"Бий більшовика". Польські плакати 1920-го

Під скіпетром польсько-українського союзу

Коли 25 квітня 1920 року розпочався спільний українсько-польських наступ проти більшовиків, здавалося, що Польській Республіці, яка постала у листопаді 1918 року, мало що загрожувало. За кілька днів до цього Польща та УНР підписали таємний Варшавський договір і військову конвенцію. Відповідно до ухвалених документів, польська сторона визнавала незалежність УНР і надавала військову допомогу, а українська сторона погоджувалася на державний кордон по річці Збруч і далі по Прип'яті до її гирла. 

Для польської влади на чолі з Юзефом Пілсудським це видавалось успіхом. По-перше, керівництво УНР офіційно відмовлялося від своїх претензій на Галичину та частину Волині. По-друге, у разі військового воєнного успіху польсько-українських сил між Польською Республікою та більшовицькою Росією постала би "буферна" держава українців. І головне — театр воєнних дій в Україні послаблював би Червону армію у Литві та Білорусі, там, де офіційна Варшава воювала проти радянської сторони ще від лютого 1919 року. Стратегію Пілсудського тоді критикували тільки в таборі ендеківзагальна назва польських організацій національно-демократичного табору (Narodowa Demokracja) правого спрямування: мовляв, він із вогню витягує каштани для ворожих Польщі українців.

А от на Петлюру та його оточення посипався шквал критики — від закликів не визнавати влади очільника УНР з уст Михайла Грушевського та Володимира Винниченка до тверджень про зрадницький "ніж в спину" з боку галицького політикуму. Хоч у тодішніх умовах Варшавський договір справді був однією з останніх спроб поборотися за українську державність. 

Уже 7 травня, через два тижні успішного стрімкого наступу операції, передові сили об’єднаного війська увійшли до Києва: 7-ма кавалерійська бригада з півночі і 1-ша піхотна дивізія легіонів із заходу. 8 травня до української столиці вступила й 6-та січова стрілецька дивізія армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. 9 травня на Хрещатику відбувся урочистий спільний польсько-український парад із нагоди визволення Києва від більшовиків. На той момент фронт закріпився на лінії ріка Дністер біля Ямполя — Яруга — Вапнярка — Брацлав — Липовець — Сквира — Біла Церква — Канів і далі вздовж Дніпра до Прип’яті.

Однак успішний наступ на Київ не привів до всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував Петлюра. Прорахувався і Пілсудський, сподіваючись зустріти на українських теренах основні сили червоноармійців. Натомість 14 травня останні розпочали контрнаступ на литовсько-білоруському напрямку. А через два тижні прорвали й український фронт — північніше та південніше від Козятина на Вінниччині, далі продовживши рух на захід. 

4–5 липня війська Західного фронту Червоної армії  під командуванням Михайла Тухачевського проводили контрнаступ вже під Рівним. 12 липня більшовики увійшли до Кам’янця-Подільського, а 14 липня — до Луцька та Сарн. 

На південно-західному напрямку червоноармійці також досягли успіхів: готуючись до походу на Східну Галичину, вони створили Галицький революційний комітет. Проголосили Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку, столицею якої став Тернопіль.

Західні держави намагалися дипломатичним шляхом зупинити подальше просування більшовиків. 11 липня 1920 року радянські представники у Великій Британії отримали ноту міністра закордонних справ лорда Джорджа Керзона, у якій було запропоновано провести радянсько-польське розмежування по лінії Гродно — Брест — Грубешів — Рава-Руська — Перемишль. Однак у Москві таку пропозицію відхилили. Натомість ЦК РКП(б) вже розглядав питання про наступ червоноармійців аж до Варшави. Тухачевський у своєму наказі писав: "Дорога до світового пожарища веде через труп Білої Польщі. Ми принесемо щастя і мир трудящим на наших багнетах. На захід!". Так постала реальна загроза для існування вже самої польської держави.

"Все для фронту, всі на фронт!"

За таких обставин ще на початку липня 1920 року Рада оборони Польської Республіки оголосила про створення Добровольчої армії і розпочала мобілізацію до її лав. Серед рекрутів були й митці, частина з яких увійшла до Центрального комітету художніх спілок з питань пропаганди на чолі з поетом Едвардом Слонським. Окрім Варшави, аналогічні структури з’явилися і в інших містах Польщі. Їхнім завданням було створювати агітаційні плакати. 

Такий вид агітації апробований ще під час Першої світової війни. Поляки взяли його на озброєння у боротьбі з більшовиками.

На одному з тогочасних плакатів із назвою "Більшовицька свобода" невідомого автора головну роль відведено Левові Троцькому. Військового міністра радянської Росії та ідейного натхненника походу на Варшаву зображено в образі диявола. Сидить він на людських черепах. У лівій руці тримає револьвера, у правій — закривавленого ножа. Кістлява Смерть щось пошепки радить Троцькому. Що саме – здогадатися неважко: на задньому тлі червоноармійці вбивають людей, догорає село. Візуальний матеріал доповнений текстом: "Більшовики обіцяли | Ми дамо вам мир | Ми дамо вам свободу | Ми дамо вам землю, роботу і хліб | Нікчемно обдурили | Розпочали війну з Польщею | Замість свободи дали кулак | Замість роботи — бідність | Замість хліба — голод".  

