Журналіст The Manchester Guardian з Олексою Новаківським на виставці у Львові

Фойт і Новаківський
На виставці “Українського товариства прихильників мистецтва” у львівському музеї НТШ. Зліва направо: Григорій Смольський, Антін Рак, Надія Макух, Зенон Пеленський, Фредерік Август Фойт, Ольга Ниткевич, Лідія Туркевич, Володислав Ковальчук, Олекса Новаківський, Антін Малюца, Степан Луцик Фото: з фондів ЛННБ України ім. В. Стефаника
Go to next

16:44, 3 січня 2023

Go to next

За декілька днів після Різдва 1933-го в Музеї Наукового товариства імені Шевченка у Львові зібрався мистецький бомонд і їхній натхненник Олекса Новаківський. Вже 10 років у Львові діяла його художня школа, представники якої регулярно організовували виставки. 10 січня  1933 року подивитися на львівську картинну експозицію до Будинку НТШ, окрім художників, також прийшли журналісти та громадські діячі.

Найбільше увага була прикута до гостя з Великої Британії, кореспондента газети The Manchester Guardian (у майбутньому просто The Guardian) Фредеріка Фойта. Він – посередині на світлині, яку зробили того ж дня. За три роки до цього він став відомий українцям завдяки серії статей на шпальтах британської преси, у якій засуджував політику пацифікації, яку запроваджувала влада міжвоєнної Польщі. 

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

Мистецька школа Олекси Новаківського

Уродженцю Східного Поділля, яке впродовж XIX століття належало до Російської імперії, Олексі Новаківському вдалося збудувати карколомну кар’єру на теренах сусідньої Австро-Угорської імперії. Коли Олексі було 16 років, місцевий інженер-лісівник Генрик Павляс оплатив йому навчання в Одесі. Впродовж чотирьох років Новаківський навчався мистецтву у майстерні художника Пилипа Клименка. 20-річний юнак продовжив навчання у Краківській академії образотворчих мистецтв, на той час одному з найкращих мистецьких вишів у Східній Європі. 

Року 1911 на персональній виставці у Кракові Новаківський уже представив понад сотню малярських робіт, якими зацікавився й Андрей Шептицький. Митрополит УГКЦ запросив художника переїхати до Львова, він спонсорував його побут і творчу діяльність. У місті Лева успіх Новаківського лише примножився. Митець заснував власну школу – першу українську художню школу на Східній Галичині. Її учні до початку 1930-х сформували потужний осередок національного образотворчого мистецтва на західноукраїнських теренах. 

Вони об’єднувалися у групи митців, яких у тогочасному Львові існувало три: Artes (1929–1935), Львівський професійний союз митців-пластиків (1932–1939) та Українське товариство прихильників мистецтва (1930–1939), які часто виступали, як сьогодні сказали б, промоутерами робіт своїх членів. Експозиції часто організовували в Музеї НТШ заснований ще 1895-го як перший етнографічний музей на Галичині. Заклад спершу розмістили в будівлі самого Товариства на вул. Чарнецького, 26 (нині – вул. Винниченка), а від 1912-го перенесли до сусіднього, тільки-но зведеного на замовлення НТШ, будинку під номером 24. Працівники музею радо запрошували відвідувачів і на постійні музейні виставки власних експонатів, і на тимчасові – за участи місцевих художників та скульпторів.

Хто на фото 

Під час ще однієї виставки у січні 1933 року в об’єктив невідомого фотографа потрапили кілька знаних постатей політичного та громадського Львова міжвоєнного часу. 

Григорій Смольський

Григорій Смольський

Перший ліворуч на світлині – вусань в елегантному пальті – Григорій Смольський. В’язень Талергофу, ветеран австрійського війська в роки Першої світової війни. Юний Гриць у міжвоєння студіював історію в Українському таємному університеті у Львові, паралельно навчався художньої майстерності у Львівській академії мистецтв, а пізніше – у школі Новаківського. Напередодні виставки він приїхав на різдвяні вакації з Італії, де проживав від 1931 року. Згодом стажувався у паризькій Академії Колароссі, а від 1936-го постійно проживав у Львові, де під час приходу “перших совєтів” стояв біля витоків Львівської організації Спілки радянських художників УРСР. У повоєнний час працював викладачем живопису та рисунка в новоствореному Львівському училищі прикладного мистецтва, а також продовжував творити як художник – протягом життя його картини експонували на 47 художніх виставках. Помер на 92 році життя, 1985-го.

Праворуч від Смольського – співзасновник та очільник Українського товариства прихильників мистецтва Антін Рак. Він став популярним серед українців Галичини ще перед Першою світовою війною як суддя повітового суду в підльвівських Винниках. Там опікувався “Просвітою” та відділом Української національно-демократичної партії. Велика війна застала Антона в Тернополі, де він працював суддею окружного суду. Російська окупаційна влада відправила його на заслання до Сибіру, де він перебував аж до 1921 року. Опісля повернувся до Львова, який тоді вже був у складі міжвоєнної Польщі. Продовжив юридичну практику вже як суддя Львівського окружного суду. Перебував на цій посаді навіть тоді, коли його син Ярослав, пластун та послідовник Степана Бандери, опинився на лаві підсудних у Варшавському судовому процесі щодо підготовки замаху і вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934-го. Року 1930 став співініціатором та головою мистецького об’єднання Українського товариства прихильників мистецтва. Наприкінці 1930-х Антона Рака перевели до суду Тарнува, звідки він вже у вирі Другої світової війни переїхав до Відня, там і помер 1958-го.

