Про "40 тисяч польських жертв на Галичині"

Пропоную залучити до обговорення один німецьких документ — військовий звіт за лютий 1944 року. На конференції українських і польських істориків у 2017-му у Черкасах я представив піврічну документацію німецьких установ, але сьогодні хочу показати це на одному прикладі.

В архівах збереглася детальна військова звітність Військового округу Генеральної Губернії. Це — щоденні, декадні, півмісячні і місячні детальні звіти про майже 400-тисячне угруповання німецьких військ на цій території. Звіти починаються статистичними зведеннями у двох категоріях — "власні втрати" та "втрати противника". У категорії "власних втрат" найцікавішою для нашої теми є зведення під назвою "втрати польського і українського населення, з урахуванням убитих поляків і українців, що працювали в німецьких установах".

Таких жертв у лютому 1944 році німці встановили 1692 вбитими, 541 пораненими і 363 пропалими безвісті для всієї Генеральної Губернії, тобто для 5 дистриктів: Галицького, Люблинського, Варшавського, Краківського і Радомського.

Хто були ці жертви? Це були польські та українські "колаборанти", яких убило польське підпілля (400-500 осіб щомісяця); жертви совєтських партизанів; жертви поширеного, насамперед у Люблинському дистрикті, посполитого бандитизму, і врешті-решт найбільша категорія жертв — українці та поляки, вбиті у міжетнічному конфлікті. Серед жертв міжетнічного конфлікту у лютому було близько 1000 українців і поляків, убитих в усіх 5 дистриктах Генеральної Губернії, тобто середньостатистично 200-300 осіб у кожному дистрикті.

Тепер поглянемо на польський наратив. Згідно якого, від липня 1943-го до червня 1944 року тільки в одному Галицькому дистрикті, українські націоналісти вбили тільки поляків аж 40 000 осіб. У середньому 3-4 тисячі на місяць "закатованих українськими націоналістами жінок, дітей і людей похилого віку".

У результаті отримуємо разючу розбіжність даних між 300-400 усіх жертв за німецькими документами і 3-4 тисячі лише польських жертв згід із польськими підрахунками. Різницю у кільканадцять разів між підрахунками не можна пояснити різною методологією або неточностями, вона вказує на якусь фундаментальну помилку, яку зробила одна зі сторін.

Німецьких даних не можна, звичайно, брати сліпо за добру монету. До них треба ставитися критично, а зважаючи на дразливість теми — навіть із прискіпливістю. Вже навіть дуже поверхневе порівняння німецьких військових і поліційних даних (великий масив поліційних документів зберігається у Національному архіві в Празі) вказує на різницю. Також конфронтація кількісних даних німецьких зі встановленими списками українських і попередніми результатами встановлювання польських жертв, яку проводить колектив професора Ігоря Галагіди при Львівському Католицькому Університеті, показує, що німецькі дані не є бездоганними. Однак усі ці різні кількісно та інтерпретаційно дані німецькі та українські перебувають на порівняльному рівні вірогідності, тоді як польські відлітають на захмарні висоти.

Проти польських обчислень свідчить також загальна статистика насильницьких (бандитських в німецькій номенклатурі) актів у лютому 1944 року. Їх було 790 в Галицькому дистрикті супроти 5 474 в решті дистриктів, тобто в Галицькому дистрикті їх було у 7 разів менше, ніж на території решти Генеральної Губернії. Не треба тут пригадувати, що кількість убитих є функцією кількості насильницьких актів.

Одне слово, німецькі дані треба аналізувати, критикувати та коригувати, але їх не можна ігнорувати.

Не можна цього робити, зокрема, тепер. Свою доповідь у Черкасах я готував на основі німецьких документів, які зберігаються в американських архівах. Тепер ситуація змінилася, тому що зник мовний бар’єр та аргумент важкодоступності документів. Останніми роками велика частина німецьких документів була видана у польському перекладі, а ще більший масив німецьких документів став доступний в електронній версії та безкоштовно в Бундесархіві в Берліні. Нехтування польських дослідників цими документами може породжувати підозріння, що воно має якусь приховану позанаукову причину. Можливо, вона скривається у вислові одного польського дослідника, який під час обговорення німецьких документів перелякано заявив: "Панове, чи ви уявляєте, як сприйме це польська громадська думка?".