Історія 550-літнього дерев’яного храму на Закарпатті

"Найбільш довершений з мистецького й архітектурного погляду храм"

Дослідники сакральної архітектури Закарпаття зауважують, що колоднянська церква належить до найдавніших пам’яток дерев’яного церковного будівництва в Україні. Її збудували в урочищі Одарів і пізніше перевезли на теперішнє місце. Раніше це була доволі поширена практика, адже зрубна конструкція храмів давала змогу переміщувати їх з одного населеного пункту в інший. Миколаївська церква в Колодному побудована 1470 року. Для порівняння, це період життя першовідкривача Америки Христофора Колумба1451–1506. Початково вона була "хатнього типу"Характерною рисою церков «хатнього типу» є накриття зрубів і куполів церкви одним чотирьох або двосхилим гонтовим дахом, з одним поздовжнім гребенем.. Згодом надбудували зруби, перебудували вежу, а також приладнали ґанок на різьблених стовпцях та галерею над бабинцем – західна частина тридільного храму.

"Немає сумніву, що саме цей храм, як найбільш довершений з мистецького й архітектурно-конструктивного погляду, був прототипом для храмів без верхів і з однією баштою над бабинцем. Згодом вінчання башти змінюватимуться під впливом готичної або барочної архітектури, але основний прийом композиції лишиться незмінним", — такими враженнями про церкву Святого Миколая у селі Колодне ділиться у книзі "По Україні" Григорій Логвин, український мистецтвознавець та архітектор.

Храм поставлено вражаюче картинно на невисокому, але крутому пагорбі, над струмком, під покровом вікових дубів. Найдавніші його частини — основні зруби, збудовані в XV столітті з масивних дубових колод завдовжки 12 метрів на кам’яному фундаменті, викладеному насухо. Святиня зберігає деякі риси, властиві оборонним спорудам. Її гордий, суворий силует свідчить про те, що народні зодчі ще в XIII—XIV століттях опанували елементи готики, особливо в найбільш "рухомій" частині храмів — вежі.

Архаїка, збережена в дереві

У книзі "Церкви України: Закарпаття" сучасний дослідник сакральної архітектури Михайло Сирохман зауважує, що "церква у Колодному містить багато архаїчних елементів: віконце на східній стіні вівтаря в формі рівнораменного хреста з закругленими кінцями та кругле віконце на північній стіні. На бічних фасадах нави, нижче та вище від опасання прорізано невеликі квадратні віконця. Після перебудови у XVII столітті західний фасад отримав ґанок на різьблених стовпах та галерею над бабинцем. Вражає вхідний портал із дверима: широченна площина одвірків різьблена мотивами "шнурка", бічні краї та верхній арковий виріз урочисто прикрашені "зубчастим" орнаментом. На дверях — нині рідкісне металеве окуття".

Споглядаючи цю мистецьку старовинну споруду, з’являється непідробне відчуття захоплення, зачарування, внутрішньої гармонії, співзвучної зі спокоєм мовчазних зрубів, майже присутності світу предків, голоси яких лунали тут протягом століть. Миколаївська церква невелика, але її силует надзвичайно монументальний. Цього досягнуто завдяки тому, що народні будівничі тонко дібрали пропорції, а також фактуру дерева й особливу за рисунком ґонтову покрівлю. Глибока тінь обрисовує оригінальної форми стовпи й арки, двоярусний ритм яких надає споруді світського привітного вигляду.

Надзвичайно цінними у храмі є настінний бароковий розпис XVIII століття, іконостас і мальовання на вівтарі другої половини XVII століття. Григорій Логвин у книзі "По Україні", виданій 1968 року, згадує: "Інтер’єр церкви нескладний, лаконічний. Все в ньому доцільне: і маленькі хори, і вирізи в бабинці, і гарні стасидії — лави для старих та поважних громадян. Стіни і стеля нефа та вівтаря розписані. Декоративне багатство доповнюють різьба й живопис іконостаса. Він стриманий, але виразний, орнаментальний, побудований на зіставленні гарячих червоних, ніжних синіх і вохристих кольорів, які дивно гармоніюють із позолоченою різьбою. Найстаріший живопис у вівтарі — другої половини XVII століття. Колористичний лад інтенсивних тонів — червоного, синього і вохри — найкраще пасує до стриманого інтер’єру. У 1737 році іконостас оновлювали, про що свідчить напис на звороті царських врат: "Поновленіє сих двер року божія 1737, місяця ноєврія Ілія маляр Хуски". Це доводить, що іконостас зроблено приблизно в середині XVII століття, і що Хуст був тоді доволі значним мистецьким осередком на Закарпатті".

Зберігся також настінний бароковий розпис XVIII століття, що його виконав, згідно з латинським написом на плафоні, "почесний громадянин Антоній Валі". У закарпатському селищі Вишково, у реформатському храмі зазначено, що Антоній Валі був дворянином із Вальду в комітаті Нітрасучасна Словаччина і у 47 років розмалював плафон храму, закінчивши роботу в серпні 1789 року.

Церква-музей

У середині ХХ століття церква дуже занепала, дерев’яна покрівля прогнила, дах протікав, на вежі, на місці хреста, лелеки звили гніздо. Руйнування торкнулися й інтер’єру церкви — вода змивала унікальне настінне мальовання. Храм реставрували у 1969—1971 роках, тоді ж деякі частини іконостаса та ікони безслідно зникли. Відтак рятування стародавньої святині від нищення тривало й у наш час. 

Ґрант на реставрацію храму виділив уряд США, розглянувши шість українських проєктів з відновлення культових споруд. Найбільше експертів здивував вік церкви. Упродовж 2007—2008 років на будівлі замінили дах, на дзвіниці закрили аркаду сіткою від птахів, відремонтували двері, дерев'яними кілками позатикали всі отвори й щілини у зрубах. За пожертви сільської громади зміцнили стіни, поставили браму, на вікна — ковані ґрати, вимостили кам'яними сходами дорогу на пагорб, де розташована церква.

У селі кілька років тому вирішили зробити з церкви музей і так розв'язати низку проблем, основна з яких — внутрішня реставрація пам’ятки: збереження стародавніх настінних розписів на дерев’яних стінах. Від унікального стінопису ХVІІІ століття залишилися лише фрагменти у вигляді напівстертих ликів святих, які терпляче чекають на порятунок. Під дахом дерев’яного храму зібрали експонати: предмети домашнього вжиткуглечики, тарілки, діжки, маслобійки, цеберки та інше дерев’яне начиння, одяг, взуття, рушники, старовинні образи. 

Цікаво, що віднайдено і старовинний іконостас із церкви, який кілька десятиліть вважали втраченим. Тепер він перебуває у Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая. Музей готовий передати його громаді після реставрації храму та забезпечення належних умов зберігання ікон. Тож якою у майбутньому буде пам'ятка архітектури всеукраїнського значення — один із найдавніших дерев'яних храмів України, який пам’ятає чимало історичних подій Закарпаття, — залежить від нашого покоління.