Відкритий скарб. Кілька слів про Черче і черчанські води

Всі европейські часописи переповнені під теперішню пору дописами з купелевих і кліматичних місцевостей, від великих, світових купелевих осередків починаючи і малими, незначними й миршавими кінчаючи. В польській пресі зустрічаємо спеціяльні рубрики („літні еха”), в яких принагідні дописувачі змальовують принади купелевих і кліматичних осередків, головно на нашій національній території, на довгій, кривій лінії від Криниці і Щавниці до „польського Мерану“, себто наших Заліщик. Ілюстровані журнали й додатки-ілюстрації до щоденників виповнюють підретушовані знимки з купелевих місцевостей. Тільки у нас, тільки в нашій пресі пусто і глухо. Бо й справді наші „літні еха“ мало покриваються з лічничими місцевостями. Ми не концентруємося в означеиих осередках, тільки розпорошуємося, розпливаємося в чужому середовищі в ріжних місцевостях на „нашій, не нашій землі”, або проводимо наш вілпочинковий час у вакаційній діяспорі індивідуально-примітивним способом. Та й які можуть бути наші літні відгомони, коли всі мінеральні, як і інші природні багацтва нашої землі в чужих руках, в чужому посіданні, коли ми в них тільки толєрованими пасинками! З цілого ланцюга мінерально- і кліматично-лічничих осередків нашого Підкарпаття і наших гір та надчеремошного і наддністрянського півдня в наших руках опинилися – і то аж в останніх роках – тільки Зелемянка і Підлюте (в бойківських горах) і Черче (на Поділлі). Та з цих трьох наших початкуючих купелевих осередків як лічнича місцевість входить у гру лише одно Черче. Бо Зелемянка по суті є тільки відпочинковим місцем, а Підлюте зруйноване до тла минулорічною повіню.

І от про це наше Черче бажав би я написати кілька слів.

Коли я рішився провести свій відпочинок у Черчі, то –  признаюся! – в цій моїй постанові ніякої ролі не грали патріотичні мотиви. Я вибрав Черче як „малюм нецессаріюм”, не маючи змоги поїхати деінде. Правда, на цю мою постанову вплинула ще лікарська оцінка Черча д-ра Т. Бурачинського, але головною причиною такого і не іншого рішення була чутка про дешевизну побуту в Черчі.

Ясно, що „малюм нецессаріюм” не підносить настрою. Навпаки, мій настрій значно понизився, коли я в Ходорові пересів на черепашну рогатинську залізницю, а опісля коли – поминувши стацію Потік (звідкіля 2 км. до Черча) -найшовся в зловіщих хмарах рогатинських копотів. По звісткам, з Рогатина мав іти автобус до Черча. І справді, на ринку побачив я новенький автобус. Та яке прикре було моє здивування, коли я довідався, що автобус іще не йде, бо поки-що неготова для нього дорога-мурованка, яка мала бути викінчена ше 1. червня. По запевненням „компетентних чинників” мурованка з Рогатина до черчанського купелевого заведення має бути викінчена з початком серпня. Довелось їхати жидівською балаґулою під претенсіональною назвою „фіякра”, стрясаючись по гострих камінюках, або западаючи у глибокі вибоїни та ковтаючи настирливий дорожний пил. Коли згадую про це, то тільки тому, щоби звернути увагу нових відвідувачів Черча на потребу висідати в Потоці, де щодня, часто даремне, дожидає нових гостей добра селянська підвода (часто і дві), щоби в 15—20 хвилин осягнути Черче.

Доїздячи до Черча, що розкинулося в досить привітній долині між подільськими горбками, побачив я гарні селянські хати, величавий одноповерховий „Народній Дім” (ще зовсім невикінчений’і, а далі невеличку вежу купелевого заведення на громадському оболонні. В близькій віддалі замайорів невеличкий лісок, а далі простяглися великі і просторі бережанські ліси. Колиж я зустрів ся з керманичами черчанського купелевого заведення п. Петром Бігусом, місцевим управителем школи. що є душею і всевідданим робітником-піоніром, та п. Василем Гладуном, метким і культурним начальником громади, що є –  здається білим круком між галицькими вітами, то в мене моментально відлягло від серця і розвіявся пригноб юючий настрій. Кожний день побуту в Черчі корегував моє первісне упередження та підвищував мій настрій. По двох днях я почував себе вповні вдоволеним, і сьогодня благословлю ту хвилину, коли я вибрав Черче – як „малюм нецессаріюм”. Не є це моя субєктивна думка. На цю тему говорив я з перебуваючими тут на лікуванні інтелігентами, з яких деякі (як напр. б. президент „Сільського Господаря” п. Михайло Луцький) мають без порівняння більші вимоги від мене як з огляду на своє теперішнє положення, так і свій вік, а всі вони в один голос виявляють своє вдоволення з побуту і лікування в Черчі. 

