Невідома станція Крути: як вона виглядала сто років тому насправді

"На щиру вспомину Варі, 20.10.1918, Ст. Крути"

За даними місцевих краєзнавців, станція Крути була дерев’яною й згоріла у роки Другої світової війни. Натомість сучасну звели вже у повоєнні роки.

Культ відзначення роковин бою під Крутами постав у 1930-х роках на території Західної України. Існувало кілька батальних зображень зі станцією. І на цих творах вона — цегляна. 

Автором щонайменше одного з зображень був художник Леонід Перфецький — ветеран Армії УНР у складі 3-ої Залізної дивізії. Воїн-митець малював свої образи або по пам’яті, або зі слів побратимів. Саме тому вважалося, що його малюнок із цегляною станції — історичний. Натомість свідченням краєзнавців ваги не надавали.

Відтак кам’яні зображення станції Крути поширилися не лише на малюнках-реконструкціях 1930-х років, а й у сучасних творах — зокрема, у художньому фільмі "Крути" та на муралі, майстерно створеному на одній із центральних вулиць у Києві.

Завдяки несподіваній знахідці виявилось, що станція Крути таки була дерев’яною, і мала зовсім інший вигляд, ніж уявлялося.

Восени 2022 року працівники Національного військово-історичного музею України на одному з інтернет-аукціонів несподівано натрапили на оригінальну фотографію станції Крути і придбали її. На будівлі аж у двох місцях чітко видно вивіски з назвою. На світлині фігурують німецькі та українські старшини, і це свідчить про те, що кадр знято орієнтовно наприкінці весни — влітку 1918 року. Добре видно водокачку (поруч із нею, згідно з однією із версій, було перше братське поховання крутян), а також перон — місце трагічної розв’язки рукопашної бійки поміж червоногвардійцями та студентами і гімназистами.

Приємним та важливим доповненням до надзвичайно чіткого та промовистого фото був і запис на звороті, зроблений українською мовою: "На щиру вспомину Варі від А. Кокош, 20.10.1918, Ст. Крути". 

Нижче зроблено припис — вірогідно, цією ж Варею — але через кілька десятків років потому: "Станция Круты. Рекин Аккулина Петровна (Комаровс. р-н), 16.10.1955 р.". Вірогідно, Варя записала дату смерті своєї подруги, а також — її прізвище по чоловікові. Що характерно, попри те, що запис зроблено російською мовою, наприкінці скорочення "р" — від слова "рік", але не російського "год".  

Цікавою є примітка і про Комарівський район: такий дійсно існував до 1959 року у складі Чернігівської області, і саме до нього належала станція Крути.

Бій, який триває понад сто років

Станція Крути у 1890—1920-х роках була вузловою: звідти йшли залізничні шляхи у чотирьох напрямках. Контроль над цим перехрестям мав важливе стратегічне значення. Саме тому бої за Крути точились неодноразово: у січні 1918-го та січні 1919-го — поміж українськими та радянськими військами, і вже згодом, влітку та восени 1919-го, — між "червоними" та білогвардійцями.

 29 січня 1918 року відбувся той самий бій під Крутами, про який так багато написано…

Крім перших "Крутів" були ще і другі "Крути" — спроба відсічі нової навали російських більшовиків у січні 1919 року.

15 грудня 1918 року, одразу після того, як німці залишили Україну, а влада в Києві змінилася, радянський уряд Леніна розв’язав проти УНР війну. Директорія, яку очолювали українські соціалісти, плекала надію на укладення з більшовицькою Москвою мирної домовленості, і відправила на переговори свою делегацію. Тим часом Червона армія вперто просувалась уперед, займаючи нові території. Попри те, що під прапорами Директорії для повалення гетьмана Павла Скоропадського зібралися досить великі повстанські загони, сил для захисту державності все ж було замало. І велика частина самих повстанців не бачила потреби воювати "з братнім робітничо-селянським урядом".

Бойові дії поміж військами УНР та Червоною армією у 1918—1919 років головно велись вздовж залізниць, а головною метою операцій було зайняття великих міст та вузлових станцій. Більшовики скористалися неорганізованістю української армії та розгубленістю членів Директорії і досить швидко зайняли Харків, Суми, Чернігів.

Упродовж 16—22 січня 1919 року на всьому Лівобережному фронті, що розкинувся на майже тисячу кілометрів по Чернігівській, Полтавській, Катеринославській губерніях, ішли жорстокі зустрічні бої. "Червоні" користалися чисельною перевагою, схиляли до зради повстанські війська Директорії й охоплювали із флангів захисників та змушували їх до відступу.

Для оборони Києва з-боку Чернігівщини вислали Чорноморську дивізію отамана Поліщука. До її лав також долучились різноманітні місцеві загони. Спираючись на лінію Ніжин—Крути—Пліски—Бахмач, українське командування планувало здійснити контрнаступ та відбити Чернігів. Ці плани реалізувати не вдалося. Втім українське військо під Крутами дало більшовикам гідну відсіч. 

На станції стояли надійні підрозділи Чорноморського полку УНР. І 23 січня 1919 року там цілий день тривав гарячий бій. Ворога відбили, хоча з українського боку теж було чимало загиблих. Потому українське командування почало операцію зі звільнення інших міст Чернігівської губернії.

Тим часом у тилу спалахнули повстання проти Директорії. Найбільші заворушення виникли у Золотоноші та на півдні Київщини. 25-26 січня через зраду в тилу почався відступ надійних військ УНР на Правобережну Україну. Також довелося залишити і Київ.

Більше в район Крут українські війська не повертались, хоч двічі потому — у серпні 1919 та травні 1920 років на деякий час відбивали Київ. 

Звісно, потім радянська влада всім повстанським ватажкам щиро "віддячила" — їх фізично знищили у 1919—1931 роках. А більшість рядових воїнів загинули під час Голодомору у 1932—1933-х. Цей трагічний урок історії свідчить, що лише єдність всього українського народу дозволить відстояти свободу та незалежність у новій війні проти Росії.