Стрітення: Коли зима зустрічає весну

12:18, 15 лютого 2021

stritennia_1920х620.jpg

Стрітення, яке щороку відзначають 15 лютого, належить до так званих дванадесятих свят, тобто є одним із дванадцяти найважливіших свят церковного календаря. У християнській традиції – це день зустрічі Ісуса Христа з праведним Симеоном і пророчицею Анною у Єрусалимському храмі. Згідно з Євангелієм, Святий Дух звістив Симеону, що він не помре доти, доки не побачить Спасителя. Втім у народному осмисленні християнської назви свята мотив зустрічі набув нових сенсів. За народним календарем – це межа сезонів, перехідний етап між зимою і літом. В українців до Стрітення приурочено низку архаїчних звичаїв та обрядів.

пуківський.jpg

Юрій Пуківський

кандидат історичних наук, заступник головного редактора журналу "Локальна історія"

Ведмідь усе скаже

Свято Стрітення, або Принесення до храму, відзначають на сороковий день після Різдва Христового, коли, згідно з давньоюдейським законом, Пресвята Діва Марія принесла маленького Ісуса до храму, щоб скласти жертву за своє очищення і посвятити Дитятко Богові. Тоді Спасителя і побачив, стрів Симеон.

Хоча традиційно Стрітення вважають зимовим святом, у ньому вже чітко проступають мотиви наближення весни. У народній уяві воно символізує зустріч зими та літа. Українці вірили, що цього дня між двома порами року відбувається боротьба, від якої залежить настання тепла.

Stritennya-gospodnye-1-pol-16-st-zvertiv.jpg

Ікона "Стрітення Господнє". Село Звертів (Львівщина), перша половина ХVI століття

Фото: hram.lviv.ua

"Стрічається зима з літом – хто кого поборе. Якщо на Стрітення мороз, то ще зима довго буде. А якщо тепла погода, то буде рання весна", – розповідає Катерина Вознюк із села Великий Скнит, що у Хмельницькій області.

Українці цього дня уважно спостерігали за погодою. Відома приказка каже: "Як на Стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться".

Прикмети інтерпретували по-різному. Волиняни вірили, що потепління на Стрітення віщує ранню весну. Натомість серед українців Карпат стрітенську відлигу пов’язували із затяжною зимою.

На Гуцульщині погоду прогнозували за поведінкою ведмедя. Вірили, що якщо в день Стрітення ясно та сонячно, то бурмило вилізе зі свого барлогу. Якщо ж цього дня холодно, то клишоногий залишиться у домівці, але швидше настане весна.

Парох Михайло Зубрицький із бойківського села Мшанець, що в нинішньому Самбірському районі, наприкінці ХІХ століття писав так: “На Стрітення зима з літом ся стрітила. Коли на Стрітення мороз переможе тепло, то борше буде літо; а коли тепло переможе мороз, довше подержит зима”.

Подібні прогнозування були й в інших місцевостях України. “Якщо в цей день відлига і вода капає з дахів, зі стріх, то зима ще пролежить, якщо ж мороз, то весна наступить рано", – твердив етнограф Микола Маркевич, який походив із Чернігівщини.

Врятує від грому

У день Стрітення на Середньому Подніпров’ї, Поділлі, Волині в церквах освячували воду. Її вважали цілющою і використовували з лікувальною метою, особливо від зурочень.

Стрітенську воду також застосовували в господарських обрядах. Волиняни окроплювали нею худобу перед початком весняно-польових робіт. На Одещині збризкували городи, щоб був хороший врожай.

На Галичині, Поділлі та Поліссі цього дня у церквах освячували свічки. Така ж традиція побутує і в Польщі та Білорусі.

kovch stritennia .jpg

Свято Стрітення у Перемишлянах (Львівщина), 1930-ті роки. Праворуч о. Омелян Ковч

Фото: cdvr.org.ua

На Західній Україні освячені стрітенські свічки називають "громницями", “громничними свічками”. У центральних регіонах України поширена назва "стрітенська свічка".

На теренах Холмщини та Підляшшя свято Стрітення називали Громницею.

Громниці зберігають упродовж року й засвічують у хатах під час грози. Українці вірять: це – надійний оберіг від стихійного лиха. "Шоб грім минув хату", – пояснює Софія Кузик із села Збруї теперішнього Золочівського району, одна з респонденток "Локальної історії".

"На Стрітення та свічка помічна на всьо. Як гримить – засвітити ту свічку, буде від твоєї хати відходити блискавка", – каже Ганна Черевко зі села Росільна Івано-Франківського району.

