В поклоні українській матері. Стаття з газети “Холмська земля” за 1944 рік

Свято Матері почали вперше уряджувати в Америці. Початок цього Свята був такий: два пластуни-новики, підчас одної забави прийшли до думки, яка то велика кривда діється матерям, що все лиш працюють і ні хвилинки не мають на розваги, тоді, як їхні діти весело бавляться. Пластуни ці перестали тоді бавитись і пішли додому, щоб помогти, або хоч улегшити працю своїм матерям. В 1914. році День Матері признано там загально-державним святом.

Тепер Свято Матері влаштовують всі культурні народи, а в тому числі й ми, українці. В цей день – матері дістають від своїх дітей привітання, квіти, дарунки. В День Матері вшановують матір з особливою вдячністю не тільки в себе дома, але й прилюдно. Особливо треба віддати честь і пошану тим матерям, що їх діти віддали своє життя за Рідний Край. В цей день діти повинні сердечно подякувати мамам за всі труди й невигоди, яких вони зазнали виховуючи їх, своїх дітей; щиро поглянути в материнські очі, які нераз недоспали й плакали над колискою; покірно поцілувати руки матері, що невтомно працювали й не раз благословляли; прирікти матері та заховати до неї свою велику любов і пошану на все життя. 

Бо хто ж то є Матір? 

Саме слово „мама” є найкращим і найдорожчим у світі, бо воно є тим, яке вперше вимовляють дитячі уста. Тарас Шевченко говорив колись: 

“...на землі 
Нічого кращого немає, 
Як тая мати молодая 
З своїм дитяточком малим...” 

Чому це так?! Бо дитина, від самого дня свого народження, бачить при собі свою матір. І в день і вночі, як тільки розплющить оченята – все бачить усміхнене чи журливе матусине лице. Руки матері миють, купають дитину і подають їй поживу. Матусина дбайливість сторожить над хворою дитиною. Матусині очі з гордістю глядять на здорову та веселу дитину. Матір вчить її ставити перші кроки, навчає слів молитви. Всі матері світу кохають своїх дітей і за їх щастя готові віддати життя своє. 

Мати – це душа родини. Вона тихою, майже непомітною щоденною, працею кладе підвалини і підбудову громади, народу. Ніхто інший, тільки мати невпинно споглядає в зірниці дитини – майбутньої людини, громадянина. Тільки мати відчуває успіхи чи неуспіхи своєї дитини, розуміє щебетання немовляти та вчить його перших кроків на першій стежці життя. 

Отже нема властиво ні одного дня, що не був би днем матері. Всі дні в році – це дні невтомної праці матері, її журби та турботи, але вони для всіх нас проходять якось непомітно. 

Один день у році, День Матері, святкуємо всі разом. День Матері – це найкращий, найщасливіший і єдиний день в році для дітей всього світу. Це день, який вдячні діти присвячують своїй найдорожчій матусі. В цей день діти всіх культурних народів пригадують велику посвяту, жертву, терпіння та глибінь безмежної любови своїх матерей до них. 

Марія Найда з дочками Євгенією і Вірою, м. Жидачів Станіславівського в-ва, 1928-1929 рр.

У цей день українська дитина повинна відчувати багато-багато більше, як відчувають діти інших народів. Треба тільки глянути в минуле нашого народу і ми побачимо, що коли наш нарід устоявся без огляду на всі удари й на всі нещастя, які мав впродовж тисячоліть, то в тому велика заслуга передовсім Української Матері. 

Від найдавніших часів, вона. Українська Мати, вчила своїх дітей і рідної мови і молитись,  вливала в душі своїх дітей любов до Рідної Землі, до Рідного Народу. Вона вчила дітей цінити й любити рідну мову й пісню та ними дорожити. Коли читаємо життєписи наших видатних письменників, завжди знайдемо згадку: про те, що на їх формування душі мала величезний вплив саме мати, співаючи тужних українських пісень, розповідаючи казки й легенди з нашого минулого.

Мати ставила дітям завжди перед очі рідне славне минуле, славних великих предків. Вона – Мати – перша гартувала тіла й душі своїх дітей на важкий, тернистий шлях життя, на службу й посвяту для Рідного Народу, для України. 

Родина Чорних. Зліва направо Анна Чорна, мати (Ім’я невідоме), Микола Чорний, не передньому плані Марія Чорна. с. Делятин, 1923 р.

Дитина для Української Матері – це її найбільший скарб. Вона не пожаліла б для своєї дитини, для її щастя навіть крови свого серця... Але, одначе, коли приходила рішуча хвилина, коли рішалося: „Бути чи не бути Українському Народові”, – вона, Українська Мати, сміливо говорила своїм дітям: синам і донькам: “Не жалійте нічого для рідної справи, як треба, навіть крови власної, навіть життя свого”. І висилала дітей своїх на службу Батьківщині, на бій за рідну справу, хоч як тяжко терпіла в душі своїй. 

Тоді вона, Українська Мати, ставила собі за приклад Найсвятішу Матір, Матір усіх Матерей – Пречисту Діву Марію, що віддала без нарікань єдиного Сина свого, на муки, на хресну смерть за спасення людського роду... За цим світлим, святим прикладом іде наша Українська Мати, коли висилає синів своїх і доньок на жертву за велику справу, на боротьбу за волю Українського Народу. 

Тому саме цій, Українській Матері, в її День, українські діти віддають найнижчий поклін – за жертву, любов безмежну, за всі терпіння, за муки й за самовідречення. Поклін віддають і подяку, а заразом і приречення складають, що через ціле своє життя не забуватимуть науки своєї найдорожчої Матусі і будуть іти тим шляхом Правди і Посвяти, який вона, рідна мати,| вказала. 

Цій, Українській Матері, українські діти складають приречення, що поки житимуть – для них слово: „Мама” – буде найбільшою святістю, найкращим і найдорожчим словом, таким, яким воно було для нашого безсмертного Кобзаря, що найвище цінив і звеличував у своїх творах ім’я й достоїнство матері. 

Українські діти свідомі того; що ні одна мата в світі не зазвала стільки горя, болів і терпінь, і не виявила стільки любови й посвяти, як Мати-Українка. 

Тому в День Матері – всі вдячні українські діти з повних молодечих грудей, з глибини серця – кличуть – кажуть: “Слава і честь тобі, українська мати”! 

Передруковано із: Холмська земля. 1944. Ч. 19. 7 травня. С. 3.