Пропаганда і форма черепа: як тоталітарні режими використовували псевдонаукові теорії

Не пхай свого носа, Дарвіне!

Молодий натураліст Чарльз Дарвін (1809–1882) міг би й не зробити своїх висновків про теорію еволюції, якби його не взяли в навколосвітню подорож на британський корабель “Бігль”. Капітан судна не хотів приймати Дарвіна на борт, оскільки той мав невідповідну форму носа. Шкіпер вважав, що такі риси були притаманні людям, нездатним витримати важку подорож.

<p>Британський корабель "Бігль", на борту якого з 1831 до 1836 року здійснював експедицію Чарльз Дарвін</p>

“Коли ми потоваришували з капітаном корабля, Робертом Фіцроєм, я почув від нього, що мені могли відмовити в подорожі через форму мого носа! Він був затятим послідовником Лафатера і вважав, що можна оцінювати людину за рисами її зовнішності. Він сумнівався, що людина з такою формою носа, як у мене, може мати достатньо енергії та рішучости для такої подорожі. Думаю, що він був дуже задоволений тим фактом, що неправильно інтерпретував мою зовнішність”, – писав Чарльз Дарвін в автобіографії, яка вийшла друком 1887 року.

<p>Чарльз Дарвін (1809&ndash;1882)</p>

Подорож на кораблі “Бігль” мала рутинну для імперій ХІХ століття мету – точно фіксувати власні кордони й описувати географічні особливості сателітних території. Натураліст був потрібен для того, щоб зібрати цікаві матеріали і після повернення передати їх фахівцям відповідного профілю.

Спостереження Чарльза Дарвіна з цієї подорожі лягли в основу теорії еволюційного походження видів. 

Цього могло би не статися. Через ніс.

Наукова інтелігенція середини ХІХ століття була переконана, що допустимо робити висновки про людину, зважаючи на її зовнішність. Це не вважали абсурдом. 

Одним із  співзасновників фізіогноміки був швейцарський богослов Йоганн Каспар Лафатер (1741–1801), якого читав капітан “Бігля” Фіцрой.

На черепі написано

Під час виставки “Paleo Art: наука, естетика, абсурд” у Національному науково-природничому музеї НАНУ експонували кілька старих плакатів, виконаних на підставі різних псевдотеорій.

На одному з німецьких плакатів зображено череп людини з описом ділянок. Пояснювальні написи вказують не на анатомічні частини, а на конкретну інтелектуальну або емоційну рису. Beharrlichkeit – впертість, Mordlust – кровожерливість, Eitelkeit – самолюбство, Sinn für Malerei – відчуття кольору, Musiksinn – відчуття музики, Diebssinn – здатність до крадіжок, Relegiöser sinn – релігійність, Lebenserhaltungstrieb – інстинкт самозбереження, Geschlechtstrieb – статевий потяг…

“Мапа черепа” є винаходом псевдотеорії, близької до фізіогноміки, – френології. Її автором був австрійський учений-анатом Франц Галль (1758–1828). 

Галль визначив, що окрема частина мозку відповідає за конкретну нервову функцію. Вважав, що розвиток мозку взаємопов’язаний із формою черепа – що більша голова, то людина більш розвинута інтелектуально. Наявність окремих виступів на черепі вчений пов’язував із розвитком тієї частини мозку, що відповідає за певну нервову функцію. А тому вважав, що за формою голови можна наперед визначити когнітивні властивості особи.

Щоб встановити співвідношення між розумом людини з конкретною ділянкою черепу, дослідник вивчав голови відомих інтелектуалів. Він виклав свої ідеї у праці “Функції мозку і кожної його частини”, що вийшла друком 1825 року. У ній називав черепи Гомера, Овідія, Вергілія, Цицерона, Гіппократа, Вольтера, Руссо, Локка, Бекона “орнаментами красивих храмів для музи”.

Походження і точне датування німецькомовних плакатів достеменно невідоме. Ці ілюстрації могли поповнити фонди Природничого музею під час формування колекцій у 1930-х роках. Не виключено, що плакати мають трофейне походження і потрапили до музею після Другої світової війни.

Написи на плакатах цієї серії виконано шрифтом German Round Hand. Він набув великої популярності наприкінці ХІХ століття, але його використовували і в ХХ.

Щелепа – презумпція винуватості

У XIX столітті ідеї на кшталт френології та фізіогноміки були неймовірно популярними й розвинулися в різні автономні течії. Італійський антрополог Чезаре Ломброзо (1835–1909) розробив концепцію, що прокладала зв’язок між зовнішністю людини та її схильністю до різних злочинів.

На думку Ломброзо, на схильність до злочинів вказували асиметрія обличчя, неправильна форма черепа та масивна кістка нижньої щелепи. Брюнети та шатени виявлялися більш схильними до вбивств. Натомість серед рудих злочинці майже не було. 

Британський вчений Френсіс Гальтон (1822–1911) розвинув ідею вроджености певних поведінкових рис. Він розробив псевдонаукову теорію, яка заохочувала людську селекцію – народження дітей від батьків із “цінними для суспільства” рисами. Критерії – загальний стан здоров’я, інтелектуальний і фізичний розвиток. Цю псевдонауку назвали “євгеніка”.

