Жоден справжній українець. Віталій Ляска

18:23, 7 лютого 2023

Skovoroda01

Уявіть собі якогось Івана Мельника, звичайного українця, який у телеграмі прочитав повідомлення, що п’яний житель Саранська під час сварки вбив свого батька. Мельник приголомшений і промовляє: "Жоден українець такого би не зробив!".

Наступного дня він знову засів у телеграмі й натрапив на статтю про чоловіка з Вінниці, який холоднокровно зарубав свою сім’ю. Певно, Мельник днем раніше погарячкував, але чи визнає він це? Сумнівно. Бо натомість каже: "Але жоден справжній українець не зробив би нічого подібного".

Отак нашвидкуруч на український ґрунт можна перенести помилку побутової логіки No true Scotsman, яку ще п’ятдесят років тому описав британський філософ Ентоні Флю у своїй книжці Thinking About Thinking. Якщо коротко, то ця хиба полягає у тому, що якщо хтось не відповідає уявленню певної особи про якусь спільноту, то він автоматично, попри об’єктивні факти, випадає із неї.

liaska.jpg

Віталій Ляска

історик, головний редактор журналу "Локальна історія"

Полярність позиції умовного Мельника (врешті як і рефлексій нас усіх) обґрунтовують численні злочини російських воєнних злочинців і їх бурхливе схвалення рештою народу-терориста. Надто спрощено цю полярність пояснювати лише логічною пасткою. Тут радше йдеться про значно складніше плетиво дихотомій різного ґатунку, спричинене і сучасним, і минулим. Але з останнім особливо складно. Розгляньмо як приклад Григорія Сковороду. Найвидатніший український філософ — скаже наш Мельник, обурюючись спробами Росії привласнити його спадщину. А потім прочитає, що той співав, і не з примусу, на коронуванні російської імператриці Єлизавети Петрівни, а кілька років опісля вишукував для її двору вина в Токаї.

Та й мова творів Сковороди дискусійна — дослідники досі її шукають десь поміж староукраїнською та російською книжною. До того ж вона відверто конкурувала з проєктом літературної мови Івана Котляревського, який врешті переміг. Сковорода справді в тодішній імперії був людиною з андеґраунду. Але андеґраунду соціального, а не національного. Людиною малоросійського походження, яка, якщо і не сприймала імперського, то передусім зважаючи на його зверхність і антилюдяність, а не через російськість як національну прикмету. Дехто, мабуть, здивується моєму запитанню, але чим кардинально у ставленні до метрополії відрізнялися Сковорода та Гоголь? І тому, і тому органічно пасувало те, що роду вони — малоросійського, але політичної нації — великоросійської. Просто письменників ми мали багато, а філософів — катма. Однак тут важливе інше: як метрополія (і в імперському, і в радянському, і в сучасному вимірах) успішно імплементує спадок і того, і того задля своїх потреб.

Skovoroda03
Колажі Гриця Ерде

Вигаданий Мельник, спересердя сплюнувши, може, звісно, сказати, що справжні українці чинили опір Російській імперії. Однак пропоную за такою самою логікою пошукати справжніх українців-дисидентів у поміжчассі Мазепи та Шевченка. Розумовський, якого призначили на гетьманство через відомі причини, чи Котляревський, який став на захист отчизни 1812 року. Полуботок, Калнишевський, Капніст… — кожний із цієї неповної шереги мав свій досвід лояльности до імперії. А що вже казати про учнів Сковороди — Михайла Ковалинського та Василя Томару. І той, і той, як і чимало інших, лише через маловідомість широкому загалові не приміряли на себе ярлика "ренегатства", який успішно почепили наші сучасники на Теофана Прокоповича чи Лазаря Барановича, ідеологічних співтворців Російської імперії.

Але у випадку бездержавних століть на кшталт ХVIII сторіччя, флешбек справжнього українця не спрацьовує. Як аргумент можна навести чимало теорій зі сфери колоніальних студій та націєтворення, але це вам до снаги і самим. Однак не можна оминути тієї небезпеки, що, відкинувши усіх — начебто не таких із погляду сучасности — українців, ми постанемо неелітарною і мовчазною Україною, за першість винаходу якої сперечатимуться австрійський генштаб та Ленін. Без Сковороди чи Розумовського наш ґранднаратив хибуватиме на зяяння, і часове, і сутнісне. А далі буде як у жарті про техасця, який розряджає обойму, стріляючи у стіну стайні, потім підходить до неї, малює мішень у місці з найбільшою кучністю пострілів та заявляє, що він влучний стрілець. І в межах такої мішені фейкові князі дописемної України Лебедян чи Сережень матимуть органічніший вигляд, аніж Сковорода та його сучасники. Такі логічні хиби більш ніж очевидні. Як би не було боляче чи неприємно це визнавати, але у погляді крізь століття окуляри сучасника погіршують і здоровий погляд, і здоровий глузд. А тепер вони нам точно не завадять.

Ця колонка вийшла у номері журналу "Локальна історія", присвяченому постаті Григорія Сковороди та його епосі.

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії