Як австрійська влада "українізувала" руських священників. Галина Пагутяк

12:43, 23 листопада 2022

карта Австро-угорщини

Можливо, саме звідти ростуть ноги ФСБешної побрехеньки, що українську мову буцімто створив австрійський генштаб. Рік 1846. Повітря пахне революційною грозою. Поляки, невдоволені австрійським пануванням, створюють осередки спротиву. Їм би об’єднатися з українцями Галичини і діяти спільно, але жодна зі сторін не готова до братерських обіймів вчорашніх хлопа і пана. Поляки просто хочуть повернутися в старі добрі часи Речі Посполитої. А серед русинів добре пам’ятають примусове покатоличення, нерівність у правах тощо, і навіть друга роль їх уже не влаштовує. 

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Отож, саме з 1846 року починає активізуватися такий вид діяльності польської ліги як дискредитація греко-католицьких священників, бо саме на них повісили провину за байдужість українського населення Галичини до революційного спротиву народів Австро-Угорської імперії. Публікують матеріали, в яких звинувачують руських священників у неграмотності, здирництві, пияцтві, та навіть з’являються пісеньки, що видають за голос їхніх парафіян:

Попи также нас дерут.
За поховок гріш берут.
Уродився — тра платити.
Дуже трудно в світі жити.

То правда, що руські священники здебільшого були вбогі, неосвічені, але далеко не всі. Обтяжені великими сім’ями, вони розривалися між дідичем, який затвердив їх на парафії, і селянами. Чимало з них були єдиними заступниками селян від свавілля влади і доміній, вели просвітницьку роботу, займались дослідницькою і науковою діяльністю і вже встигли  пробудити не одну заблудлу душу, що втратила коріння. 

Наприкінці 1820-х австрійська влада почала бити на сполох: руські священники спілкувалися між собою польською мовою, мали у себе польську релігійну літературу, у школах та гімназіях руської мови не викладали, як і в духовних семінаріях. Це загрожувало імперській безпеці, бо порушувало макіавелівський принцип "розділяй і владарюй". Звісно, згори спустили циркуляри для духовенства, повернули руську мову в освіту, і на тому все скінчилося, аж поки не почалися революційні заворушення. Ті циркуляри і дії окремих представників греко-католицького духовенства принесли перші плоди.

Автор першої в Галичині граматики української мови отець Йосиф Левицький, родом з села Білина поблизу Самбора, дуже болісно реагував на створення польської ліги в Дрогобичі. Йому погрожували фізичною розправою і він попросив, щоб жандарми супроводили його до Грушева, де він служив у місцевому храмі. Отець Левицький був різким безкомпромісним чоловіком, справжнім бійцем. Єпископ перемиський Іван Снігурський забрав його у 1849 році до Перемишля, щоб той викладав катехитику у духовній семінарії, але невдовзі викладачі поставили ультиматум ректорату: або вони, або Левицький. Неважко здогадатися, що Левицький із його освіченістю не захотів миритись з ретроградством і непотизмом надання родичам або знайомим посад незалежно від їхніх професійних здібностей

Врешті він опинився у Нагуєвичах, на місці Лева Кордасевича, який більше пасував до семінарії, бо вмів догодити всім, навіть відомим своєю примхливістю жителям Нагуєвич, які звикли своїх парохів тримати на короткому повідцю. Отець Левицький навчав дітей, купував їм книги, боровся проти пияцтва і розпусти. Однак у нього з’явився ворог Кость Дум’як — селянин, що побачив світ, бо служив у війську, місцевий авторитет. Ворожнеча була взаємна — отець привселюдно називав поважного стовпа нагуєвицької церкви мантою, тобто шахраєм. Кость, на боці якого був Яків Франко, врешті переміг. Темрява перемогла світло. Тамтешній учитель роками судився з громадою, яка заборгувала йому платню. Після смерті Йосифа Левицького, який не залишив по собі тестаментузаповіт, залишилось 60 гульденів, зовсім невелика сума, яка перейшла до нагуєвицької громади, котра з помсти не поставила непокірному священнику гідного пам’ятника. 

"Весна народів" розбудила не лише поляків, а й українців, які були свідомі того, що, не маючи шансів створити у ті часи власної держави, мусять обирати між більшим і меншим злом. Це дало змогу московитам закинути в Галичину свої сіті, з яких вона виборсується досі. 

Однак, після скасування панщини, зрештою, як і перед тим, галицькі будителі-священники все частіше навертали до рідної мови своїх колег, писали і видавали книги, збирали етнографічний матеріал, популяризували історію України. Так, вони часто писали язичієм, не мали виробленого правопису, але завдяки їм українська мова ставала мовою науки і журналістики. Своєю тяжкою невдячною працею вони формували ідею соборності України, створювали економічне підґрунтя для поширення цієї ідеї завдяки кооперативам і касам взаємопомочі, товариствам тверезості, вели тиху війну проти Імперії. Ну й сварились між собою. Але будьмо об’єктивні. Не треба дивитися на історію галицького просвітництва виїмково очима "Руської трійці", творці якої пішли різними шляхами. Я маю на увазі Івана Вагилевича і Якова Головацького, бо Маркіян Шашкевич помер дуже молодим. Культурну й освітню історію Галичини ми повинні розглядати з різних ракурсів.

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії