Київський фотограф Тараса Шевченка

На вдосконалення до Петербурга

Вечір 23 лютого 1861 року, Санкт-Петербург, кімнатка-майстерня в Академії мистецтв. Наближався день народження Тараса Шевченка. Приятелі знали про хворобу поета, надсилали листи з побажанням здоров’я. До нього навідався товариш — письменник Микола Лєсков(1831—1895). Тарас сидів за столом, на підлозі та підвіконні лежали незавершені художні роботи. Він похвалився, що здоров’я значно покращало, наступного тижня неодмінно завітає в гості. Але поскаржився на біль у грудях і жорстоку ядуху. 

— Пропаду, — тяжко зітхнув і кинув на стіл ложку, з якої тільки-но проковтнув ліки. Лєсков намагався його заспокоїти звичайними у таких випадках фразами. 

— Годі про мене, — тихо одмовив поет. — Розкажіть краще, що доброго в Україні? Чи бачилися з Гудовським? Знаю, він хворий і йому також непереливки.

Лєсков добре знав Івана Гудовського, бо разом у Києві знімали кімнатку в будинку, що виходив на Софійську вулицю. Відгукувався про того якнайкраще, називав його "чоловіком здорового і гострого розуму". А ще — чесним і прямим юнаком, кожному слову якого можна було сміливо і безсумнівно вірити.

Майстерності живопису Іван навчався у Києво-Печерській лаврі, у школі отця Іринарха. А згодом подався "удосконалюватися" до Санкт-Петербурга в Академію мистецтв. Там і познайомився з Шевченком. Вони мешкали в одній кімнатці у колишньої звенигородської міщанки Фейт, у будинку купця Є. Л. Бема на 2-й лінії Васильєвського острова. Тарасові одразу сподобався цей полтавський веселун. З ним можна було випити, закусити й заспівати українських пісень. 

Їхній ровесник Віктор Ковальов пригадує: "1844 року я вступив до Академії мистецтв і, як і чимало наших земляків, що прагнуть до художньої освіти, приїхав до столиці з мізерними коштами. У такому становищі звичайно сходишся з подібними ж до себе товаришами й влаштовуєш життя своє спільно, якомога простіше. І от, зійшовшись із такими ж трьома юнаками — Карпом, Гудовським та Роговим, — ми найняли в будинку Бема на Васильєвському острові, на 1-й лінії досить скромне приміщення, що складалося з однієї прохідної кімнати з перегородкою. За перегородкою жили ми четверо, а ліворуч, не доходячи до перегородки, вели двері до другої кімнати, яку займав Шевченко. Траплялося, що Тарас Григорович, виходив до нас за перегородку, сідав на єдиний у кімнаті дерев’яний диван і казав: "А нумо, хлопці, заспіваймо!" Карпо брав свою скрипку, Гудовський тримав баса — і за допомогою наших молодих тоді голосів лунала пісня, і ми забували наші тяжкі злидні. Найчастіше співали пісню на слова Тараса Григоровича: "Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу". Цю пісню він і співав з нами, і керував співом, і мотив до неї був підібраний ним же. Співали, певна річ, без нот".

Квартира з 13-ма вікнами

Коли ж надходили канікули, хлопці поспішали додому, в рідні краї — хто одразу, а кому випадала доля "відробляти хвости". 1845 року Шевченко першим вибрався зі столиці в Україну, залишивши "на господарстві" Івана. Доручив тому організувати друк естампів "Живописной Украины" та розсилати їх замовникам. Реалізувати побажання завадили фінансові труднощі. 

Мандруючи рідним краєм, Шевченко навідався і в Пирятин, до рідних Гудовського. Іван листовно дякував поетові: "Спасибі Вам, що не забули побачитися з моєю матусею і сестричкою". 18 листопада 1845 року загальні збори Академії мистецтв постановили надати Шевченкові звання некласного художника. Таке ж звання Гудовський одержав 10 грудня. Кобзаря зарахували співробітником Київської археографічної комісії й він не міг покинути місто над Дніпром. Тож доручив Гудовському одержати свій атестат. 

На початку січня 1846 року дипломований художник Гудовський дістався до Києва й орендував квартиру в купця Василя Смирнова, тестя Миколи Лєскова. Будинок Смирнова стояв на Хрещатицькій  базарній площінині майдан Незалежності, боковим фасадом виходив на вулиці Житомирськунині Мала Житомирська та Михайлівську. 1979 року його знесено. Іван мешкав на другому поверсі, куди з Житомирської вели кам’яні східці. Квартира мала шість кімнат і передпокій, які освітлювалися 13-ма вікнами й опалювалися трьома голландськими печами в білих полив’яних кахлях. У кімнатах були настелені дощані підлоги, вітальня мала паркет. На Хрещатицьку площу виходив балкон з металевою решіткою й бляшаною підлогою. Частину кімнат Гудовський облаштував під друкарню та літографію — тоді в Києві багато художників-портретистів опановували мистецтво фотографування.

Найкраща та наймодніша

Центром торговельно-промислового життя України того часу був Контрактовий ярмарок на Подолі. Наприкінці 1840-х сюди приїздив не тільки торговий люд, а й дагеротипісти-іноземці. Деякі залишалися на постійне проживання. Вони й стали вчителями київських фотографів-любителів. Перші видові знімки Києва зроблено 1853 року, коли Чарльз де Віньоль запросив Джона Борна зафіксувати відкриття Ланцюгового мосту через Дніпро — одного з найкрасивіших у Європі.

Перші фотографи знімали панорами міста, історичні місця, будинки, церкви та монастирі, базари, вулиці, навчальні заклади, театри, мости, пам’ятники, побутові сценки. Саме в Києві Віктор Воюцький та Олександр Рудковський склали перший у Російській імперії фотографічний календар. Наприкінці 1860-х у місті нараховувалося два десятки фотомайстерень. Федір Левдик у газеті "Киевский телеграф" назвав Івана Гудовського "знаменитим київським фотографом", а його майстерню — "найкращою та наймоднішою" в місті.

Наприкінці липня 1859 року Тараса Шевченка арештували й під конвоєм доставили до Києва. Генерал-губернатор Іларіон Васильчиков наказав звільнити поета, але "тримати під наглядом". Чиновник для особливих доручень Андрієвський мав допитати затриманого, "стараясь удостовериться в образе мыслей его". На початку серпня Шевченка на кілька днів забрав "на поруки" Іван Гудовський. Приятелі весело провели час, відвідали Володимирську гірку, набережну Дніпра. Завітали й до Києво-Печерської лаври. Шевченко змалював краєвид Дальніх печер і Надвірну браму, Іван зробив кілька фотосвітлин. 

Того року Шевченко тричі фотографувався в Івана Гудовського. На першому знімку він сидить на стільці у білій сорочці з темною краваткою і темному піджаку. За цією фотографією художник Григорій Цисс 1929 року виконав портрет олією. На другому — сидить на стільці біля столу в білому полотняному костюмі з палицею в руках. Третє фото — погрудне, Кобзар також у білому костюмі з нахиленою вліво головою. Саме з цієї світлини він 1860 року виконав офортний автопортрет.