Наші ресторації. Прогулянки темним Львовом 1903 року

Якби хто не знав Львова і хотів вирахувати кількість його жителів відповідно до кількості ресторацій, оцінив би її щонайменше учетверо більшою цифрою, ніж є насправді. Дивіться самі. Маємо 473 шинки, кожен з яких називає себе ресторацією і справді провадить бодай якусь кухню. За шинками йдуть сніданкові покої — їх налічимо побіжно 182. Ресторацій загалом є 80. Якщо додамо до того кількадесят молочарень, що подають гарячі страви, 17 кав’ярень, що готують яєшню та гріють "айншпаннер"Напій з кави та вершків, який подають у скляному келиху , клепають канапки тощо — виходить 753 їдальняні притулки, не рахуючи приватних будинків, котрі займаються віктуванням.

Всі ці заклади є прибуткові, але принаймні 35 тис. євреїв ними не користаються, щонайменше 4 тис. заможних обивателів взагалі сюди не вчащають, а жінки засадничо там не бувають — тобто віднявши згрубша 40 тис. голів, — залишиться з усього населення Львова неповних 80 тис. жителів, для котрих та маса забігайлівок існує. Отже, виходить на одну ресторацію 105 осіб, котрі повинні її утримати й надати господареві достатньо засобів до оплати чиншу, що нерідко сягає тисячі, покриття податків, винагороди службі та заробітку пристойного, як на наші стосунки, маєтку. Що так є – за рідкісними винятками, — про це знають всі.

Погляньмо ж тепер, хто відвідує ті 753 заклади…

Шинки

Ці притулки відчиняють свої ворота за годину до сходу сонця, аби обслуговувати робітничий клас, що прямує на різноманітні будови, до фабрик чи інших підробітків. Його відвідувачі — мулярі, теслярські помічники, підмітачі вулиць, водоноси, вантажники, сільський народ, що прибуває зі своєю городиною на міський торг та всякі екзистенції без сталих житлових умов. Той зразок клієнтелі не користується келихами, звичною для них міркою є т. зв. "шмалерка" — бляшанка об’ємом 1/8 літра. Закуску публіка цієї категорії носить з собою.

В передобідні години сюди зазирає гендляр, аби влаштувати фацієнду. Убогий швець, що повертається з торговиці, закупивши шкіряні матеріали. Тут розсідається нелегальний юрисконсульт з фоліантом різних актів і якоюсь пошарпаною книжкою, котру носить, аби виглядати більш поважно. Заходить сюди й певна кухарочка, аби перехилити склянку за притримане кошикове. Пан капрал викроює хвильку, аби почастувати молодицю, яку перестрів по дорозі. Магістратський пахолок зміцнює тут ослаблені надмірною працею сили. Постійно ж тут юрмиться ціла хмара перекупок з сусідніх торговиць. Випив, закусив, побалакав з кумом чи кумою — і пішов геть, лишаючи місце комусь іншому.

В кожному такому шинку орендар-католик провадить ресторацію на власний ризик. Меню зазвичай складається з гуляшу, флячків, зразів, іноді шматка розвареного м’яса, политого соусом і голосно іменованого воловою печенею. Про санітарний стан тих забігайлівок могли б розповісти самі їхні споживачі. Вони часто скаржаться на внутрішні розлади, але шукають причини тих мук за горами, не припускаючи, щоб невинні флячки, густо политі якоюсь фритурою, могли б викликати проблеми з травленням.

Пополудні в тих шинках порожньо. Щойно ввечері сходяться сюди певні "штамґасти"Stammgast – постійний відвідувач (нім.), вчитуються в Kurjer Lwowski чи Wiek NowyПопулярні щоденні часописи , влаштовують доморощену політику, обговорюють сусідські справи, потягуючи "Акційне"Марка львівського пива або янівський медок, що запахом нагадує лятринкові стоки. Зазвичай ці заклади зачиняються об 11-ій годині ночі, але деякі мають право урядувати до 1-ої.

Відвідувачі цих закладів не мали ані часу, ані можливості ознайомитися з правилами, викладеними в книжці пані Вільчинської під назвою "Добрий товариський тон". Тож часто між ними доходить до гарячих суперечок, головним аргументом у яких стають кулаки. Іноді свисне склянка понад головами, та й ніж не раз зблисне. Але це триває лише мить. Служба, набрана зазвичай з-поміж людей, обдарованих певним рівнем сили, добре знайома з такими ситуаціями, тож швидко повертає порядок. А що той чи інший гість вилетить проти власної волі на вулицю, розбивши голову — це нікого особливо не хвилює. Це його справа! Недовго тривав гармидер, забава триває далі, ніби нічого й не сталося. В таких шинках можна отримати напій не тільки за готівку. Сокира, пилка, підкова, камізелька… будь-що, що має якусь вартість, приймають у заставу. А найбільш шановані відвідувачі мають особистий кредит, який шинкар фіксує крейдою на стінах шинквасу.

Так минають день за днем, подібні між собою, ніби близнюки, без надзвичайних подій, без зміни форми й системи.

Сніданкові покої

Ці притулки уряджені дещо пристойніше, розраховані на кращу публіку, пропонують кращі закуски й шляхетніші напої… В них чоловік стикається з окоцимським пивом, навіть з пільзнером, на шафці виблискують пляшки з етикетками фабрик: Бачевського, Бульоновицької. Є там яремб’якНастоянка з горобини, є і правдивий французький коньяк десь з-поза Карпат, навіть якийсь лікер. Провідну роль серед закусок тут відіграє "гаряче на виделці". Але є й канапки, навіть з ікрою, зрази, кабаняча полядвиця… Ну і флячки, але вже з пармезаном, і тільки у четвер і неділю. На вітрині нудиться банка сардин, бляшанка Anchovis, поштовий оселедець, іноді шматок угорського салямі та якийсь сир, найчастіше Roquefort. В сусідньому покої виводить бряклі звуки Gramophon чи Ariston. Кельнер тут не мусить мати сильних кулаків, склянки не літають в повітрі, навіть рідко можна почути розмови на підвищених тонах.

Сніданкові покої — це притулок урядового світу. Зайнятий в бюрах до 2-ої чи 3-ої пополудні, він підсилюється скромною закускою і швидко повертається до праці. Зазирає туди й майстер вищої категорії, нерідко зачащають офіцери, але тільки мимохіть. Ніхто не затримується надовго, не чути щирих розмов, жодного політикування, тільки пересічні:

— Чисту!
— Яремб’як!
— Чисту з перцем!
— Малу на виделці!
— Більшу з капустою!
— Прошу папіросу!
— Скільки з мене?
— До побачення! — і так по колу, аж до нудоти.

Рух концентрується в цих покоях між 10-ою і 1-ою, ввечері мало хто в них буває, а в час пополудні нема тут ані живої душі.

До тієї ж категорії належать генделі делікатесів, котрих у Львові є з десяток. Але в них живеться активніше, п’ється портер, часто-густо і шампанське. Ікра чи устриці тут на порядку денному, як і форель, вуджений лосось, міноги та інші делікатеси. Такі заклади також провадять рестораційну кухню, подають різноманітні гарячі страви, споряджені для вибагливих піднебінь. Однак головною і властивою підставою їхнього існування є буфетний відділ, а саме вибір напоїв. В тих локалях зустрічаються пані в товаристві чоловіків чи коханців, а публіка, що наповнює ці притулки, рекрутується переважно з кращих осіб — людей на становищах.

Далі буде…