Загадки фотографій Василя Вишиваного

До Кам’янця-Подільського Василь Вишиваний прибув 10 вересня 1919 року. Про його діяльність та життя від моменту поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні і до цієї дати — відомо досить туманно. За його власними твердженнями, у 1919-му він майже пів року мешкав у Бучачі у монастирі о. Василіан, де буцімто військовий секретар ЗУНР Дмитро Вітовський від імені Євгена Петрушевича надав йому ранг "полковника війська українського". Відтоді ерцгерцог так себе й іменував, хоч жодного підтверджуючого документу ані серед чисельної кількості збережених архівів ЗУНР, ані у матеріалах УНР віднайти поки що не вдалося. Не міг цього підтвердити або спростувати Дмитро Вітовський, який з травня 1919 року перебував у Парижі на мирній конференції та загинув в авіакатастрофі 3 серпня — під час повернення на батьківщину.

Як стверджував у спогадах Василь Вишиваний, через наступ поляків він залишив монастир та вирушив у бік румунського кордону. 6 червня 1919 року ерцгерцог разом зі своїм ад’ютантом сотником Едвардом Ляришенком, його дружиною, громадсько-політичним діячем з Гуцульщини Петром Шекериком-Дониковим та ще кількома людьми був полонений румунами. Їх випустили лише через три місяці, і вся група одразу приїхала до Кам’янця-Подільського, де Василя Вишиваного без зайвих питань, як полковника, прийняли до закордонного відділу Генерального штабу УНР. Ляришенко залишився його ад’ютантом.

На фотографіях із ЦДАВО Василь Вишиваний фігурує у зразково пошитому похідному мундирі з відзнаками полковника, запровадженими в Армії УНР наказом №276 від 24 квітня 1919 року. Поруч із ним на багатьох фотографіях — чоловік у мундирі з відзнаками сотника Армії УНР та ад’ютантськими аксельбантами. Немає сумнівів, що це Ляришенко. Подекуди він зазнімкований із жінкою, яку Вишиваний назвав його дружиною. Але звернемось до архівів, аби довести цю версію, а також віднайти додаткові дані про ад’ютанта.

Василь Вишиваний згадує Ляришенка у своїх ранніх мемуарах, написаних восени 1919 року. Описуючи події 1917 року, ерцгерцог зазначив: "Мою сотню, яка складалася тільки з українців (я поляків усунув), прозивали "червоною, або соціалістичною", а мене "червоним принцом". Розуміється, соціялістом прозвали мене не тому, щоби я ширив соціялізм, тільки тому, що я старався, щоб кождий мій козак мав українську синьо-жовту відзнаку, що тоді уважалось в Австрії просто зрадою, бо всіх українців уважали русофілами. Те саме робив у своїй батареї мій пізнійший ад’ютант Едвард Рубіш (Ляришенко), родом з Підгір’я в Брідщині, якого батарею через те прозивали червоною й закидали йому деморалізацію мужви". 

<p>Едвард Ляришенко та Євгенія Ляришенкова</p>

У ЦДАВО збереглось цікаве джерело — "Адресна книжка" різних інституцій УНР у Кам’янці-Подільському восени 1919 року. До неї додано список співробітників закордонного відділу Генерального штабу УНР, очолюваного отаманом Олександром Шаповалом. Там записано, що Шаповал жив у "Гранд-Отелі", помешкання №11. Другим у списку після нього зазначений "Полков. Вишиваний Василь Степановіч, паруб<ок>, Петроградська-82". За цією адресою мешкав і "сотник Рубіш-Ляришенко Едвард Івановіч, парубок". Дивує статус "парубок": адже старшини мали змогу отримувати додаткові гроші і продукти харчування на членів родин. Жінки на прізвище "Рубіш" або "Ляришенко" немає серед жінок, які в якості друкарок та інших службовиць перебували у складі закордонного відділу.

Тоді ж, у вересні 1919 року, Ляришенка зарахували до складу старшинського корпусу Української Галицької Армії, але під іменем "Рубіш-Ляриш Едвард". Саме так він записаний у "списку евіденційних очерків" — переліку персональних справ старшин, які зберігалися при штабі УГА. Однак, самої його справи поки віднайти не вдалося. Фігурує ад’ютант Василя Вишиваного ще в одному архівному списку — старшин-іноземців УГА, де перераховані переважно німці, євреї, а також — трохи росіян. Там він — Едвард Рубеш-Ляріш, але без вказання національності, дати народження і місця проживання.

Отже, підсумовуючи: походив сотник із села Підгір’я Бродівської округи, насправді іменувався Едвардом Рубіш-Лярішемабо Рубеш-Лярішем і не належав до української нації. Його супроводжувала жінка, яку Василь Вишиваний називає дружиною, але згідно документів вона такою ад’ютантові не була.

