольклорних колективів, то співачок зі Старих Коней визнали найкращими. Так іще у 1960-х почалася "кар’єра" Домініки Чекун:

– Мене звали на всі весілля в селі. Казали: як нема Дані, то і нема шо робити на тому весіллі. Але кликали і на концерти різні, фестивалі. Приїхали, забрали та й всьо. За добу за співи получала 5 рублів. А наш клуб видавав блюзки і фартухи

Згодом Домініка Чекун переросла статус місцевої зірки. Року 1986 до Старих Коней приїхала етномузикологиня Ірина Клименко з експедицією. Вона почула спів пані Домініки і згодом організувала поїздку сільських співачок до Києва. Відтоді кар’єра колективу зі Старих Коней вийшла на новий рівень. Що відомішою ставала Даня, то далі їздила співати. Була в Польщі, Угорщині, Франції. Із французького турне найбільше їй запам’яталося те, що в ресторанах усі офіціанти були чоловіками. А один із них підійшов до Домініки, щоб сфотографуватися.

На столі у вітальні баби Дані стоїть фотографія із колишнім міністром культури Євгеном Нищуком і співачкою Анжелікою Рудницькою. У 2017 році пані Чекун стала лавреаткою премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини. Каже, тоді їй вручили 20 тисяч гривень.

Тепер пані Домініка майже не подорожує. У її віці складно витримати навіть три з половиною години жахливої дороги від Зарічного до Рівного.

Жінка частує супом з лисичками. Від пропозиції допомогти по господарству відмовляється. Дрова нарубав сусід. Траву покосив син. Хіба спілий часник ще треба вирвати.

У перервах між співом і розповідями баба Даня регулярно згадує про подруг Надю і Антоніну. Надія Петровець – 1937 року народження – живе ближче, лише за кілька вулиць. Антоніна Ковтунович – 1938 року народження – аж на другому кінці села. Інші жінки з пісенного колективу вже спочили. Але й живі тепер майже не збираються:

– Надя ходить вже погано. Але якось прийшла до мене, сіла і каже: "Дань, давай заспіваємо. Але нагадай мені слова, бо я вже забула". В неї помер син і вона не співала три роки. Від того і пісні забула, і голос втратила. Але треба покликати. І казала Антосі, щоб прийшла сьогодні ввечері, шоб ше поспівати разом.

"Жизнєнні" пісні

Баба Даня не любить сучасних пісень. Не розуміє їх. Про свої ж пісні говорить, що вони "жизнєнні". І заводить:

Ой, братику-соколоньку,
Прийми мине на зимоньку,
Прийми мине на зимоньку.
А ти, сестро-перепілко,
Скажи правду – диток скилько?
Скажи правду – диток скилько?
Да четверо і п’ятеро –
Разом буде дев’ятеро,
Разом буде дев’ятеро.
Сядеш, братку, обідати –
То я вишлю діток з хати,
То я вишлю діток з хати

Найперше, на що звертаєш увагу, коли чуєш спів Домініки Чекун, це "виводи" – довгі затягування прикінцевих фраз. У той момент дуже виразно чути красивий, об’ємний голос. Тривале розтягування причаровує – його хочеться слухати.

– Багато довгих, витягнутих нот – це одна із характерних ознак співу поліщуків, – пояснює етномузикологиня Ірина Клименко. – Співали також голосно. Такою була манера звертання до магічного світу. Це дуже впливало на того, хто співає, таке самонавіювання. У давнину так зверталися до різних духів. Коли співають гуртом, то звучить особливо красиво, бо голоси розходяться, а наприкінці в "затягуванні" знову сходяться-

Ще однією ознакою поліського співу, каже пані Ірина, є йодлі. Такі зриви голосу, ніби "блимає". Це жанр, найбільш відомий за співом австрійських гірських пастухів. Зі сучасних співаків цей прийом найбільше використовує Бйорк. У Домініки Чекун їх дуже виразно вловлює слух.

Щоб продемонструвати "виводи" в кілька голосів, Домініці Чекун потрібна підмога. Антоніна не прийшла, тож збираємося до Надії. Верткою польовою дорогою йдемо, щоб домовитися про "вечорниці". Проте тільки ступаємо на подвір’я, баба Надя виглядає із дверей літньої кухні й махає рукою, щоб не заходили. У її родині є хворі на коронавірус – вона не вийде.

Дорогою назад баба Даня не втрачає надії таки поспівати з подругами:

– Нічо, може хоч Антося прийде.

Домініка та поляки

Якось баба Даня повернулася ввечері з роботи в полі й застала в себе на подвір’ї молоду дівчину. Вона дрімала під виноградником. "Мене звати Моніка. Мені сказали, що ви тут живете. Я хотіла послухати, як ви співаєте", – сказала дівчина. Моніка приїхала з Польщі й сама була співачкою.

