Посмертна виставка Петра Холодного навесні 1931-го у Львові

Міністр освіти УНР

<p>Петро Холодний (1875&mdash;1930)</p>

Петро Холодний був уродженцем Переяслава, де побачив світ 18 грудня 1875 року. Навчаючись у старших класах Четвертої гімназії у Києві, відвідував вечірні заняття у рисувальній школі Миколи Мурашка. Хоч вищі студії здобував не у царині мистецтва, а математики та мінералогії на природознавчому факультеті Київськоготоді Імператорського університету Святого Володимира. Та й на хліб здебільшого заробляв як викладач фізики у Київській технічній школі.

На тлі російської революції 1905–1907 років активно долучився до політично-громадського життя Києва. Коли перші здобутки революціонерів "придушили", Холодний увійшов до підпільного Товариства українських поступовців. Впродовж наступного десятиліття вони координували український політичний та культурний рух на Наддніпрянщині, зокрема діяльність мережі "Просвіта", Українського Наукового Товариства та Української книгарні у Києві. Ідейно члени Товариства виступали за конституційний парламентаризм у Російській імперії та автономію (первісно – принаймні культурну) України. 

Водночас працював директором Київської комерційної школи. У березні 1917-го Холодний очолив Першу українську гімназію ім. Шевченка у Києві. Тоді ж, як репрезентанта просвітницьких організацій та Української партії соціалістів-федералістіввиникла на базі ТУПу, його обрали до щойно посталої Української Центральної Ради. Восени того ж року став заступником міністра, а згодом — й міністром освіти в уряді Української Народної Республіки. На цій посаді він заклав основи українського шкільництва, велику вагу для нього мало  мистецтво — бо ж і сам попри зайнятість знаходив час для малювання. Вперше картини Петра Холодного публічно побачили ще на київській виставці українського мистецтва 1910-го року.

Іконописець

На початку 1920-х УНР окупували більшовики й уряд був змушений емігрувати на Захід. Образотворче мистецтво стало для вже колишнього міністра освіти основною діяльністю у Львові, де він посилився у 1922 році. Тут разом із іншими емігрантами з Наддніпрянщини Петро Холодний створив Гурток діячів українського мистецтва, який і очолив. 

Одним із перших проєктів галицького періоду митця стала реставрація ікони Божої Матері Зарваницькоїдатована серединою XVII століття. У 1924 році він працював над створенням поліхромних розписів на фасаді львівської церкви Святого Миколая та реставрацією розписів фасаду храму Святого Онуфрія при монастирі василіан. 

Понад шість років виконував ікони для Успенської церкви у Львові. Водночас став першим серед українських зодчих православних храмів, які використали вітражні композиції, досі характерні лише католицьким костелам. 

Творчість Петра Холодного вирізняється іконописною технікою візантійської традиції, трансформованою у дусі тогочасного модерного мистецтва. Поряд із Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським його вважають одним із засновників українського національного стилю, який отримав назву "неовізантинізм".

Холодний експонував свої твори на львівських виставках, 1927-го — на "Виставці української графіки в Бельгії", а 1929-го — на показі української книжкової продукції видавництва "Західна Україна".

Останнім великим проєктом Холодного стали розписи іконостасу та каплиці Львівської богословської академії, відкритої з ініціативи глави Греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 3 лютого 1929-го твори митця освятив митрополит та ректор духовного навчального закладу Йосиф Сліпий. 

З останнім у Холодного виникли тісні дружні відносини. Врешті, коли 7 червня 1930-го митець помер у Варшаві, саме отець доктор Сліпий організував похорон Холодного на православному цвинтарі польської столиці. Завдяки старанням ректора Богословської академії, за три дні серед української громадськості вдалося зібрати кошти для купівлі цинкової труни — брали саме таку, а не дерев'яну, адже сподівалися, що незабаром художника вдасться перепоховати на рідних теренах звільненої від більшовиків Наддніпрянщини. Та, на жаль, цього не сталося.

Організація виставки

На початку 1931-го у Львові почали готувати виставку творчості Петра Холодного, приурочену першим роковинам його смерти. Для організації заходу створили спеціальний Виконавчий комітет, членів якого бачимо на фото. У центрі світлини сидить ректор Львівської богословської академії о. Йосиф Сліпий, який фактично й очолив роботу комітету.

Крайній зліва на фото стоїть Іларіон Свєнціцький — український філолог-славіст, етнограф, дійсний член НТШ. Після того, як у лютому 1905-го митрополит Андрей Шептицький заснував приватну фундацію під назвою "Церковний музей"через декілька років офіційно почав називатися Національним музеєм. Тепер — Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, саме Свєнціцький його очолив і керував незмінно аж до 1952 року. Ця локація стала центральним культурним осередком українців Галичини, тому й не дивно, що саме тут вирішили експонувати виставку Холодного. 