Василь Вишиваний та Едвард Рубіш-Ляріш (Ляришенко) фігурують на фотографіях не лише у мундирах Армії УНР, а й у військовій формі та з відзнаками Української Галицької Армії. Це свідчить про те, що зважаючи на велику дорожнечу сукна для військової форми (яке, до того ж, надзвичайно складно було дістати), вони мали достатньо коштів для її пошиття.

Чимало інформації про Ляришенка опубліковано у виданні "Український патріот із династії Габсбургів" Тетяни Осташко та Юрія Терещенка. В одному з документів 1921 року трапляється також згадка про його дружину — її звали Євгенія Ляришенкова.

<p>Сотник Едвард Ляришенко (у формі УГА) та ротмістр Олександр Устиянович (в австрійському мундирі)</p>

Також серед фотографій Василя Вишиваного та його оточення від 1919 року фігурує старшина в австрійській формі кавалерійського офіцера з ад’ютантським аксельбантом. Вочевидь, це — Олександр Устиянович, ще один ад’ютант ерцгерцога. Він є у списку закордонного відділу, де записаний як ротмістр Устиянович Олександр Володимирович, одружений, має дитину, мешкав у колишньому готелі на Поштовій вулиці. Військового звання "ротмістр" не було ані в Армії УНР, ані в УГА. Це звання — винятково кавалеристів, жандармів та прикордонників російської та австро-угорської армій. Отже, Олександр Устиянович, ще не був зарахований на українську військову службу і не міг носити мундир Армії УНР чи УГА. У виданні "Український патріот із династії Габсбургів"  Олександр Устиянович не згадується.

У листопаді 1919 року ерцгерцог зі своїм почтом виїхав з Кам’янця-Подільського через Румунію до Відня, але по дорозі захворів і два місяці перебував на лікуванні у Бухаресті. Пізніше він таки дістався до Відня, тривалий час із ним залишався сотник Ляришенко. Саме він став першим біографом Василя Вишиваного.

У чисельних працях, присвячених Василеві Вишиваному, стверджується, що він був у жорсткій опозиції до уряду УНР та Головного отамана Симона Петлюри після укладення Варшавської угоди 21 квітня 1920 року. Він засуджував згоду керівництва УНР поступитися на користь Польщі Східною Галичиною. Але деякі документи з фонду Міністерства Закордонних Справ УНР дещо спростовують це твердження. В архіві зберігається переписка між Василем Вишиваним, послом УНР у Швейцарії бароном Миколою Васильком та Симоном Петлюрою за грудень 1920 року. У переписці, ініційованій Василем Вишиваним та бароном Васильком, йдеться про делегування першого до Іспанії — як представника Головного отамана УНР при королі Альфонсо ХІІІ. Причому, на цю подорож Василю Вишиваному були потрібні гроші.

Симон Петлюра підтримав ідею Василя Вишиваного. 30 грудня 1920 року канцелярія Головного Отамана надала таку відповідь: "Маю за честь повідомити Вашу Екцеленцію, що ознайомившись з копіями листа П. Посла Василька на Ваше ім'я з 15 цього грудня і Полковника Василя Вишиваного на ім’я П. Посла Василька з 8 грудня ц.р. ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ зволив покласти 27 грудня ц.р. такі резолюції:

"1) Проти поїздки Полковника Вишиваного до Іспанії заперечень не маю, хоч думаю, що ця подоріж може дати лише певні наслідки для зміцнення становища У.Н.Р. в Іспанії; що до впливів на Англію тими шляхами, які проектуються Послом Василько, то я надій Пана Посла в цій справі не поділяю. Зрештою слід попробувати."

2) На копії листа Полк. Вишиваного: — "Звичайно цю справу треба полагодити. 27.ХІІ. Петлюра".

Пізніше, у 1947-му році, на допитах у МДБ УССР у Києві, Василь Вишиваний розповів, що таки побував в Іспанії — на запрошення двоюрідного брата короля Альфонса ХІІІ. Але про те, що це була офіційна подорож, як представника УНР, ерцгерцог жодним словом не обмовився.

У 1925 році Василь Вишиваний переїхав до Франції, куди слідом за ним поїхав і Ляришенко. Дослідникам Тетяні Осташко та Юрію Терещенку вдалося знайти у російських архівах цікаві дані радянської розвідки, де є згадка про розрив між ерцгерцогом та його адютантом, який стався на початку 1930-х: "Серед інших агентурних інформацій — повідомлення від 16 червня 1932 р., що В. Вишиваний "продав свій автомобіль, свої віли і переселився до центру Парижа з причин заощадних". Цікавим є повідомлення про розірвання стосунків ерцгерцога зі своїм колишнім ад’ютантом Ляришенком з "огляду на прокомуністичні погляди останнього".

У 1935-му році Василь Вишиваний повернувся до Відня, де у 1947-му був захоплений радянською контррозвідкою. Ерцгерцога привезли до Києва і засудили до 25 років позбавлення волі. Але 18 серпня 1948 року він помер у Лук'янівській в’язниці. У слідчих матеріалах Василя Вишиваного про Едварда Ляришенка вже не згадується, і подальша доля цієї особи наразі невідома.