Поза межами України про Домініку Чекун дізналися наприкінці 1990-х. Тоді в Польщі почали активно цікавитися традиційним співом. Почувши про Домініку, польські етнологи разом з Іриною Клименко приїхали до Старих Коней, щоб організувати літню школу традиційного співу. Комунікабельна баба Даня радо приймала гостей і щедро ділилася вокальними вміннями. Польських поїздок назбиралося десятки. Із багатьма іноземцями вона товаришує роками.

Цілком можливо, що польські сентименти до поліських пісень зумовлені тим, що цей край до Другої світової війни був населений поляками. Навіть на місці теперішнього будинку пані Домініки стояла польська хата.

У розповідях про своїх польських друзів баба Даня особливо часто згадує професора Варшавської академії мистецтв Анджея Беньковського:

– Один приїжджає писатель – Андрій Беньковський. Він на десять років молодший за мене, з 46-го. Не спиває – пише книжки. От казав, що в липні приїде, але не було. Певно через коронавірус. Якось приїхав перед моїм днем народження. А моє день народження попадає в піст. А в піст хочеться співати – але не будеш. То я зробила празник тиждень наперед. Приїхали священники, була Антося з дочками і поляки. Було тепло, поставили під виноградом столи і співали-и-и!

Зі слів баби Дані, поляки дуже люблять пісню "Мак":

Ой посію мак,
Да посію мак
Над водою.
Да заріс мій мак
Лебєдою.
Ой заріс мій мак,
Да заріс мій мак
Лебєдою.
Ой вийшла замуж
Молодою.
Ой вийшла замуж,
Да вийшла замуж
Не втрапила ‒
Молоди літа
Протратила

Умови для співу

Що треба для того, щоб співати? Ніби нічого особливо й не треба – береш собі і співаєш. Але не завжди. Домініка розповідає:

– Я раз так товчу картоплю і спиваю. Відкриваються двері, заходить сусідка і каже: "Ох, добре тобі, Даню, жити. А я тоже би хотіла спивати, але не можу, бо горе мені жити". А її чоловік бив її. І каже вона: "Як же я буду спивати, як він нап’єцця да б’єцця?".

У Домініки був такий чоловік, з яким їй співалося:

– Іван, чоловік мій, був столяр, вікна робив. Вже 16 років як помер. Був дуже добрий, завжди всюда мене відпускав спивати, не ревнував, ніколи не сварив. Поїде в Пінськ, купить мені чоботи, плаття. Спитає перед тим – яке тобі ще тре? Я давала йому шнурочок такого кольору, якого хотіла плаття і він мені таке привозив.

Домініка має дочку Олену й сина Михайла. А також трьох онуків і двох правнуків. Свої розповіді вона рясно чергує піснями. Засиджуємося допізна. Раптом чутно, як вхідні двері хтось відчинив.

"Хтось йде – може, Антося?", – зривається баба Даня. Слідом за звуками кроків чути чоловічий голос. Це Михайло, син баби Дані, прийшов перевірити, хто в мами гостює.

Пан Михайло вітається, сідає поруч, слухає мамин спів. Зрештою говорить:

– Вже в наших поколіннях такого співу немає. Люди змінилися, як і обставини, у яких вони живуть. Тому в моєму поколінні вже не співають. Після війни всі були бідні та тулилися одне до одного, допомагали, були ближчими. А після 80-х років, як мені здається, люди почали краще жити і змінилися. Співати перестали.

***

Якщо зранку вийти за село Старі Коні, на міст над Стирем, то можна почути, як співання птахів, гавкання собак, кукурікання півнів і ґелґотання гусей зливаються в одну симфонію і густо та повільно розпливаються, ніби туман над річкою. І далі розходяться на десятки поліських кілометрів. Схоже, "виводи", ті довгі затягування у піснях поліщуків, з’явилися саме з цього відчуття простору. Ніби піснею хотіли повторити цю рівнинність краю. Коли ноти розтягуються і стихають десь аж за горизонтом.

Домініка Чекун – одна з останніх виконавиць, від кого можна почути автентичні поліські пісні. Вони справді звучать по-особливому красиво, коли їх співають гуртом, коли голоси розходяться, а наприкінці в "затягуванні" знову сходяться. Утім сьогодні можна почути зазвичай лише один голос. Баба Антося співати так і не прийшла.

Схожі матеріали

600.jpg

Уляна Кравченко. Із записок учительки

Olha Basarab_1

Ольга Басараб: життя поміж утрат

600.jpg

10 найпоширеніших міфів про Роксолану

600.jpg

Дитинство під опікою монахинь. Як виникли перші українські дитсадки

Zavallia_Teodora_Hrapko_252-tiff.jpg

Хто така баба-повитуха?

prymachenko_800-500.jpg

Залізна леді з Болотні

karaimy800.jpg

Ребека-Ольга-Лонгина. Історія життя однієї черниці

cover_myhalda.jpg

Пророцтва Михальди: чому їх слухають мільйони

c39dc776ba2418b1ee0a6befb46f861e-1.jpg

Ольга Кобилянська: Час