Георгій Нарбут – дизайнер гривневих банкнот УНР і герба Української Держави – помер у розквіті сил. Йому було лише 34. Останні місяці його життя минули на тлі драматичних воєнних перипетій – у Києві регулярно змінювалася влада. Попри це він навчав молодих художників і провадив у своєму помешканні щось на зразок таємного товариства. Навіть будучи прикутим до ліжка, Нарбут практично не випускав із рук олівця
![Портрет Георгія Нарбута, автор Борис Кустодієв, 1914 р..jpg](/media/images/Portret_Georgiya_Narbuta_avtor_Boris_Kustodi.max-400x400.jpg)
Портрет Георгія Нарбута, автор Борис Кустодієв, 1914 рік
Фото: wikiart.org"Під цією брамою й померти можна"
На початку 1917 року Георгій Нарбут – один із найзатребуваніших художників Санкт-Петербурга. Однак після Лютневої революції та початку національних рухів уродженець Чернігівської губернії вирішив перебратися на батьківщину. Вже в березні він оселився у Києві. Винаймав квартиру в Георгіївському провулку.
"Провулок мого святого. Близько Георгієвська церква. А головне – вікна квартири впираються в стіну Софії Київської, майже в браму Заборовського. Під цією брамою й померти можна", – пояснював вибір помешкання архівістові Якову Жадановичу.
Квартира – справді розкішна. Мистецтвознавець Георгій Лукомський так описував кімнату художника: "Карельські "ампірні" – кріпосні – меблі з Полтавщини стояли вздовж стін. Диван – дивом дивуватися! – і де це він зумів такий диван дістати дивоглядний – довгий-предовгий, і стрункий, і стильний. При тім гарнітур цілий – і крісла, і стільці, все одно до одного. А по стінах – своїх речей він не любив вішати – старі портрети, рисунки приятелів по "Миру искусства". Але особливо вартісні були курйозні провінційні портрети "баринь", купця якогось із медаллю на шиї і панночки тендітної, з блакитними стрічками. Полиці повні були скелець, порцеляни. А книг теж було багато, і всі з мистецтва, дорогі. Та ще й з автографами – від друзів!".
![nar05.jpg](/media/images/nar05_D5BbOsB.max-400x400.jpg)
Автопортрет Георгія Нарбута з його Alter ego - Лупою Грабуздовим, від імені якого Нарбут разом із друзями писав фейлетони
Фото: wikiart.orgНаприкінці 1917 року відкрили Українську академію мистецтв. Першим ректором обрали Георгія Нарбута. Замовлень не бракувало – і приватних, і державних. Для тільки-но проголошеної Української Народної Республіки розробляв проєкти грошових знаків, поштових марок і акцизних паперів. Коли владу перебрав гетьман Павло Скоропадський, митець створив герб Української Держави. Його основа – козак із мушкетом, символ Війська Запорозького. До малюнка додав брошуру, у якій пояснив його історію і значення, регламентував використання.
Товариство для обраних
У квартирі Георгія Нарбута регулярно гостювали представники мистецьких "вершків" тогочасного Києва: письменники Павло Тичина, Михайль Семенко, Микола Зеров; композитори Пилип Козицький, Яків Степовий; режисер Лесь Курбас; мистецтвознавець Федір Ернст. Поступово тут сформувалось щось подібне до таємного товариства з обмеженою кількістю членів. Охочий до різноманітних церемоній і костюмованих дійств господар розробив його конституцію, знак і план дій.
"Нарбутові все це було до вподоби, — згадував один з учасників гуртка Юхим Михайлів. – Найбільшого патосу дійшов, коли порушено було питання емблеми гуртка. Очі його з золотавим відблиском загорілись творчим вогником. Хутко пересунувши стільця до великого круглого столу, на якому стояли розкриті коробочки з аквареллю й скляні дзбаночки гуаші, не припиняючи жвавого обговорення справи, він скомпонував емблему в кількох варіантах. Дев’ять стріл, згідно з числом членів-фундаторів, розміщені в колі і скеровані вістрям до центру – як символ прагнення й прямування кожного члена гуртка до свого кола "дев’ятки".
Якось Нарбут придбав на Подолі перстень, прикрашений сердоліковою печаткою із силуетом млина. На ньому було вигравіювано девіз: "Бог моя надежда. Он мне помогает. Грабуздов". Художник придумав цьому Грабуздову ім’я – Лупа Юдич. Намалював його портрет і створив "Діаріуш" – фіктивний щоденник, у який від його імені записував веселі історії, іноді досить сміливі у своїй провокативності.
![36634376_10155563197368144_1364907853248200704_o.jpg](/media/images/36634376_10155563197368144_1364907853248200.max-1920x900.jpg)
Георгій Нарбут. Заставка до книги "Лупа Грабуздов". Туш, перо
Фото: із fb-сторінки Національного художнього музею УкраїниНаприклад, у фейлетоні "Обід з предопродкомдивом" описав маразматичне застілля з більшовицьким випинком: "Мішин витягнувся в струнку, вип’ятив груди й стояв, як заворожений, закатавши помутнілі очі, з блаженною усмішкою на червоному й спітнілому обличчі. Скрипка замовкла. Предопродкомдив відразу якось розм’як і, звернувшись до вундеркінда, гикаючи пробубонів: "Таваріщь вундервуд! Сиґрай комуністу… пахаронний марш". І вундеркінд заграв".
Іноді Лупа Грабуздов проявляв поетичні вміння – писав пародії на тогочасних авторів і дотепні епіграми. Наприклад, про Павла Тичину відгукувався так:
Навколо – комуна,
А космос – в душі,
Че-ка ж над ухом:
– Бреши,
А пиши!
