Ярослав Стецько та президент Китайської Республіки. Історія одного фото

Випускник Тернопільської української гімназії Ярослав Стецько (1912–1986) замолоду встиг побувати членом кількох нелегальних утворень – “Української націоналістичної молоді”, Української військової організації та Організації українських націоналістів. До 20 років студент права та філософії Краківського та Львівського університетів пройшов шлях від рядового учасника ОУН до члена крайової екзекутиви.

<p>Ярослав Стецько (1912&ndash;1986)</p>

У 1940-му Стецько разом зі Степаном Бандерою став співініціатором створення Революційного проводу ОУН. Із квітня 1941-го був заступником голови проводу.

Коли почалася німецько-радянська війна, Український національний комітет – коаліція українських організацій на еміграції – делегував Ярославу Стецьку справу проголошення Акта відновлення незалежності Української Держави. Стецько на чолі похідної групи ОУН вирушив до Львова. Доручення виконали урочисто 30 червня під час зборів у залі товариства “Просвіта” на Площі Ринок. Стецько особисто зачитав Акт про незалежність із балкона. А його самого обрали головою уряду – Українського Державного Правління.

Нацистська окупаційна влада не погодилася з фактом відродження української державності. 4 липня Стецька заарештували. Згодом його запроторили до так званого "бункера смерті" "Целленбау" у концтаборі Заксенгавзен. Голова уряду перебував у неволі до вересня 1944-го. Згодом йому вдалося звільнитися. Він вирушив до американської окупаційної зони Німеччини.

На західнонімецьких теренах Ярослав Стецько провів решту 40 років свого життя. Продовжував активно займатися політичною та громадською роботою. Був членом бюро Проводу ОУН поруч зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем. Наприкінці 1960-х очолив Провід і керував ним до кінця життя.

Більша частина життя Чан Кайші (1887–1975) пройшла у вирі національної боротьби, революцій та воєн.

<p>Чан Кайші (1887&ndash;1975)</p>

У 19 років Чан Кайші подався вчитися військовій справі – у 1906-му розпочав навчання у Баодінській військовій академії, а за рік вступив до Японської імперської військової академії. У 1909-му приєднався до лав Імперської армії Японії. 

Чан Кайші познайомився із іншими вихідцями з Китаю – членами національної революційної організації Тунменхой. І згодом, коли в Китаї вибухнуло Учанське повстання, вирішив повернутися на батьківщину.

З Учану розпочалися десятиліття перманентного протистояння різних політичних та військових груп за владу в Китаї. Протиборство переросло у Громадянську війну, котра з перервами тривала майже ціле покоління (1927–1950). 

Чан Кайші очолював націоналістичну партію Гоміньдан і командував однією з протиборчих сторін, Національно-революційною армією. Двадцятирічна війна завершилася для нього поразкою – перемогла Народно-визвольна армія Китаю під керівництвом Мао Цзендуна. Під контролем комуністів опинився весь континентальний Китай і острів Хайнань. 1 жовтня 1949 року на цьому обширі проголосили Китайську Народну Республіку. Під владою Гоміньдану залишилися острови Тайвань, Пенху і група островів (Цзіньмень та Мацзу) провінції Фуцзянь. На цій території продовжила існувати Республіка Китай, котра постала ще 1912 року. 

У Чан Кайші комуністи забрали майже всю територію батьківщини, у Ярослава Стецька – усю. Втрата землі спонукала обидвох лідерів до організації антикомуністичних рухів, котрі були тотожними до національно-визвольних. Із цих мотивів Ярослав Стецько і взявся за відновлення діяльності Антибільшовицького блоку народів. АБН постав у реорганізованому вигляді 16 квітня 1946 року після установчого конгресу в Мюнхені. Конгрес об'єднав близько 20 діаспорних організацій. 

Натомість Чан Кайші став співорганізатором антилівацької коаліції – Азійської народної антикомуністичної ліги (APACL). Вона виникла 16 червня 1954 року після зустрічі провідника Гоміньдану з лідером Південної Кореї Лі Синманом. До нового об'єднання приєдналися азійські антикомуністичні організації зі всієї Азії. 

Приїзд Стецька до Тайваню у жовтні 1955-го став першим кроком до формування світової антикомуністичної коаліції – проти СРСР і КНР. Згідно з підписаним у Тайбеї договором, Антибільшовицький блок народів і APACL домовилися узгоджувати свої дії задля спільної мети – розвалу комуністичного блоку та знищення російського імперіалізму як в Європі, так і в Азії. АБН отримав спеціальний моніторинговий статус на всіх наступних конференціях Азійської ліги. 

У договорі йшлося про заснування спеціальної офіційної місії блоку на Тайвані. Представництво відкрили у столиці Китайської Республіки 16 березня 1957 року. А з червня у Тайбеї розпочала мовлення радіостанція АБН із програмами українською, угорською, естонською, латвійською та російськими мовами, адресованими на населення радянських далекосхідних територій. 

Ярослав Стецько помер 5 липня 1986-го у Мюнхені, не доживши до відродження Української державності п'ять років. Його справу, в тому й числі керівництво у АБН, перейняла багатолітня соратниця, дружина Ярослава Стецько. 

Чан Кайші відійшов у вічність 5 квітня 1975-го. Йому не вдалося відвоювати континентальний Китай, водночас він таки зумів утримати незалежність Китайської Республіки. Ця держава, волелюбний Тайвань, існує досі, попри постійні загрози з боку КНР.

І в той час, як Україна продовжує боротьбу із уже не комуністичною, але все ще імперською Росією, Китайська Республіка продовжує протистояння із все ще комуністичним Пекіном.