На іншому плакаті зображений помітно звироднілий більшовик, який націлився закривавленими руками на мирне поселення. Текст нижче закликає вступити до Добровольчої армії та викупити позики відродження, фактично військові облігації держави.

Літографія з лаконічним гаслом "Бий більшовика" зображує не менш лаконічний, але водночас й експресивний сюжет. Польський улан замахнувся на карикатурно зображеного ворога в кашкеті з червоною зіркою. До речі, цей плакат єдиний із польських військових постерів 1920-го надрукований у Львові: в художньо-літографічному закладі Aдольфа Геґедюса. Однак його автор досі невідомий.

"Ворог наближається — подивіться, що несе!" — закликає плакат авторства Пйотра Данви. Чоловік-напасник із виразними азійськими рисами обличчя тримає смолоскип і ніж. За поясом у нього — кривий ятаган (знову відсилання до Азії) та прив’язані за волосся дві людські голови. Його ноги по коліна в крові, у якій плавають частини людського тіла. На задньому тлі — палаючі польські міста й села. 

А на плакаті з гаслом "До зброї! Вступай до Добровольчої армії" червоноармійця взагалі зображено не як людину, а як червоного триголового змія із гострими кігтями на кінцівках. Одна з голів вивергає дим на польського жовніра, який замахнувся на ворога багнетом своєї гвинтівки.  Хто є автором літографії і де вперше опублікована — до сьогодні з’ясувати не вдалося.

Митці-плакатники порушували проблему і зґвалтування жінок, що коїли радянські солдати під час окупації польських міст та сіл. Цій темі зокрема присвячений плакат "Беззбройні жінки". На ньому солдат-більшовик у зеленій уніформі та кашкеті з червоною зіркою з ножем нападає на польських жінок різного віку (від малої дівчинки до старшої пані). Вочевидь, це не перші його жертви: його руки та одяг уже закривавлені.

Впізнаваним є плакат невідомого автора, що побачив світ у лодзькій друкарні Kotkowski i Frejlich з назвою "Його програма". У центрі літографії — броньовик-віз із підписом czrezwyczajka (так польською обігрували абревіатуру ВЧК — Всеросійська надзвичайна комісію для боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР). На ньому їде більшовицьке керівництво: червоного кольору огрядний монстр, який сидить на троні та тримає табличку з написом wolność (свобода) в одній руці, а в другій — жезл із людським черепом замість навершя. На спинці "трону" цієї істоти — ще один людський череп. Вочевидь чудовисько символізує диявола, який, на думку творця плаката, керував діями комуністів. На тому ж возі можна впізнати Лева Троцького та генерала, який уособлює генералів Російської імперії, що пішли на співпрацю з новою владою. На передній частині броньовика — китаєць із кулеметом. 

Під зображенням у формі вірша-сатири викладена програма більшовицької партії: 

"Запряжу вас полячки 
До більшовицької тачки! 
Тягніть її, ну ж бо, собаки! 
Народ буде моїм рабом, 
Вже їду з грізним посохом, 
Аж земля довкола тремтить! 
В червоній "черезвичайці" 
Башкири і китайці 
Будуть урядувати! 
Комісар, що біля лапці,
Дасть волю свої нагайці, 
Коли викличе вас на суд! 
Вйо! Тягнути, робітники! 
Совдепський пан вам каже, 
Аби повзати біля його ніг. 
Вже дорога недалека; За кров й працю вас чекає 
Братерство — братній гріб". 

На плакаті з гаслом "На допомогу! Все для фронту, всі на фронт!" більшовиків зображено як живих мертвяків. Вони намагаються прорватися через зруйновану стіну, але їхній наступ всіма силами стримують два польські жовніри. Автор роботи — польський графік Едмунд Людвік Бартломейчик. 

Полякам таки вдалося стримати наступ. Внаслідок битви під Варшавою, що розпочалася 13 серпня 1920 року, польсько-українське військо завдало поразки червоноармійцям і перейшло у контрнаступ. Подію назвали "Диво на Віслі". Зокрема на українському напрямку польські військові з’єднання вийшли на лінію Стара Ушиця — Проскурів — Старокостянтинів — Коростень, а Армія УНР продовжила наступ ще далі — на Яругу, Ялтушків та Літин на Вінниччині.

Однак від подальших військових дій польська сторона відмовилася. 12 жовтня 1920  року вона, без узгодження з українськими союзниками,  підписала з більшовиками перемир'я. Остаточно зупинив радянсько-польську війну Ризький договір від 18 березня 1921 року. Він санкціонував поділ білоруських та українських теренів і фактично анулював польсько-український союз, створений у квітні 1920 року.