Поруч із ними на світлині – представниці львівського мистецького бомонду, наближені до середовища школи Новаківського: Надія Макух, Ольга Ниткевич та Лідія Туркевич (донька Івана Туркевича, пароха церкви Святої Параскеви П’ятниці у Львові). 

3

Ольга Ниткевич та Лідія Туркевич

Також на фото – Зенон Пеленський, колишній член Української військової організації, співзасновник Організації українських націоналістів та її крайовий провідник на західноукраїнських землях у 1929–1930 роках, який тільки-но повернувся з польського ув’язнення. 

У правій частині світлини – ліворуч від Олекси Новаківського – письменник Володислав Ковальчук. Праворуч – учні митця, імпресіоністи Антін Малюца та Степан Луцик. Року 1932 вони сформували власну мистецько-ідеологічну групу “РУБ”, а через декілька місяців 1933-го почали видавати і її друкований орган “Карби”, який виходив аж до 1939 року. На тлі Другої світової війни обидва емігрували спершу до Німеччини, а потім – до США.

Бажаний гість у Львові

Посередині на фото – британський журналіст газети The Manchester Guardian (сьогодні знаємо її як  The Guardian) Фредерік Август Фойт. У Львові він був не вперше. Ще восени 1930-го відвідував захід України, пишучи репортажі про “пацифікаційну” політику уряду Польщі щодо місцевого населення. Зокрема 14 жовтня 1930 року на шпальтах The Manchester Guardian з’явилася стаття Фойта з назвою “Польський терор на Україні”, у якій він недвозначно звинувачував офіційну Варшаву у проведенні акцій так званого утихомирення проти українського населення. 

Фойт Фредерік

Фредерік Фойт

Фредерік Фойт у листопаді 1930-го встиг також поспілкуватися з покаліченими пацифікацією українцями, які лікувалися в українському шпиталі у Львові, і сфотографувати їх. “Цікаво те, що коли польська влада тут, у Львові, довідалася про існування тих фотографій, тоді перешукано не тільки український шпиталь, але й помешкання всіх українських лікарів”, – писав журналіст.

Матеріали про українців у Другій Речі Посполитій спорадично з’являлися у The Manchester Guardian і впродовж 1931 року. Команда газети, яка була пресовим органом Лейбористської партії, спонукала представників своєї політсили в парламенті та уряді на чолі з Джеймсом Макдональдом відстоювати права українців на майданчику Ліги Націй. У газеті писали: “Умиротворення України силою карних експедицій – це, мабуть, найжорстокіший напад, будь-коли вчинений на одну з національних меншин, і найгрубіше порушення трактату про меншини... Конче потрібне негайне й безстороннє слідство на місці трагедії, а також охорона свідків від будь-яких переслідувань”.

Тож Фойт для західних українців був бажаним гостем і його у Львові радо вітали українські інтелектуали. Можна припустити, що 1933-го він сюди прибув невипадково, а готувався до репортажу про Голодомор у підрадянській Україні. Фойт послідовно критикував тоталітарні режими та диктатури, тож радянська тематика його цікавила. Від однієї з диктатур (нацистської) він незабаром постраждав – за серію публікацій, які з’явилися впродовж 1932–1933 року. Після приходу Гітлера до влади Фойта як кореспондента The Manchester Guardian у Берліні вигнали з Німеччини, і він продовжив роботу у Франції, потім – у рідній Великій Британії, де помер 1957-го, маючи 64 роки.

Тим часом виставка закінчилася через два тижні після створеного фото – 24 січня 1933 року. На ній знову зібралися Новаківський з учнями, проводжаючи в минуле ще одну експозицію, після якої залишилася хіба що світлина, і десятки картин, згодом розкиданих по світу. Як і їхні автори. Немов нагадуючи хрестоматійне Vita brevis ars longa Життя коротке, мистецтво вічне.

Схожі матеріали

600.jpg

Митець затьмареного розуму. Никифор Дровняк

600.jpg

Козак українського гумору

prymachenko_800-500.jpg

Марія Примаченко. Залізна леді з Болотні

vesniani_klopoty.jpg

"Весняні клопоти" Віктора Зарецького

600.jpg

Останні дні Георгія Нарбута

trush 2 1200 900.jpg

“Острий полєміст, інтелігенція глибока”: Іван Труш і його шедеври

600х400.jpg

Драма розкошів і швидкоплинності Катерини Білокур

Мурашко_за роботою.jpg

Смерть Мурашка. Хто і за що вбив українського художника?

600.jpg

Безпредметне мистецтво Пархомівки