"Свічку-громовицю тримають, як грім дуже гримит чи бура. Їх сі засвічує по кутках, шоб бура хати не розвалила", – пояснює Марія Дукельська зі села Хоробрів у Червоноградському районі.

Із цим оберегом пов’язаний звичай підпалювати жмуток волосся на голові, відомий у межах Західної Волині, теперішнього Володимир-Волинського району.

Stritennya-gospodnye-fedusko-malyar-z-sambora-s.-nakonechne-2-pol-16.jpg

Ікона "Стрітення Господнє", Федуско маляр з Самбора. Село Наконечне (Львівщина), друга половина ХVI ст.

Фото: hram.lviv.ua

"Бабця мені колись возьме волосся чуть-чуть і тою свічкою припалять. То, кажуть, не буде грому боятися", – ділиться Тамара Сорока із села П’ятикори.

"Навіть онука, як вона боїться того грому, я її, як на Стрітиннє приходять, то її там поспалюю так хрестиком. Отак тут і тут волосся чуть-чуть. Ото на Стрітиннє, як приходжу, освячу громниці, шоб не боялися грому", – каже Любов Андрощук зі села Зимне.

Описаний звичай підпалювати пасмо волосся був поширений на теренах Полісся, а також відомий полякам.

"Стрічатися буде на тому світі"

Стрітенська свічка є також атрибутом поховальної обрядовості. Її запалювали тоді, коли помирала людина або коли переживала важкі передсмертні муки. У цьому – паралель із життям Симеона, який жив аж доти, доки не зустрів Спасителя.

"То помічна свічка. Кажут, то ше хто не може померти, то світять і в руки дають", – розповідає Ольга Паливода зі села Станіславчик у теперішньому Золочівському районі.

"Як людина вмерти не може, то дають ту свічку, запалюють. Є так, шо мучитьсі і не вмирає", – додає Марія Басалига із села Горбків Червоноградського району.

Найпоширенішим є звичай класти стрітенську свічку в домовину. Народна мотивація таких дій викликає неабияке зацікавлення. "Як покойнік – то кладуть ту свічку, то, кажуть, стрічатися буде скоро на тамтому світі з своїми”, – пояснює Ольга Клим’юк із села Гумнище Луцького району.

"В труну мусово положити свічку стрітенську. Шоб дорогу пройти", – переказує Євгенія Юзвик із села Перемиль цього ж району.

stritennia_kondzelevych.jpg

Ікона "Стрітення" з Богородчанського іконостасу, Йов Кондзелевич, 1697-1705 роки

Подібне пояснення зафіксував на початку ХХ століття на Поліссі етнограф Василь Кравченко: "Шоб душа бачила куди йти".

Застосування "громниці" у поховальній обрядовості значною мірою зумовлене тим, що у загальнослов’янській традиції запалена свічка символізувала життя людини.

Стрітенські свічки українці застосовували й у народній медицині: "Свічку брати на службу Божу на Стрітіння дев’ять раз. А потому як болит дуже голова, то жоби ту свічку пару каплів накапати на голову. То дуже помагає", – переказує Євгенія Рекса у селі Хоробрів Червоноградського району.

На Волині та Поліссі за допомогою палаючої стрітенської свічки передбачали погоду протягом року. "Казали, як свічки горять в церкві [на Стрітення], якшо полум’я велике, то буде літо мокре, вітряне. А як тріщить, то на грім, на таке літо громове. А як тихо свічка горить, то буде хороше літо", – ділиться Марія Дишкант зі села Литовеж Володимир-Волинського району.

Схожі матеріали

Ю._Павлович_(1874-1947).Маковія._Хресний_хід_до_криниці

Мак, мед, вода… Галина Пагутяк

Без назви-2.jpg

Пам’ятаючи про Січових стрільців. Українські традиції Зелених свят

0108_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg

Українські великодні звичаї. Стаття з газети “Дрогобицьке слово” за 1942 рік

сео

Село, яке має два храмових свята

obkladunka Galajchyk 800x500.jpg

Упирі, русалки, відьми та інші українські демони | Володимир Галайчук

Вертеп з жіночого монастиря Ордену сервіток в Інсбруці, XVIII століття. Джерело Bayerische Nationalmuseum

Вертеп. Свято оживає

zeleni sviata.jpg

Свято неприкаяних душ. Галина Пагутяк

galyna-pagutiak.jpg

Як нас не навчили святкувати День перемоги

Промо Зірка 960 560

Різдвяна зірка. Зірка. Освітити правильний шлях