Воля для "Вільного". Віталій Ляска

Варшава, 1936 рік. 13 січня у будівлі, що на вулиці Медовій, 15, лунає фінальний вирок для дванадцяти членів ОУН, яких звинуватили у вбивстві Броніслава Перацького. Трьох із них, Степана Бандеру, Миколу Лебедя, Ярослава Карпинця, засудили до смертної кари. Інші отримали від кількох років до довічного ув’язнення. Обвинувачені сприйняли вирок спокійно, а Бандера та Лебедь навіть вигукнули "Слава Україні!". На лаві підсудних Варшавського процесу була й Дарія Гнатківська, яка в тюремній камері уже після вироку повінчалася із Лебедем. Через амністію смертну кару замінили довічним ув’язненням, а на початку Другої світової усіх підсудних звільнили. 

Йонкерс, 1986 рік. Січневий ранок, на порозі власної домівки стоїть чоловік років вісімдесяти у світлій куртці та темних штанях. Величезні окуляри затуляють пів обличчя, ліва рука здійнялася вгору, щоб захиститись від спалахів фотокамер. Те, що преса заскочила зненацька, не вплинуло на гідну поставу цього пана. Уже за кілька тижнів він стане героєм публікації у лівій газеті The Village Voice із промовистою назвою To Catch a Nazі. Року 1952 його ледь не депортували зі США за начебто співпрацю із нацистами. Тоді йому допоміг Аллен Даллес, який уже за рік очолив ЦРУ. Наприкінці 1980-х його публічно захистила українська громада і приватно… ЦРУ. Ворожа пропаганда та вибіркова оптика західних істориків на кшталт Джеффрі Барда зробила з цього дідуся ледь не головного військового злочинця, який коли-небудь прибував до Америки. Ґвалт про те, що ЦРУ таємно використовувало нацистських злочинців у своїй розвідувальній діяльності, лунав на всю Америку. 

То хто ж цей чоловік із Рима, Варшави та Йонкерса? У різний час його знали під різними псевдами: "Максим Рубан", "Євген Скиба", "Ярополк", "Вільний". Насправді він — Микола Лебедь із Нових Стрілищ на Львівщині. Людина, яка заснувала Службу безпеки ОУН та після арешту Бандери два роки керувала Організацією. 

Нью-Йорк, 1949 рік. На американську землю ступило подружжя Лебедя і Гнатковської із семирічною донькою Зоєю. Пекло Другої світової залишилося позаду. Та хіба міг "революційний національний конспіратор"за окресленням Джона Армстронга вдовольнитися тихими прогулянками в тіні дерев Central Park-у та мріями про спокійну старість? Розсекречені документи ЦРУ змальовують дивовижну діяльність Лебедя на еміграції. На початку 1950-х він став одним із головних дієвців у спецоперації Aerodynamic, мета якої — підтримати українське підпілля та посилити антирадянські настрої у Союзі. Аналітичний центр "Пролог", який очолював Лебедь, провадив активну ідеологічну та дослідницьку працю. Лише впродовж 1957-го "Пролог" створив понад тисячу радіопрограм та розповсюдив понад 200 тисяч примірників преси, а 1961-го запустив знаковий журнал "Сучасність". В Україну небом закидали українських підпільників, а із Атен до поневоленого населення мовила радіостанція "Нова Україна". Від діаспори до окупованої України надходили десятки тисяч листів та нелегальної літератури. "Пролог" активно підтримував дисидентський рух, передруковував самвидавні твори й за сприяння Збігнева Бжезінського поширив свою діяльність на всі національні рухи в Союзі. Операцію Aerodynamic згорнули лише 1990 року. Так, війна, хоч і Холодна, не стала для Лебедя далекою метафорою, а продовжила його багаторічну боротьбу. Від 1925 року, коли він вступив до УВО, і до 1991-го, коли Україна стала незалежною. 

Київ, 1992 рік. 21 серпня у палаці "Україна" урочисто відкрили І Всесвітній форум українців. Серед п’яти тисяч учасників із різних куточків світу був і Микола Лебедь. Він був одним із небагатьох чільних провідників ОУН, який дочекався вільної України в активному чині та зі світлим розумом. За п’ять років "Вільний" помер у Піттсбурзі від хвороби Альцгеймера. Племінник ж Лебедя — Марко Паславський — загинув у серпні 2014 року поблизу Іловайська.