У розмовах зі селянами хотів я дещо довідатися про повстання і минувшину Черча. Однак без висліду. Мені вдалося ствердити, що колись давно село находилося далеко поза нинішнім Черчем на полі „Загумінки”. Так називалося й село. На тих місцях іще й сьогодня виорюють деякі речі, надибають фундаменти, а перед кількома літами виорали навіть церковну кадильницю. В околиці, де сьогодня простягається Черче, по переказу мав бути якийсь монастир, жили якісь черці, а відсіля й пішла назва села. Черчанські (місцеві селяни кажуть: чернецькі) цілющі джерела тямлять найстарші мешканці села. З певністю можна твердити, що щонайменше від якої сотні літ тут лікувалися, головно на ревматизм, з якнайкращим успіхом. Були це в першу чергу жиди, навіть з далекої Мадярщини, а опісля місцеві та околичні селяни. Старі селяни оповідають, що ще малими хлопцями памятають, що в тому куті села, яке простяглося над ярком, з якого бють цілющі джерела, скупчувалося до сотні мадярських жидів. Вони жили в хатах і по стодолах. Кожний селянин мав по 2—3 ванни, грів воду з джерел і купав своїх гостей без ніяких лікарських приписів. До Черча тягнули головним чином жиди, бо вони найбільше чуткі на своє здоровля та все стараються його поправити – тимбільше, коли це можна осягнути дешевим коштом. Черчанські води спеціяльними бочковозами забирали й сусідні двори, лікуючи підірвану всякими недугами шляхту. В пуківському дворі перебував якийсь зломаний недугою француз, якого на ноги поставили аж черчанські купелі, хоч він бував передтим і безуспішно лікувався в ріжних світових купелевих заведеннях. Такий первісно-примітивний спосіб використування лічничої сили черчанських вод трівав майже аж до світової війни.

В 1904 р, в околицях Рогатина відбувалися великі тзв. цісарські маневри. Військові лікарі звернули увагу на черчанські води. Набравши води у пляшки, вони відїхали після скінчених маневрів у свояси. За якийсь час громада одержала з Відня пропозицію відступити віденській компанії на експльоатацію ярок з джерелами і громадським оболонпям спершу на 30 літ, а опісля на 26 на таких умовинах: громала відступає ярок з джерелами і громадським оболонням (на якого просторі тягається боровина) віденській компанії та доплачує 6.000 К. на направу громадських доріг. Компанія будує заведення на великий розмір з потрібними побічними будинками, пансіонами тощо. Після 30-ти літ (в пізнішій пропозиції спущено на 26 літ) ціле заведення з усім майном переходить на власність громади. Тодішній війт Федько Гладун усіми силами намагав, щоби громада згодилася на цю пропозицію, вказуючи на користи, які з того матиме село, але громадська рада не погодилася.

Після цього інциденту все вернуло до старого ладу. Місцеві селяни і перед війною, і після війни – зробили собі своєрідний промисл з черчанської води. Вони везли її в бочках до Рогатина і інших околичних містечок і там продавали жидам по З К., згл. 3 зол. за бочку.

В 1925 р. в Черчі заносилося на завязання селянської спілки для правильнішої експльоатації мінеральних вод. Тринацять (13) черчанських господарів зложило менш-більш по 10 зол., маючи на меті на морґові оболоння збудувати лазню та в ній поставити кілька кабін для свого села і сусідніх сіл. Однак уже на самому початку в спілці повстали непорозуміння, спілка рознизалася і справа впала.

Два роки пізніше, на початку 1927 р. знову виринула справа правильної експльоатації черчанських мінеральних вод. З приходом до Черча на управителя школи п. Петра Бігуса висунув ту справу наново нач. громади п. Василь Гладун. Переведено частинну аналізу черчанських вод д-ром Музикою й інж. Кандяком, на якої основі видали лікарське оречения доц. д-р Сабатовський і почесно відомий наш лікар д-р М. Паньчишин. Опісля створено селянську спілку з 6-тьох та за зложені і позичені гроші впорядковано 4 (чотири) джерела (всіх джерел є до 30), вибудувано гарний купелевий будинок на сірчані і боровинові купелі з 17 кабінами, переведено в селянських хатах потрібні адаптації на прийом гостей і минулого року пущено в рух черчанськс заведення.

