Місце вбивства Петлюри

25 травня 1926 року близько 14:00 Симон Петлюра вийшов з ресторану Bouillon Chartier, що на вулиці Расін у Парижі. Зазвичай він обідав тут з дружиною і донькою, але того дня був один. Петлюра неспішно пройшов кілька десятків метрів і зупинився біля розкладки книгарні Gibert. Він полюбляв розглядати виставлені книжки. У цей момент з протилежного боку вулиці до нього наблизився незнайомець.

Чоловік звернувся до Петлюри українською та витяг револьвер із кишені піджака. Серед білого дня у центрі Парижа пролунало сім пострілів, п’ять куль влучили у Петлюру. "Це тобі за вбивства! Це тобі за погроми!", — вигукнув незнайомець.   

Перехожі не дали вбивці втекти, поліція заарештувала його на місці злочину. Важко пораненого Симона Петлюру доправили у госпіталь Charitе́, де він і помер о 14:40.  

"Від 1917—1918 років не було ще події, яка так схвилювала би все українство, — писав дипломат Олександр Шульгин у листі доньці Михайла Драгоманова Лідії Шишмановій 2 липня 1926 року. — Люди страшенно оплакували й оплакують Симона Васильовича, який втілював ідею української державности і боротьби за неї. На другий же день після вбивства сталося щось невидане серед еміграції: всі об'єдналися. До нас прийшли і шаповалівці, і галичани. Утворено в Чехословаччині Комітет по вшануванню пам'яті й обороні чести Петлюри. До нього приєдналися 103 організації!".

<p>Самуїл Шварцбард, кінець 1930-х років</p>

Вбивцею Петлюри виявився 39-річний Самуїл Шварцбард. На допиті у поліції він заявив, що скоїв злочин задля помсти за єврейські погроми в Україні під час революції 1917—1920 років.

Однак більшість українських політичних і громадських діячів були переконані, що вбивство Симона Петлюри — справа рук Кремля. Припускали, що Шварцбард міг бути радянським агентом, який діяв за наказом радянських спецслужб.

"Тільки більшовикам міг заважати цей носій єдиного популярного в Україні й незаплямованого політичного ймення. Навіть тепер, коли в нього не було жодної реальної сили, все ж сама мара цього ймення грізно стояла перед більшовиками", — занотував після вбивства Петлюри у своєму щоденнику віцепрезидент Всеукраїнської академії наук Сергій Єфремов.

Попри те, що на судовому процесі представили документи, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми, французьке правосуддя таки виправдало вбивцю. Згідно з вироком, вдові Петлюри присудили виплатити штраф розміром в 1 франк за роботу комунальних служб, які відмили з асфальту кров її чоловіка.

"Чисту людину зробили погромником, а убійника — героєм… Вийшла, звісно, обурлива кривда, якої без сорому і здумати не можна, якої не зрозуміти ніколи людям, що знали і замордованого, і його діла", — записав у щоденнику 27 жовтня 1927-го Сергій Єфремов.

Симона Петлюру поховали на одному з найпрестижніших у Парижі цвинтарі Монпарнас 30 травня 1926 року. Віддати шану голові Директорії та головному отаману військ УНР приїхали лідери уенерівської еміграції Андрій Лівицький, Валентин Садовський, генерал Володимир Сальський і делегати українських громад в країнах Європи та Америки. На похороні також був присутній військовий аташе Францішек Клеберг, що представляв польського лідера Юзефа Пілсудського.

"З усіх кінців світу телеграфично замовлено було вінки з чудесних квітів жовто-блакитних, було багато французів, кавказців, поляків, — згадував Олександр Шульгин. — На цвинтарі Mont Parnasse промов не було, заспівали тільки "Заповіт", який справив серед цих обставин колосальне вражіння. Мої приятелі, старі французи — письменники і політики — говорили, що такого похорону вони ще не бачили і що навіть похорон Віктора Гюго справляв менш зворушуюче вражіння, ніж ці щирі, величні і мовчазні проводи".