Сповнім наш національний обов’язок! Думки під зелені свята

І знову надходять Зелені Свята. Свята наших Предків і Героїв.

І знову линемо думками на дорогі нам – а такі далекі могилки наших Найближчих, що від нас відділені “залізною занавісою”, на могили наших Героїв, що розсіяні по всій широкій Українській Землі, на трагічні могили в Парижі, Роттердамі й Меттені, на могили тисячів наших скитальців, розкинені по цілому світі, вкінці на ще зовсім свіжі могили наших Борців у Рідному Краю, яким кінця немає…

Віддавши їм усім наш глибокий поклін мусимо собі усвідомити, що їхня кров, пролита за Рідний Край, зобов’язує нас продовжувати їхню боротьбу аж до остаточної перемоги.

Повага сучасного менту наказує нам залишити всі дрібні непорозуміння, жалюгідні спори, хворобливе вишукування плям на сонці, усунути все те, що нас ділить, і скріпляти все те, що нас лучить в одну Велику, Всеукраїнську Громаду.

Згадуючи світлу пам’ять полеглих Героїв і Борців за волю України не сміємо забувати за всіх тих, що втратили здоров’я чи працездатність на службі Батьківщині, як інваліди, каліки, що потерпіли як політв’язні, що втратили здоров’я в кацетах (!!!) або на важкій праці на чужині, вкінці вдови сироти і всі ті, що потерпіли в наслідок воєнних подій.

Усі ці безчисленні жертви війни потребують нашої постійної допомоги. Дотеперішня допомога деяких наших, навіть дуже заслужених у цій ділянці, добродійних установ, духовенства, лікарського світа, жіноцтва, вкінці наших заокеанських братів, хоч яка видатна, досі ще не заспокоює всіх потребуючих, ще не охопила всіх жертв війни. Багато вже зроблено в цій ділянці, ще більше залишається зробити.

Ця справа стає ще більш пекучою ще й тому, бо вже і почався виїзд наших молодих і здорових людей на працю до інших країн, натомісць залишаються в Німеччині всі інваліди, каліки, хворі, старці, нездібні до праці.

Якби всю цю велику енерґію, яку вкладається в нас на взаємне поборювання себе, вложити на допомогу для всіх воєнних жертв, –  можна б уже дійти було до дуже гарних вислідів!

Не сміємо розбристися по світі, шукаючи за кращими умовами життя і праці, не полагодивши наперед як слід справи забезпечення наших жертв війни.

Не можемо від’їхати у широкий світ без упорядкування могил наших людей, особливо тих, що добре заслужилися для Батьківщини.

Повинні повстати окремі товариства, як товариство охорони могил скитальців і товариство допомоги жертвам війни, які залишаться в Німеччині після від’їзду переважаючої маси наших скитальців на працю до інших країн Европи чи інших частин світу.

Вони продовжуватимуть цю велику корисну працю цих наших громадських установ, що тісно зв’язані з нашою емігрантською масою, виїдуть разом з нею.

І тому, коли в Зелені Свята згадуємо з пошаною світлу память усіх наших Померлих і Полеглих, –  то рівночасно призадумаймося над цим, якби найкраще забезпечити всіх тих, що по геройськи жертвували своє життя і здоров’я за всіх нас, і тепер, утративши свою працездатність, опинилися на чужині без ніякого вигляду на завтра.

Всіх воєнних інвалідів і всі воєнні жертви мусимо відповідно забезпечити, бо цього від нас вимагає наша національна честь, наш національний обов’язок. До цього зобов’язує нас їхня пролита кров на полі бою, їхні терпіння в кацетах, концтаборах і тюрмах наїздників. геройські діла їхніх батьків, чоловіків чи синів.

Віра без діл – мертва. І наш культ Героїв у Зелені Свята – без рівночасної видатної допомоги для всіх воєнних жертв – буде пустим звуком, якщо з ним не наступлять наші переконливі діла.

Цьогорічні Зелені Свята, що випали в такий критичний час, відсвяткуємо найкраще тоді, коли причинимося видатно до забезпечення наших жертв війни, жертв сучасного лихоліття.

Тільки тоді зможемо мати спокійну совість, що ми справді сповнили хоч частинно наш святий, національний обов’язок.