Діти і яблука. Галина Пагутяк

У нас вдома теж не росли найсмачніші у світі яблука. Чотири яблуні по кутах і одна посередині, що росли в садку, були старі й родили щось абсолютно неїстівне. Дві яблуні були зимові, але навіть влежавшись, яблука були несмачні. Тому я приєднувалася до зграї мисливців на білий налив, і ми відходили далеко від села, щоб знайти те, що вціліло після вдатніших полювальників.

На Спаса святили літні сорти, обираючи не потовчені папирівки, без ознак гниття. Позаяк мої батьки були вчителями, то одне свячене яблуко давали нам сусіди, і мама різала його, вділяючи кожному по скибочці. Шість скибочок на кожного члена родини.

Спас, до речі, був один — 19 серпня, ніяких макових чи горіхових, як тепер. Після Служби Божої люди йшли на гору Ласки до священного джерела під хрестом. Той звичай був, очевидно, відгомоном моровиці, яка колись у цей час забирала людей. А заодно очистити душу від гріхів. В інших селах такого не було. Спас асоціюється в мене також з дивними білими квітами з пелюстками у формі сльози, які називали Сльози Божої Матері. Вони росли тільки на цій горі і зацвітали акурат на Спаса. Тепер не знаю, бо гора заросла чагарником. Святою вона була і до християн, а такі місця мають подвійну святість. З неї найперше можна  зустріти схід сонця.

Утім, у нас був сливовий садок під горбом, який посадив мій дідо, і там росла стара папирівка, з пасочками на яблуках, теж ранній сорт. Це єдине дерево в моєму житті, яке померло від старості. Просто розвалилося на частини, геть струхлявіле. Воно приносило дрібні плоди, які треба було визбирувати в траві, здебільшого, кропиві. Воно померло само, бо росло далеко від хати і нікому не заважало.

Я хочу розповісти ще одну історію про яблука, дуже сумну. Про те, як одну родину за зв’язок із УПА вивезли на Сибіру, і через кілька років їм вдалося повернутись додому в гірське село. Не до своєї хати, до родичів. Їхні діти мали дистрофію, авітаміноз. На подвір’ї того обійстя росла яблуня, яка дуже щедро вродила. Але батки не дозволяли обривати яблука доки ті не доспіють. Діти марили тими яблуками, чекаючи дня, коли зможуть ними поласувати. Та одного дня прийшли енкаведисти і обірвали яблуню дощенту, зсипали все у мішки і вивезли. А через кілька днів родину вже вдруге вивезли на Сибір, за чиїмось доносом. Може навіть донощик полакомився на чудову яблуню, бо в горах їх мало. А діти так і не скуштували з неї жодного яблука. І батьки відчували свою провину перед ними. Мусили відчувати, коли їхали в холодному вагоні знову у пекло. Але хто б вибачався перед дітьми. Їх виховували суворо, без сентиментів.

У бойків, коли помирала дитина, то їй в рученята клали яблуко. Аби мала чим тішитися на тому світі. А раптом мати забуде і з’їсть яблуко до Спаса.

Якщо в Раю і ростуть яблуні, то це папирівки. Найсмачніші яблука в світі. Вони мають бути білі та напівпрозорі, такі, що тільки-но впали з дерева. Обтер рукою, і їж на здоров’я.