Наші ресторації (продовження). Прогулянки темним Львовом 1903 року

Ресторації

Попри свою претензійність бути схожим на місто європейського покрою, Львів не має жодної першорядної ресторації, котру б можна було бодай приблизно порівняти з подібними закладами за кордоном. Насправді можна назвати першорядними заледве дві тутешні ресторації, котрі вирізняються серед решти собі подібних більшим приміщенням, трохи красивішим оформленням, а передовсім — непомірно завищеними цінами.

Кухня в усіх наших забігайлівках згрубша однакова, різниться хіба більш чи менш галасливими назвами страв у меню. Кожна ресторація має пересічну карту страв — так, що про бодай якусь різноманітність в тому напрямку нема навіть мови. Служба в фраках і білих краватках зазвичай ввічлива, але незграбна і якась млява. Столове спорядження, посуд і скло цілком чисті, подання страв не вишукане, але цілком придатне, ціни відносно придатні.

Ті ресторації, якщо коротко, не мають притягальної сили для пересічного львів’янина. Надто йому тут спокійно, монотонно… Бракує галасу і руху, таких звичних в численних балаганах. Врешті той системний принцип подавання страв в певному наперед окресленому порядку не відповідає нашому звичаю куштування по трохи всього, чим вабить до себе принцип сніданкового покою. В тих рестораціях концертує тільки поважніший елемент, котрому чужі генделі делікатесів, сніданкові покої та кав’ярні. Навідуються туди люди виключно для заспокоєння вимог свого фізичного устрою, з повагою та олімпійським спокоєм споживають обіди й вечері та, відбувши цю акцію, швиденько розраховуються і йдуть геть.

Є ще певний окремий вид популярних забігайлівок, в котрих від світанку до півночі кипить безупинний рух, де буквально ломиться від гостей. Ці ресторації завдячують своєю популярністю надзвичайній дешевизні страв і відносно непоганій їх якості — там господар розраховує на якнайменший зиск, котрим винагороджує його велика кількість відвідувачів.

Кав’ярні

Кав’ярні — це галузь виключно австрійська і дісталась до нас з-над Дунаю… Ще 15 років тому в усій Німеччині ніхто не чув про ніякі кав’ярні. Варшава отримала першу кав’ярню щойно кілька років тому, після відкриття готелю "Бристоль". Франція відома великою кількістю кав’ярень, але там служать ці заклади зовсім іншим завданням, ніж у нас.

Бо чим властиво є у нашому щоденному житті кав’ярня? Це радше клуб, до якого сходяться для читання газет, гри в більярд чи карти. Тут дається воля язикові, переважно в політичних питаннях, обговорюються і коментуються важливі світові події. Тут зустрічається мистецький і літературний світ, постають далекоглядні плани, налагоджуються зв’язки між людьми часто різних поглядів і не раз виникають ідеї, неважливі на перший погляд, але видатні в підсумку.

Немає жодного сумніву, що весь наш політичний рух бере свій початок у кав’ярні, там розвивається, перевтілюється і набирає конкретних форм. Кав’ярня — це нейтральна територія, на котрій перетинаються представники різних напрямків, де стираються певні кордони різниць суспільного становища. Філіжанка чорної або біла з рогаликом — це тільки формальна необхідність, такий собі вхідний квиток. Позатим служить кав’ярня певним працівникам за місце тимчасової розваги після цілоденного заняття. Віст або преферанс в оточенні численних уболівальників, партія в пікет або шахи, більярд — ось і все, що їм треба для такого-сякого урізноманітнення буднів, проваджених за урядовим столиком.

Але так виглядає кав’ярня тільки вдень, години до 8-ої вечора. Після цієї години вона повністю спустошується, аби протягом неповних трьох годин ґрунтовно змінити свій вигляд. Після 11-ої гримить тут якась жіноча або циганська капела, приміщення купається в морі численних світильників, за буфетами панують розмальовані німфи, що для ока виконують функцію касирок, а насправді є приманками для одудів, кишені яких розпинаються від надміру монет. Сюди заїжджають візки й карети, з котрих вистрибує наша jeneuse d’orЗолота молодь (фр.)  в товаристві кабаретниць або циркачок, запрошені мандрівники з різних балаганів приходять, аби вибити клин клином, солом’яний вдівець люб’язним оком спостерігає за формами виряджених на останній ґудзик "буфетових", кельнери увиваються, ніби вужі. Шнапси, коньяки, лікери течуть нестримним потоком. Десь там в кутку вистрелив корок з пляшки шампанського, невтомні молодики обтанцьовують касирок, сиплячи тривіальними дотепами… Серед того збіговиська киплять веселощі та задоволення… Так, ніби більше нічого і не треба для щастя.

В якомусь темному закамарку, недосяжному для профанів, міряються силами професійні шулери, втягнувши до гри недосвідчених фриців або невиліковних шибайголів. Скільки з тих людей, котрі сьогодні легковажно розкидаються сотками, з часом сходять на жебрачий кий або гублять свій гонор і честь, хоронячи власне минуле і минуле всієї своєї родини? Скільки молодиків, потрапивши сюди поважними людьми, виходять розтратниками? Про це могли б розповісти томи поліційних записок і акти кримінальних судів. Але світ є невиправний, не вміє вчитися на помилках інших і бреде наосліп, не озираючись на ранок!

— Якось воно буде! — шепоче йому на вухо нестримна пристрасть.

— Якось воно буде! — повторює собі подумки, мимоволі крокуючи вслід за оманливим голосом.

***

Насамкінець спробуємо вирахувати, яку пожертву готівкою мусять скласти ці 80 тис. жителів, котрі відвідують всі ці заклади, аби зробити можливим їхнє існування.

Візьмемо середній річний чинш кожного шинку і сніданкового покою по 2,4 тис. крон, отримаємо за 615 таких закладів — 1,476 млн крон.

Податки по 200 крон — 120,3 тис. крон.

Служба, освітлення, опалення тощо по 800 крон — 492 тис. крон.

Утримання власника по 2 тис. крон — 1,230 млн крон.

Чинш 30 ресторацій по 2,5 тис. крон — 200 тис. крон.

Податки по 300 крон — 24 тис. крон.

Служба, світло, опалення тощо по 1,5 тис. крон — 120 тис. крон.

Утримання власника по 3 тис. крон — 240 тис. крон.

Чинш 17 кав’ярень по 6 тис. крон — 102 тис. крон.

Податки по 400 крон — 6,8 тис. крон.

Служба, світло, опалення тощо по 2,5 тис. крон — 42,5 тис. крон.

Утримання власника по 3 тис. крон — 51 тис. крон.

Разом — 4 104 600 крон.

Поділимо цей підсумок між 80 тис. жителів — вийде річна частка найбіднішого з них 50 крон. В цей рахунок не входять гроші, програні в карти, кинуті дівчатам чи жебрачій щокілька хвилин музиці, витрати, що настають внаслідок занедбання інтересів і багато інших, не менш вагомих.

Далі буде…