Правіше від Свєнціцького стоїть художник, а на той момент — ще й голова Українського товариства допомоги емігрантам з Великої України Юрій Магалевський. Уродженець Вінниччини та випускник Олександрівської реальної школитепер – Запоріжжя, мистецький фах здобув в Одеському художньому училищі, а пізніше — у Вищому художньому училищі при Російській імператорській академії мистецтв на курсі під керівництвом Іллі Рєпіна. 

Після навчання працював викладачем малювання в Олександрівському чоловічому міському комерційному училищі. З початком Української революції Магалевський очолив комісаріат освіти в Олександрівську та долучився до пожвавлення роботи тамтешньої мережі "Просвіти". З 1920-го перебував при штабі Армії УНР на позиції військового художника, втім перейшовши в опозицію до Петлюри, став близьким соратником повстанського отамана Андрія Гулого-Гуленка, який тоді діяв на півдні Херсонщини. Але вже через декілька місяців Магалевський, як і Холодний, перейшов Збруч і врешті  оселився у Львові. На Галичині розписував церкви та каплицізокрема у Голоску Великому, Угерську, Старому Селі, Олеську, Раві-Руській. Врешті, долучився до проєктів Петра Холодного з розмалювання каплиці у Львівській богословській академії. 

Поруч із ним праворуч можна побачити господаря фотосалону, де зробили світлину, ще одного політичного емігранта з Наддніпрянщини, уродженця Житомирщини Левка Янушевича. У роки визвольних змагань він воював у складі Армії УНРза що в еміграції отримав Хрест Симона Петлюри, а на початку 1920-х переїхав до Львова, де продовжив розпочату ще у 1910-х роках в Одесі фотосправу. Студія декілька разів змінювала адресу, одна з них — по вулиці Пісковій, 22. Там функціонувала "Власна Хата", в якій і зроблена світлина. На той момент Янушевич встиг організувати у 1930 році першу виставку фотографічного товариства УФОТО та налагодити тісні відносини з представниками мистецької школи Новаківського. Вочевидь, у 1920-х добре запізнався і з самим художником.

Крайній справа стоїть працівник Національного музею у Львові Михайло Драґан. Уродженець села Тустановичі, що на Львівщині. Після завершення місцевої початкової школи продовжив навчання у василіанській школі у Дрогобичі, а з 1911 року — у Перемишльській українській чоловічій гімназії. Однак завершив її не одразу — з початком польсько-української війни 1918-го зголосився добровольцем до Галицької армії, і повернувся до навчання лише після поразки визвольних змагань. 

Однак легально продовжити вищі студії, як "ворожий елемент" для польської влади, не зміг. Рятівним у цій ситуації став створений навесні 1921 року у Львові Український таємний університет, де впродовж трьох років Драґан навчався на україно-славістичних студіях. 

У той же період почав втілювати свою юнацьку мрію — професійно навчатися малярству у мистецькій школі Новаківського. А через рік став працівником Національного музею під керівництвом Свєнціцького. Вже як музейник Драґан отримав нагоду офіційно навчатися на студіях українського мистецтва на гуманістичному факультеті Львівського університету, які завершив 1930-го. У Виконавчому комітетів Драґан відповідав за облаштування експозиції у залах Національного музею. 

Врешті, виставка відбулася 22 березня — 30 квітня 1931 року. Відвідувачі могли побачити майже 350 творів, більшість яких Петро Холодний виконав упродовж восьми років проживання в Галичинінайранішим був портрет "Дівчина" 1907 року. 

Авторству Драґана належить і каталог цієї "посмертної виставки праць" Холодного, що побачив світ того ж року. "Твори Холодного на галицькім, і всеукраїнськім, ґрунті небуденні події, які на будуче будуть мати великий вплив на мистецьку культуру української землі. При вихідній точці всіх майбутніх того рода починів їх поминути не можна", — підсумовував автор каталогу у передмові до видання.

Мистецьку справу у царині ікон, вітражів та мозаїк продовжив син Холодного — також Петро. Мистецьку освіту здобув в Українській студії пластичного мистецтва у Празі. Після 1934 року працював викладачем рисунку у варшавській Академії образотворчих мистецтв. Емігрувавши на початку 1950-х років до США, став почесним членом Об'єднання митців-українців в Америці, і разом зі своєю дружиною Наталією Лівицькоюпоетесою, донькою Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького були активними учасниками діаспори. 

У напрямку монументальної іконографії в неовізантійському стилі працює й правнук Петра Холодного (старшого) Андрій Харина, який нині проживає у Канаді.