Сади, які колись були нашими. Галина Пагутяк

Усі знають про Софіївку в Умані, але хто знає про Новий Версаль у Цуцулівці на Львівщині? І я б не знала, якби свого часу не зацікавилася родом галицьких магнатів Дідушицьких, для яких ополячення стало стартом для кар’єри. Найбагатшим серед них був Юрій-Станіслав Дідушицький1670- 1730. У нього було настільки дивовижне життя, що, здавалося, він прожив не 60 років, а 600 років. Особистість була вельми не ординарна. Перебуваючи на високих постах у Речі Посполитій, цей магнат з європейською освітою і зв’язками з таємними орденами ще й писав політичні трактати, а також втілював у життя свої фантастичні мрії. Одна з них — Версаль в селі Цуцулівці. Між Жидачевом та Стриєм ландшафт доволі вбогий, рівнинний, багато річок та струмків. І Цуцулівці були власністю короля, на відміну від родового гнізда Дідушицьких, вже не існуючого міста Соколів, повністю знищеного під час Другої світової війни.

Не шукайте Цуцулівці у Вікіпедії — у 1946 році совіти перейменували село на Вільхівці. В самому селі не мали ні найменшого уявлення, що на межі XVII—XVIII століття тут був розкішний парк у французькому стилі й палац. Вважали, що то звичайний панський маєток, яких всюди колись було повно. Але навіть тепер, через майже чотириста років крізь хащі і вирубки прозирає чітке планування, а деякі дерева бачили самого Юрія-Станіслава та його дружину Маріанну-Терезу  Замойську. Залишилися ставки і канали, які викопали тоді. Парк прикрашали фонтани, альтанки, копії античних статуй, а розмаїття видів рослин важко навіть уявити. Саджанці і насіння надходили з усього світу, або їх привозив сам магнат зі своїх подорожей. Дітей у нього не було — рослини були його дітьми. Він настільки був одержимий садом своєї мрії, що за зламану квітку чи загублений саджанець міг відрубати руку садівникові. Тут росло безліч видів троянд, тюльпанів, в теплицях вирощували екзотичні фрукти. Біограф роду Маврицій Дідушицький у прагматичному ХІХ столітті дорікав йому за марнотратство, бо Юрій продав дві соляні жуписоляна копальня чи солеварня, щоб зробити парк ще пишнішим. Новий Версаль займав площу аж 100 моргів1 морг дорівнював приблизно 0,56 гектара землі.

Року 1782 французький поет Жак Деліль зробив чудовий подарунок людям, які створювали сади і парки не з утилітарною метою, видавши поему "Сади", де обгрунтував філософію саду і простежив розвиток садово-паркового мистецтва. У першому розділі він описав передромантичний парк Чарторийських у ПулавахПольща, де акцент зробили на тому, щоб парк плавно переходив у ліс.

Версаль Дідушицького після його смерті почав занепадати. Чоловік, що панічно боявся бути отруєним, помер через помилку якогось львівського аптекаря. Похований Юрій-Дідушицький у теперішньому гарнізонному храмі Петра й Павла, колишньому костелі єзуїтів, щедрим фундатором якого був. Ця краса збереглася на відміну від саду в Цуцулівцях. Однак непрямі нащадки творця галицького Версалю продовжували створювати сади вже у ХХ столітті.

Останній власник Соколіва Станіслав Дідушицький мав оранжерею і вирощував троянди — 1500 сортів, які йшли на експорт. Володимир Дідушицький створив ландшафтний парк у селі Неслухів коло Буська й вирощував саджанці, до речі, зараз цим успішно займаються місцеві мешканці. В останніх галицьких Дідушицьких не було і сотої частини багатства Юрія-Станіслава, зате вони були практичними і в міжвоєнний період непогано заробляли на садівництві та квітникарстві. А у Вільхівцях дедалі більше стає пнів і жоден гід, який везе туристів, навіть не знає, що ці хащі коло дороги — рештки Галицького Версалю. І його ще можна почистити і зберегти для нащадків.

То не наше? Все, що створено на нашій землі, не може належати нікому, окрім нас.