![На-плацу_thumb.jpg](/media/images/Na-platsu_thumb.max-1920x900.jpg)
Графіка "На плацу"
![880px-Narbut_Eneida.jpg](/media/images/880px-Narbut_Eneida.max-1920x900.jpg)
Георгій Нарбут використовував війському тематику. "Еней та його військо", 1919 рік.
Фото: wikiart.org![Барабанщик_thumb.jpg](/media/images/Barabanshchik_thumb.max-1920x900.jpg)
Графіка "Барабанщик"
Академія на горищі
На початку 1919 року Київ захопили більшовики. Будинок Академії мистецтв зайняв Всеукраїнський комітет образотворчих мистецтв – ВуКомИзИс, який очолював Петро Дадикін. Заняття доводилося проводити по професорських квартирах. Нарбут відповів на це карикатурою в "Діаріуші". На ній Дадикін будує дворовий нужник, підписаний ВуКоЗлод – Всеукраїнський комітет злодіїв.
Влітку до міста ввійшли вояки Добровольчої армії. "Відтепер і назавжди Київ повертається до складу єдиної і неподільної Росії", – інформували розклеєні на будинках оголошення.
![Shah_Issue_of_1918.jpg](/media/images/Shah_Issue_of_1918.max-1920x900.jpg)
Випуск марок 1918 року розроблений графіками Георгієм Нарбутом та Антоном Середою
Фото: wikipedia.org"Тут уже Нарбут зовсім засмутився, – описував той момент Лукомський. – Як українця, який працював при Скоропадському, його переслідували. Як бувшого при Директорії працівника – теж. Як виконуючого замовлення радянської влади – також, ще більше".
Академію остаточно ліквідували. Навчання так-сяк продовжували в помешканні Нарбута. За кошти меценатів він купив кілька квартир і технічних приміщень на горищі свого будинку. Там облаштували майстерні, бібліотеку та канцелярію.
"Це був справжній курятник, – згадував мистецтвознавець Федір Ернст.– Стелю устилали диктом, щоб під час дощу не так хлестала вода. Майстерні відділяли від проходу великими полотнами – творами професорів. Все це мало відповідало значінню, яке Нарбут надавав Академії. Але цим кроком він врятував її від неминучої загибелі".
![Ukrainian_100_hryvnia's_note_of_the_People's_repub.jlic_of_Ukraine_(1918)_front_side.jpg](/media/images/Ukrainian_100_hryvnias_note_of_the_Peoples_.max-1920x900.jpg)
Дизайн 100 гривневої купюри Георгія Нарбута
Фото: wikiart.orgМольберт біля ліжка
Те літо принесло Георгієві Нарбуту ще одну біду. Повертаючись з вечірки в Михайла Бойчука, він та його товариш випили води із придорожньої криниці. Обидва захворіли на тиф. За кілька місяців організм подолав інфекцію. Але хвороба дала ускладнення – запалення печінки. Від осени художник майже не вставав з ліжка. Поряд з допомогою учнів облаштував мольберт. Продовжував працювати.
У творах того періоду він усе частіше повертався до давно минулого: рідна Нарбутівка, ґанок батьківського будинку, церква в селі Хохлівка, де вінчався з першою дружиною. Водночас з’являлися похмурі образи: покинуті парки, руїни, обеліски. Реальність перемежовувалася з вимислом.
Прикутий до ліжка, він і далі активно навчав студентів. Архітектор Василь Кричевський описував: "Я застав у нього в майстерні учнів, що копіювали зразки шрифтів і друкарських окрас XVII–XVIII віків у побільшеному масштабі. Побачивши якось за такою роботою студента Кирнарського, я похвалив його, сказавши, що це дуже дисциплінує руку й око, про що я знаю з власного досвіду".
![Сімейний портрет, автор Георгій Нарбут, 1915 р. У силуетаї впізнаються сам Нарбут, його дружина та донька.jpg](/media/images/Simeyniy_portret_avtor_Georgiy_Narbut_1915_.max-1920x900.jpg)
Сімейний портрет, автор Георгій Нарбут, 1915 рік. У силуетаї впізнаються сам Нарбут, його дружина та донька
Фото: wikiart.org"Вдивляюсь – а темно"
Кінець 1919 року – і вкотре зміна влади. До Києва повернулися більшовики. Вони відновили офіційний статус Академії, почали працювати видавництва. У Нарбута знову з’явилася робота й замовлення. Виконав кілька обкладинок для журналу "Мистецтво", оправу для "Антології римської поезії", яку впорядкував його товариш Микола Зеров.
Працювати допомагали учні. Разом із Лесем Лозовським виконав плакат з анонсом виставки, присвяченої творчості Тараса Шевченка. Дата народження обидвох – Шевченка і Нарбута – 9 березня. У 1920 році Георгію Івановичу виповнилося 34. Жодних урочистостей із цього приводу не відбулося.
![2 (1).jpg](/media/images/2_1.max-1920x900.jpg)
Малюнки Георгія Нарбута до "Української абетки", 1917 рік.
Фото: wikipedia.orgЗате 27 березня відзначили 89-річний "ювілей" Лупи Грабуздова. Із властивою йому ретельністю художник підготував програму та аксесуари. Виготовив медальйон із силуетом ювіляра на золотому тлі. Намалював наклейки для пляшок: "Солодуха ректорська", "Пузівочка заяча", "Спотикач грабуздівський". Склав меню "Вечері нарочитої". Там серед іншого була й "Печінка нарбутівська" – такий от чорний гумор.
Однак хвороба прогресувала. Звістку про те, що Київ опинився в руках польсько-української армії, Нарбут зустрів у лікарні. Йому зробили операцію, але покращення не настало. 23 травня 1920 року він вимовив свої останні слова:
– Як незвично, вдивляюсь – а темно…