Інтелект і гроші на службі вітчизні. Галина Пагутяк

<p>Ян Щасний Гербурт. Рисунок Яна Матейко, 1867 рік</p>

Канцлер коронний Ян Замойський, що поріднився з Гербуртами, заснував Замойську академію, куди навіть дрібні шляхтичі могли посилати своїх синів. Вже не кажу про фортифікації, такі потрібні для захисту від турків і татар, які будували нащадки моравських лицарів Гербурти в Галичині й на Поділлі. Чи Регіна Гербуртівна — дружина гетьмана Жолкевського, яка фактично збудувала Жовкву, поки чоловік був у походах, і фінансувала першу п’єсу українською мовою, яку написав Яків Гаватович1619 рік. Барбара Гербурт дала світові Миколая Рея із Журавно — батька польської літератури. Одна з найбагатших наречених Речі Посполитої княгиня Єлизавета Заславська з роду Острозьких вийшла заміж за не такого вже й багатого, але дуже освіченого Яна Щасного Гербурта і підтримувала його у всіх його культурних проєктах, зокрема у виданні польських істориків Кадлубки, Оріховського, Длугоша.

Меценати і фундатори минулого знали, що патріотизм вимірюється не лише глибиною кишені, а й здатністю вкладати гроші в освіту і духовний розвиток власних дітей. Фортуна відвернулася від Острозьких як тільки вони почали дбати про свої приватні інтереси. Успіх покинув зоряну пару Гербуртів коли ті збанкрутіли матеріально, але не стали моральними банкрутами як Острозькі. Але те, що вони встигли зробити для батьківщини принесло їм безсмертя.

Наївно думати, що сучасні українські олігархи, яким за гроші майструють родоводи до десятого коліна, стануть дбати за Україну. Це – нащадки совкових червоних директорів московського розливу в кращому випадку, а в гіршому — колишні рекетири і дрібні злодюжки. Такі собі халіфи на часину. Посполита шляхта здобувала свої герби в боях з тевтонами і татарами, а відтак розбудовувала й примножувала власні маєтності. За підробку шляхетської грамоти була запроваджена смертна кара. Тому жодні парвеню не могли пролізти в еліту. Деякі магнатські роди протрималися півтисячі років. Гербурти 400 років служили землі, що стала їхньою другою батьківщиною. Сучасні олігархи збанкрутують після смерті, бо їхні нащадки — це розпещена золота молодь, як не вміє ні здобувати знання, ні гроші. Такі були і в часи Речі Посполитої.

Миколай Рей, що успадкував блискучий розум від матері Гербуртівни, у книзі "Життя чоловіка порядного" сказав дуже мудрі слова: "Шляхтичами не народжуються, а стають". Йому також належать слова: "Шляхтичем є той, у кого діти шляхтичі". Ми тепер вживаємо ці вислови стосовно українців. Як не розумом, то грошима ми мусимо дбати за землю, яка нас породила. Чи можна назвати мудрим того, хто занедбує виховання власних дітей, не шанує довкілля, не знає історії власного народу? Хоч які би інтелектуальні розмови він не вів, не скуповував предмети мистецтва, і скільки би дипломів не купив собі, і скільки би не вгатив у розвиток шоу-бізнесу та сумнівних модерних культурних проєктів. Я щось не чула, щоб хтось із наших скоробагатьків оплатив навчання талановитим дітям з найбідніших верств, як Гербурти фінансували першого професійного композитора Речі Посполитої Себастіяна з Фельштина, чи трьох братів Гербестів з Нового Міста, видатних вчених та письменників-полемістів. Чи бодай дав гроші на український переклад наукової літератури. І хай би піарився на цьому скільки завгодно, як піарилися магнати Речі Посполитої — так входять в історію, залишаючи у ній золотий, а не кривавий слід. Та коли немає відчуття батьківщини, а звідки воно у тих, хто пов’язаний  економічно і ментально з росією, сподіватися на підтримку національної культури марно. У Добромиля, Фельштина, Острога з’явилися згодом нові власники, але хто їх пам’ятає? То була дрібнота, що дбала тільки про власний зиск.

І чесно, я не чекаю, що у нас в близькому майбутньому з’явиться еліта України, яка поєднувала б у собі патріотизм, заможність та інтелект, а не була збіговиськом недоуків з круговою порукою, як зараз. Бо дрібка інтелектуалів, яких не можна купити, і яких суспільство тримає в чорному тілі, не зможе нічого вдіяти супроти влади, яка існує лише для того, щоб пропонувати народові хліб та видовища. Це вбило не лише Римську імперію. Це вбиває кожну державу, навіть успішну, і наближає кінець цивілізації.