“Шевченко цілком усвідомлював, що став символом”, – Станіслав Росовецький

17:00, 10 березня 2021

1.Кавер_1920х620_1.jpg

Професор Станіслав Росовецький – автор найгучнішої сучасної біографії Шевченка. Науковець вважає, що Тарас був генієм, почувався генієм і це позначилося на його стосунках із людьми, творчістю, владою, зі самим собою. Автор книжки “Шевченко. Сучасна біографія” в інтерв’ю “Локальній історії” розповів про міти довкола Тараса Шевченка, товариські, любовні пригоди поета і  причини ненависти з боку царської родини

olga_skorohod.jpg

Ольга Скороход

журналістка

“Шевченко був відвертим, пишучи щоденник”

– Ви назвали книгу “Сучасною біографією Шевченка”. У чому полягає ця сучасність – у нових фактах чи у трактуванні старих?

– Ця книжка має декілька ознак сучасности. Її написала людина, вільна від компартійних або інших доктрин інтерпретації феномену Шевченка, і спирається на максимально широкий фактаж, без лакун. Вважаю себе фахівцем саме із витягання нової інформації з давно відомих текстів або артефактів. Є у біографії спроби показати своєрідність постаті Шевченка на тлі світової культури.

Форма книжки відповідає сучасній світовій тенденції, коли розмивається кордон між нонфікшн і художньою прозою. Оповідь має відтворювати щире захоплення автора особистістю, провокувати й утримувати цікавість читача.

_MG_2192_A.jpg
Станіслав Росовецький Фото: Сергій Саломатін

– В анотації згадано ситуації із Шевченкового життя, які є “сумнівними із погляду моралі”. Про що йдеться? Про сучасну мораль чи тогочасну?

– А що таке сучасна мораль? Вона змінюється на наших очах.

Ось проти ночі 26 листопада 1857 року Шевченко ночував у борделі. А в той час через Нижній Новгород проїжджав його приятель Федір Лазаревський і ніде не міг знайти поета. Іншим знайомим Шевченко був змушений брехати, пояснюючи, де пропадав. У щоденнику він записав: “И теперь его карточка лежит у меня на столе, как страшный упрёк на совести”. Як бачимо, візит до борделю для нього річ нормальна, а за те, що через це не зустрівся з другом, за випадковий збіг, власне, він себе картає.

Але ж перед майбутніми читачами щоденника Шевченко не приховує правди. Оце відкритість, оце відвертість!

rosovetskii_big-774x464.jpg
Обкладинка книги Станіслава Росовецького “Шевченко. Сучасна біографія” Фото: duh-i-litera.com

– На Вашу думку, чому деякі мітотворці бажають приписати Шевченкові гомо- чи бісексуальність?

– Це світова тенденція, не лише в нас. Психологічно причина в тому, що людям ЛГБТ легше дихати із переконанням, що всі навколо такі самі, але ховаються. Свідчень сучасників про реальну гомосексуальність Шевченка я не бачив.

– Спекуляцій щодо бісексуальности поета додає ситуація, яка сталася між прапорщиком Миколою Ісаєвим, дружиною Карла Герна та Шевченком.

– Загадкова ситуація, такий собі чотирикутник: Герн, його дружина Софія, Ісаєв і Шевченко, який мешкав у флігелі неподалік будинку Герна в Оренбурзі. Софія мала роман з Ісаєвим; Шевченко в нестямі з цього приводу, хоч сам закохувався в заміжніх жінок. Брутальним втручанням у ситуацію поет прирік себе на фатальне погіршення умов служби до кінця солдатчини, його арешт і обшук призвели до загибелі в Петербурзі українофіла, магістра Миколи Головка, про якого писав йому приятель Сергій Левицький. Але чому Шевченко так вчинив? Бо когось із двох коханців ревнував. У мене вийшло, що це були ревнощі не до Софії, яка могла викрити перед чоловіком поетові женихання, а через платонічну закоханість у приятеля, юного красеня Ісаєва. Такі невинні захоплення особами тієї ж статі не така вже й дивина.

Умови солдатчини.jpg
Тарас Шевченко. Казарма. Фото: t-shevchenko.name

“Феномен мітів походить від нудоти, почутої у школі”

– У чому феномен шевченкознавчих мітів, які виникли останніми роками? Зокрема про те, начебто Шевченко був байстрюком Костянтина Павловича Романова? Це спроба “покращити” біографію?