Найкраща людина

<p>Радянський плакат, на якому череп європейця порівнювали не з черепами людей інших рас, а з черепами викопних людей та горили. Назва "австралієць" була написана на синьому тлі. З огляду на політкоректність підпис стерли у 1950-х</p>

На виставці “Paleo Art: наука, естетика, абсурд” експонували два плакати радянського й німецького походження про взаємозв’язок між розміром мозку та інтелектуальними здібностями людини. Сюжети плакатів – однакові. Вони демонструють збільшення мозкової частини черепа у процесі еволюції. Порівнювали черепи горили, пітекантропа, неандертальця, австралійця і вже кінцевого результату еволюційного розвитку – людини-європеоїда.

В описі радянського плаката зазначено, що за інтелектуальні здібності або “вищі форми розумової діяльности” відповідає частина мозку, розташована неподалік лобної кістки. А в потиличній частині, яка яскраво виражена в черепі австралійця, містяться “нижчі форми розумової діяльности”. На радянському плакаті вінцем досконалости є череп “європейця”. А назва черепа “австралійця” дбайливо затерта – ймовірно, через поширення нових ідеологічних і наукових тенденцій.

<p>Німецький плакат початку ХХ століття про взаємозв&rsquo;язок між розміром мозку та інтелектуальними здібностями людини</p>

Серед групових зображень представників різних рас центральна роль належить світлошкірому європейцю – жителю Радянського Союзу.

Автори і німецького, і радянського плакатів брали за основу працю Чарльза Дарвіна “Походження людини та статевий добір”, що вийшла 1871 року. У ХІХ столітті, коли Дарвін писав цю книжку, антропологія як галузь науки перебувала на початковому етапі свого розвитку. Всередині ХХ століття науковці з’ясували, що форма черепа й навіть об’єм мозку не впливають на інтелектуальні здібності людей різних рас.

Загалом поява різних антропологічних гіпотез є наслідком пошуків у період зародження самої науки. Помилки є типовим явищем наукових пошуків. А їхнє виявлення і виправлення стають елементом поступу. Однак деколи наперед помилкові наукові теорії використовували в маніпуляціях, щоб досягнути політичних або соціальних цілей. Наприклад, деякі ідеї євгеніки використали, щоб розбудувати ідеологічний наратив нацистської Німеччини.

Рай для мавпи – стати людиною

<p>Радянський плакат про етапи розвитку людини, на якому кінцевим варіантом еволюції є робітник заводу</p>

Багато старих плакатів сьогодні виглядають комічно. Наукова інформація, зображена на цих ілюстраціях, уже не актуальна. В окремих випадках – антинаукова. Втім ці малюнки є свідками своєї доби. Нині вони розповідають про ідеологічні складові наукового процесу.

Наприклад,  Радянський Союз проголошував себе країною трудящих, тому працьовитість пропагували як найкращу чесноту особистости. На важливості праці наголошували у плакатах. Деякі ілюстрації комічні – кінцевим варіантом еволюції людини є трудівник заводу. 

<p>Первісний мисливець еволюціонує в Максима Горького</p>

А в книзі “Як з’явились перші люди на Землі” авторства Івана Новікова 1948 року первісний мисливець еволюціонує в… Максима Горького.

Радянський Союз позиціонував себе як світська держава, що опонувала так званим буржуазним країнам, у яких тривалий час домінували релігійні уявлення про походження людини. У СРСР популяризацію еволюційного вчення всіляко заохочували – щоб знецінити релігійні вірування.

“Сучасна релігія намагається довести надприродне, “божественне” походження людини, твердячи про “рай”, який нібито існує на небі. Цим вона намагається відвернути трудящі маси від боротьби за щасливе життя на землі і радить шукати його на небі”, – твердив 1951 року український радянський палеонтолог Іван Підоплічко в науково-популярній книзі “Походження людини”.

Втім не всі люди були готові сприймати версію про своє походження від людиноподібної мавпи – набагато приємніше вірити в божественне творіння. Щоб довести правдивість еволюційного вчення, знадобилися найочевидніші аргументи – атавізми та рудименти.

<p>Радянський плакат про рудименти та атавізми людини</p>

Один із найпоширеніших “плакатних” прикладів атавізму – це збільшена кількість молочних залоз у людини. Деколи шкіру людей вкриває густий волосяний покрив. Іноді на куприковій кістці є кілька додаткових хребців, що подібні на хвіст.

<p>Радянський плакат про рудименти та атавізми людини</p>

Серед рудиментів найбільш демонстративним є так званий “горбок Дарвіна”. Він розташований у верхній частині завитка вушної раковини людини. У приматів та інших тварин ця частина вуха є загостреною.

Згідно з сучасної наукою, на еволюцію пращурів людини, окрім праці, впливав комплекс важливих чинників – і умови навколишнього середовища, і спосіб харчування, і хвороби. Також з’ясовано, що процес еволюції людини не був лінійним, як це зображено на класичних давніх ілюстраціях. У різні часи могло існувати кілька відмінних між собою видів людиноподібних істот. Ще 40 тисяч років тому неандертальці й люди сучасного типу перетиналися на історичній арені.

Здавалося б, завдяки точним методам природничі науки застраховані від використання в ідеологічних цілях. Однак навіть на цих науково-популярних матеріалах залишився відбиток пропаганди. Тогочасні тоталітарні режими використовували відірвані від контексту наукові факти. А щоб транслювати ідеологію, залучали заклади освіти, музеї та інші культурні установи.