Містерія III дільниці. Прогулянки темним Львовом 1903 року

Якщо маєш відвагу, шановний читачу, зазирнути з нами в бездонний край бруду і болота львівського передмістя, то одягни черевики з високими халявами, озбройся ляскою, котрою зможеш намацати розкидане подекуди під калюжами-гноївками головасте каміння бруку, а передовсім запасися пляшечкою Eau de Cologne "кельнську воду", себто одеколон – бо без того спорядження повикручуєш ноги чи дістанеш катару, від котрого не врятують жодні ліки. Будь обережний!

Протиснувшись між численними крамами на площі Краківській теперішня площа Ярослава Осмомисла, що виблискують вибором галантерейних артикулів prima sorta першого сорту (лат.) , минувши купи напівзігнилих фруктів, зсипаних тут на голий вуличний брук, ми входимо на вул. Цибульну теперішня вул. Стара. П’ять метрів ширини має та безодня, що ділить два ряди двох– і триповерхових кам’яниць відповідно до сучасного принципу нумерації поверхів – трьох- і чотирьохповерхових з повибиваними шибками, обдертим тиньком, котрі лущаться від вологи й викликають огиду самим лишень своїм зовнішнім виглядом.

Не йдемо всередину того зборища бруду і калу, бо якщо міський будівельний уряд, котрий з обов’язку мав би туди навідуватися, десятки років уникає такої прикрості, чого ж ми, звичайні смертні, маємо наражати наші органи чуття на блискавичне ураження смертоносним смородом, а наші легені – на вдихання мільярда смертоносних бацил. Лишаємося на вулиці та з подивом оцінюємо цілющі санітарні заходи нашої столичної магістратури.

Вздовж вузької вулиці облаштувалися громади перекупників з делікатесами для послідовників Старого Завіту. Купи цибулі й часнику, коробки маринованих огірків, слоїки квашених і варених яблук і груш, правдивий куликівський хліб, єврейські куґелі й бількали, чорна редька, пом’яті й перегнилі ґрона винограду – ось артикули, котрі тут подають у незвичайному достатку. Все це або розкидане покотом на вуличному бруку, або зсипане до тазиків, з котрих бруд можна зішкрябувати лопатою. В численних крамах розсідаються гендлярі старим взуттям, а хідником сновигають старі єврейки, що розносять у мисках, обгорнутих брудними шматами, гарячі вареники, варену кукурудзу, квасолю і горох. Крик і вереск роздирає вуха.

– Heisse bobes!
– Heisse erbeslech!
– Gerbatene kikiridz!
– Hreszane pirgel!
– Käselech die szufene! – Гарячі боби! – Гарячий горох! – Варена кукурудза! – Вареники! – Овечий сир! (їдиш)

Гендлярі взуттям вихваляють правдиві черевики szewro матеріал, виготовлений з козячої шкіри для поважного панства. Захриплий перекупник щосили горланить:

– Weintrauben zwolf gracer das pfund! Виноград по 12 центів за фунт! (їдиш)

Серед того галасу крутяться сотні людей, розбризкуючи болото з калюж. З огидою пробігає людина те пекло, тримаючи хусточку біля носа.

Дістаємося до дещо більшої площі, котра оточує божницю. Тут перед нашими очима постає інша картина. Довкола святині розсілися гендлярі… всім, що тільки можна продати чи купити. Шматки тканини, рештки стрічок і бавовняних матерій, поношені панчохи, брудні комірці й манжети, випрані чи вичищені рукавички, старі шапки й капелюхи, бракований фаянс чи потріскана порцеляна, різноманітний мотлох, парфумерія в оригінальному упакуванні, скинуті на купу книжки й підшивки газет, револьвери без спускового гачка, годинники, які перестали ходити, шедевральні репродукції, сонники, біжутерія з цинку, олова та міді, а поміж тим – напівзігнилі фініки, недозрілі помаранчі та часом навіть щось вартісне – переважно крадене.