Цього року відбувається другий з черги сезон. Поки-що мало гостей в Черчі. Всього до 50 осіб, а з того понад 40 українців, а решта жиди. Минулого року гостей було далеко більше з відворотним відношенням між українцями і жидами, яких було до 80 прц., а українців 20 прц. Жиди в цьому році дискретно бойкотують Черче. Ще зимою у львівській сіоністичній „Хвілі” появився допис з атаками на черчанських селян, закидуючи їм антисемітизм з тієї причини, що хтось вибив вікно черчанському жидові Беркові Кріґові. Є це єдиний, правду кажучи, бідний жид що ще втримався н Черчі. Живучи на клаптику поля, він займається ще й покутною торговлею, скуповуючи від голодних на готівку хлопців збіжя, кури то що. Розуміється з огляду на походження товару та бажаючи якнайбільше заробити на слабкому торговельному обороті, він платить дуже мало. На цьому підкладі від часу до часу приходить до прикрих інцидентів між купуючими і продаючими, що звичайно кінчається вибиттям шиб, або іншим подібним актом пімсти. Рогатинські жиди перетворюють ці збиточні порахунки в „антисемітизм”, бють на трівогу і відвертають жидів від черчанського купелевого заведення. Очевидно, того, що ті порахунки не є нічим новим та що управа громади їм протиділала, ставлячи варту біля хати Кріґа, сіоністичні дописувачі не згадують.

Ясно, що не цей „антисемітизм” є причиною жидівського бойкоту, тільки факт, що черчанські селяни не спішаться допустити жидів до спілки в експльоатації мінеральних вод і до торговельної „обслуги” кухлевих гостей Черчанське заведення все ще є примітивом, хоч і не первісним. Воно не може розбудуватися за відсутністю більших капіталів. Жиди пропонують більший грошевий вклад, але тільки на правах спільників заведення, а не звичайних кредиторів. Черчанські селяни-спільники, хоч як їм важко, не даються зловити на цей приятельський гачок. Одночасно деякі жиди бажали би набути хоч кусень ґрунту, щоби в Черчі виставити свої ресторани. Годиться згадати, що нпр. багатий жид зі Стрілиск Нових Авербах за невеличкий кусень города пропонував господареві Дмитрові Стекові 800 дол. Селяни не поступаються перед жидівським напором, і це, а не неістнуючий „антисемітизм”, є причиною жидівського бойкоту. Той самий Авербах минулого року незвичайно високо ставив прикмети Черча, а цього року дискваліфікує чсрчанські мінеральні води і силу їх цілющого ділання.

Тому нашим обовязком звернути увагу на Черче і підтримати та розбудувати цей наш осередок. Не вважаю себе компетентним висловлюватися про силу і наслідки черчанських купелів. Цікавих відсилаю до авторітетної статті д-ра Т. Бурачинського та лікарської комісії, що з рамени нашого лікарського товариства перед трьома тижнями відвідувала Черче. Я міг би лише покликатися на ляїків: селян й інтеліґентів, що на власному орґанізмі відчули благодатній вплив черчанських вод і купілів. Всі вони одноголосно з подивом і вдячністю висловлюються про Черче. Минулого року тут був такий випадок, шо селянка, яку знесено з воза, зовсім обезсилену і підірвану ревматизмом, з музиками прощала Черче після 6-тижневого лікування. Однак і не зовсім хворі, себ-то ті, шо бажають спричинити регенерацію організму через переміну матерії, повинні завитати до Черча на 3—4-тижневий побут. А вкінці чому ми не малиб створити в Черчі свого вакаційного осередку –  тим більше, що Черче находиться в рівній віддалі від Львова, Станиславова і Тернополя. Хоч тут поруч купелевого будинку, знаменитих мінеральних вод і благодійних купелів нема ще комфортних (і розуміється дорогих) пансіонів та ресторанів, хоч Черче є ще примітивом як купелевий осередок, то все таки це примітив додатній. Черче має гарні й чисті селянські хати, навіть комфортні, з воскованими підлогами, простою, але гарною й вигідною обстановкою. Тут зайві коштовні одяги і не потрібно робити довгів на всі ті „фанаберії”, яких вимагають розреклямовані купелеві місцевости. Черче не лише пригоже як купелева місцевість, але й як відпочинкове місце. Під теперішню пору Черче може помістити до 300 гостей (тепер до 50) та легко видати денно до 200 купілів. Хата в Черчі на особу коштує до 40 зол. м на два і більше осіб або на сімю від 50 до 60 зол. В селі є дві кооперативи (головна і філія), з того одна біля заведення, де все потрібне можна купити. Хто не хоче вести хати, може харчуватися у місцевого управителя школи, згл. в ресторані, який управа заведення відчиняє з днем 20. ц. м. Пересічний одномісячний кошт побуту в Черчі разом з купелями виносить на особу 200—250 зол., на сімю 300—450 зол.

Благодійність купелів і мінеральних вод, дешевизна побуту та змагания створити з Черча чисто український осередок повинні спрямувати нашу громаду до своєї, тепер єдиної купелевої місцевостн. Памятаймо, що Черче є великим скарбом. Не даймо вирвати його собі з рук і в будуччині викинути поза тин, як це сталося з багатьома купелевими осередками на нашій землі.