– Феномен, з одного боку, у бажанні психологічно відштовхнутися від нудоти, почутої у школі. Адже Шевченко – не дитячий письменник. Із другого боку, наші люди вже частково мірою розбещені сенсаційністю і дурною “елітарністю” примітивної “культури”, що квітне на телебаченні та в інтернет-мережі. Та й “Гру престолів” усі продивилися, а там лише про коронованих осіб.

Скандальний фільм “Таємниці генія Шевченка” 2014 року (у цій стрічці йдеться про те, що Шевченко – нащадок Романова) відверто грає на смаках споживачів масової культури

Я реготав зі сцени, де гарненький Шевченко, звільнившись від кріпацтва, через вікно застрибнув до кімнати гарненького Сошенка, лякаючи цим роздягнену натурницю. Але ж насправді Сошенко писав тоді ікону, одного з чотирьох замовлених йому євангелістів.

– Історики вважають, що серед усього Кирило-Мефодіївського братства Шевченко отримав найсуворіше покарання через своє низьке станове походження. У Вашому ж дослідженні йдеться радше про персональну образу Миколи І – висміювання царської сім’ї.

– Коли історики так вважають, то вони помиляються. У миколаївські часи дивилися не стільки на походження, стільки на актуальну посаду людини. Коли Шевченко отримав вирок, він був нештатним художником, фактично ж  – професором живопису Університету Святого Володимира. Офіційно Шевченка було покарано за невдячність імператорській родині, що буцімто викупила його з кріпацтва, і за національно-визвольні поезії у збірці “Три літа”.

14. К.П. Брюллов. Невинность. покидающая землю. -1849..jpg
Ескіз Брюллова “Невинність залишає землю” Фото: wikipedia.org

А Микола І образився не за себе. Відомо, що він сміявся зі свого “портрета” в поемі “Сон” (цар майже не пив та був з усіма вкрай ввічливим) і назвав поета “дурнем”. А потім розгнівався і викрикнув: “Припустімо, він мав причини бути мною незадоволеним і ненавидіти мене, але її за що?”. “Її” – це імператрицю Олександру Федорівну, висміяну в поемі (“Мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога”). І саме через образу матері їхній син Олександр І потім затримував звільнення Шевченка й не впускав його до столиць.

Я ж звертаю увагу на першу частину царевого вигуку. Вона звучить дуже загадково. Хіба могли бути рахунки між самодержцем і некласним художником? Пов’язую її із забороною Шевченкові малювати. У мене виходить, що самодержець визнавав те, що Шевченко мав причину ненавидіти його за спокушування Емілії Тімм, нареченої його вчителя Брюллова. А сам покарав поета і як учня “Карла Великого” – продовжуючи свою помсту художникові (Карлу Брюллову. – Ред.) за зухвале нехтування його наказів і прохань. У книжці я згадую ескіз Брюллова “Невинність залишає землю”. На ескізі – напів оголена Емілія злітає над оргією, де одна з постатей у масці (натяк на маскаради, їх цар любив), а лиходій із ножем внизу ліворуч отримав схожість із Миколою I настільки близьку, наскільки Брюллов міг це собі дозволити.

– Автопортрет Шевченка, на якому він зобразив себе оголеним. Як Ви його трактуєте?

– Видатний українознавець Григорій Грабович ввів цей альбомний малюнок до наукового обігу й запропонував перше його символічне тлумачення. На мою думку, це фіксація заразом і реальної події (в Аральській експедиції під час відпочинку команди на острові Ніколая поет на самоті купався і виправ одяг), і сонного видива (він опинився на античній оргії, звідси гіматій (накидка) на плечах і тирс (жезл) у руці). Головним же символом є корабель, вітрила якого майорять над морем. Цей казкове повітряне судно має повернути поета до омріяної свободи.

– Ви докладно зупиняєтесь на періоді заслання і солдатського життя поета, показуючи трагедію самотнього митця, якого ніхто не розумів. Що найважливіше потрібно усвідомити про стан і переживання Шевченка того часу?