Життя йде тут судомним рухом. Крик і закликання продавців, торги покупців, прокльони конкурентів… – аж раптом постає паніка, весь товар умить згортається і гендлярі розбігаються на всі боки перед міським контролем, котрий у супроводі поліціянта прибув, щоб розігнати це торговисько.

Цікаво виглядає й кам’яничне оточення того ярмарку. Ліворуч – “Народні лазнички” по 5 центів за купіль. В одному приміщенні тут міститься п’ять ванн, воду змінюють заледве після кожного третього чи четвертого гостя – така от купіль. Поруч перукар розвісив велетенські написи: “Гоління з корекцією – 3 центи, без корекції – 2 центи, стрижка волосся – 5 центів, фризування завивка – 5 центів. П’явки – 5 центів, банки – 3 центи”. Навпроти люд тиснеться до фабрики содової води пана Тартика, аби перехилити склянку нектару з соком за 1 цент і без соку за 1 цент. Фабрикант уміє похвалити свій виріб, бо великими літерами написав: “Хай сто років той живе, хто у пана Тартика содову воду п’є!”.

Минаємо дві вигнуті вулиці й потрапляємо на площу Святого Теодора. Довгим рядом від другої в тому місці божниці тягнуться крами з битою птицею. Можна тут купити шматок курки чи гуски ціною від 10 центів. Але як то виглядає? Боже, упаси! На лавках, які не мили щонайменше рік, валяються купи туші пташок, напівобскубаних від пір’я, з застиглою і почорнілою від спеки кров’ю, присипані вуличною курявою, обмацані сотнями рук. Продавчині ваблять до себе залиплим на них брудом і сильним смородом, властивим всім торговицям, що не дбають про чистоту.

Біля тих крамів смердюча Полтва несе всі нечистоти, зібрані протягом мандрівки через ціле місто. Щурі крутяться громадами й регулярно викликають своєю появою переполох серед гендлярів. По сусідству з крамами магістрат розмістив чималу вбиральню, випари з якої перемішуються зі смородом битих птиць і видають аромат… подібний до тих пахощів, котрими розкошували боги на Олімпі. Площа Святого Теодора, заставлена фірами, наповненими тютюном і цибулею, які протягом цілого дня обпікає безжальне сонце, підносить ефект нешанобливих запахів і красномовно свідчить про старання магістрату в напрямку здоров’я міщан.

Перестрибнувши Полтву, стаємо на площі Рибній містилася в районі сучасної однойменної вулиці, заставленій величезною кількістю тазиків, брудних і неохайних, як і їхні продавці. Не знайдеш там жодних правильних терезів, жодного правильного тягарця. Все розраховане на визиск і шахрайство. Але і тут урізноманітнює ситуацію торговиця сіна і соломи з прошарком гною, котрий не згортають тижнями.

Що не будинок – то шинок, що не сіни – то нічліг, що не вулиця – то заклад з тих, про які не говорять публічно. Натовпи заповнюють ці місця, щомиті зривається крик, збіговисько… Комусь щось вкрали! А де ж охорона? Хотів би ти, читачу, щоб поліція завдавала собі труду і тут, між тим мотлохом, витрачала свій дорогий час, потрібний їй для пильнування консульств і різноманітних пам’ятників? Е ні! Злодій вкрав, утік, а потерпілий… чухає за вухом. Це ж у якомусь Яричеві чи Куликові в торговий день є кілька осіб з клинками, котрі бодай для ока вдають, що стежать за порядком і безпекою кишені. Тільки не тут.

Але досить того чорного кольору! Погляньмо на ті самі місця в суботу. На вулицях ані живої душі, бо сталі локатори тих завулків відбувають променад по вул. Карла Людвіґа, одягнені в атлас і оксамит. Брук і хідники заметені, ніби в салоні, довкола тиша. І тільки з божниць долинають сумні звуки псалмів Давида… А ще цей приємний сморід, котрий вже нікуди звідси не подінеш.

Далі буде…