– Перше. Спочатку поет сподівався, що й самотужки відбуде покарання солдатчиною, сам собі допомагаючи. Дуже швидко він переконався, що йому не вижити без підтримки благодійників у Петербурзі та прихильників і покровителів в Оренбурзькому окремому корпусі. Друге. Найжахливішим для Шевченка в солдатській службі була не щоденна муштра на плацу, а необхідність мешкати в казармі, де його оточували, за словами Михайла Лазаревського, ватага “п’яних і брутальних солдатів, нестерпне повітря, бруд, постійний галас”. 

19. Т.Г. Шевченко Автопортрет. 1848 г..jpg
Тарас Шевченко. Автопортрет, 1848 рік Фото: wikipedia.org

У таких жахливих умовах і без царської заборони неможливо було писати й малювати.

“Шевченко навмисне фотографувався у шапці-смушці”

– Як Ви трактуєте політичні погляди Шевченка, зважаючи на тодішні реалії?

– Тодішньою мовою це був ліберал, очільник українофілів Російської імперії.

Т._Г._Шевченко._Квітень_1859.jpg
Тарас Шевченко у шапці-смушці, 1859 рік Фото: wikipedia.org

– Хочу зупинитися на взаєминах Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша. Широко побутують історії про те, як Куліш намагався “оберігати” Шевченка від згубних, на його думку, впливів, чим і рятував його, але часом і робив гірше. Якими насправді були їхні взаємини?

– Складними. Вони познайомилися та потоваришували в Києві 1843 року, але мали надто різні характери і творчі індивідуальності. Їхні взаємини – це стосунки генія і таланта, який мав претензії на інтелектуальну зверхність над генієм. На засланні Шевченко читав Кулішеві твори, перший том фольклористичних “Записок о Южной Руси” йому дуже сподобався. У щоденнику записав: “Прочитавши в первый раз эту алмазную книгу, я дерзнул было делать замечания, но когда прочитал в другой и в третий раз, то увидел, что заметки мои – заметки пьяного человека и ничего больше. Окроме Суботова, т. е. насчет места бывшего дома Богдана Хмельницкого”. Він читав і поему “Україна”, і російськомовну прозу Куліша, але дипломатично утримався від відгуків.

А от Куліш надіслав Шевченкові свій рукописний відгук на “Кобзаря”, але Шевченко з численних його поправок і пропозицій щодо перероблення і скорочення прийняв тільки два мовних виправлення. Зате він дозволяв Кулішеві виправляти й навіть складати за себе російськомовні публіцистичні дописи. До смерти Шевченка їхні політичні та культурні позиції практично збігалися.

– Ви описуєте взаємини Шевченка з символами модерного часу, підприємцями. Зокрема з Платоном Симиренком, Олександром Сапожніковим. Такий потяг був віянням часу?

– Жертва феодального устрою, Шевченко цілком прихильно ставився до осібників, яких ви назвали. Сам він був, власне, фрілансером, мріяв про українського Вашингтона. Не знаю, як би він поставився до сучасних капіталістів.

017.jpg
Тарас Шевченко. Автопортрет, 1857 рік Фото: t-shevchenko.name

– Наскільки сам Шевченко наприкінці життя усвідомлював, яким символом став для розвитку українського національного руху? Як він ставився до цього?

– Він цілком це усвідомлював і ставився до цього позитивно. Ще й сам наголошував на своєму становищі голови українофільства в Російській імперії, знімаючись на фото в кожусі, шапці-смушці та з бородою і розсилаючи фотографії та відбитки зроблених на їхній основі офортів-автопортретів усім знайомим.

– Який ваш “улюблений” міт про Шевченка?

– Мій улюблений (без лапок!) міт про Шевченка я придумав самотужки. Це сюжет біографічно-фантастичного роману “Шевченко між світами”, для якого поки що не знайшов видавця.

Духовна сутність Шевченка після його смерти стає учасником експерименту людей ХХІ століття, які опанували час. Поетова душа матеріалізовується і отримує можливість дожити на свій розсуд нормальний людський вік, при цьому він може повернутися в ті моменти життя, де зробив хибний вибір. Він тікає на волю під час Аральської експедиції – і стає рабом у Коканді, уникає арешту 1850 року і робить військову кар’єру, а третім заходом заробляє собі славу російського белетриста. Але у фіналі виявляється, що справжнє безсмертя Шевченко здобув ще за життя.

Більше матеріалів про Шевченка читайте у номері журналу Локальна історія