"Скитальці" Якова Гніздовського. Історія однієї картини

Скитальці
"Скитальці" (Displaced Persons) Яків Гніздовський, 1948 рік Фото: hnizdovsky.gallery
Go to next

14:48, 11 серпня 2022

Go to next

"Скитальці" — одне з найбільших полотен українського художника Якова Гніздовського. Англійською воно має точнішу назву — Displaced Persons (DP), тобто переміщені особи. Саме так називали мільйони людей, які після Другої світової війни опинилися поза своєю батьківщиною, в основному в Німеччині та Австрії. Тут для них утворили окремі DP-табори. Понищені війною країни не могли надати належного прихистку стільком біженцям, то ж їх селили в приміщеннях колишніх військових казарм, шкіл чи монастирів. А одну кімнату часто ділили одразу кілька сімей чи групи біженців.

Після війни українці входили у трійку найбільших національних груп вимушених переселенців разом з поляками та євреями. 1946 року 206 871 українця заселили у 125 DP-таборів.  

8_i-v1592984134.jpg

Святослав Липовецький

публіцист

Картину розміром 76 на 135 см Яків Гніздовський намалював 1948 року. На той час йому виповнилося 33. За спиною уродженець Тернопільщини мав навчання в Чортківській гімназії, Львівській семінарії, а ще Варшавській та Загребській академії мистецтв. В останню потрапив випадково — Друга світова війна застала його під час мандрів Італією. Не маючи змоги повернутися на Батьківщину, Яків зупинився у Загребі, де продовжив навчання. Після війни з Хорватії переїхав до Мюнхена, звідти — до табору DP неподалік. 

Гніздовський

Яків Гніздовський за малюванням картини "Скитальці", 1948 рік

Фото: wikipedia.org

"Головний будинок нашого табору, колишня військова казарма, страшенно переповнений. Люди мешкають у темних підвалах, на бетонових долівках з малими дітьми, а, наприклад, Капеля Бандуристів уже півтора місяця мешкає на сцені і за сценою нашої "переходівки", тоді, коли на залі одночасно мешкає 130 чи більше людей з родинами, для яких також немає приміщення", — описував побут в таборі DP в Інгольштадті письменник Василь Софронів-Левицький.  

Табори DP проіснували не довго. Року 1948, коли Гніздовський малював "Скитальців", почалася дійсно масова еміграція біженців у країни Західного світу. Сам Гніздовський перебрався до США наступного року.

Гніздовський

Яків Гніздовський біля картини "Скитальці", 1948 рік

Фото: wikipedia.org

Тут з ним трапився дивовижний випадок: "Однієї неділі я обідав у ресторані. За сусіднім столиком сиділа жінка. На підлогу з рук її впав папір. Я підняв його, і ми почали розмову. Обмінялися відомостями про наші професії. Її професія — та сам, що й моя. Вона тоді виповнювала формуляр для графічної виставки, що мала незабаром відбутися у місцевому інституті мистецтва. 

Чомусь вона виповнювала його в ресторані, і то в неділю, коли я там був, і чомусь на столику, що був близько мого; чомусь його підняв я, а не хтось інший. Чомусь тоді вона мала ще й другий формуляр, який там же помогла мені виповнити; а тому, що було вже пізно посилати поштою, вона його віднесла разом зі своїм…".

Так два дереворити Гніздовського потрапили на виставку, де на них звернув увагу куратор Метрополітен-музею в Нью-Йорку та інші відомі критики. Це був поворотний момент, який дав поштовх митцю переїхати до Нью-Йорку. Тут, щоправда не одразу, він прославився як графік та майстер дереворитів. Його роботи прикрашали стіни Білого дому та відомих галерей і музеїв світу. Та це буде зовсім інше, ніж манера, у якій виконані "Скитальці".

Гніздовський

Яків Гніздовський за роботою

Фото: hnizdovsky.gallery

Попри це вважатимуть, що саме в цій картині закладено ґрунт до відомого стилю Гніздовського. Симетрія, де три ряди ліжок і підлога ділять картину на вісім частин. Кожна з них є окремою і водночас разом творять синтез. На картині зображено й вісім осіб — шість дорослих та двоє дітей, які представляють різні світи.

Дві жінки уособлюють різний життєвий досвід — та, що лежить на найвищому ряді, розглядає себе в люстерко й асоціюється з молодістю та легковажністю. На її стіні фотографії чоловіків, а з бильця звисає бюстгальтер.

Інший посил йде від жінки з двома дітьми, яка символізує материнство. Поруч неї Гніздовський не зображує нижньої білизни чи інших предметів гардеробу, як-от капелюшок на бильці першої. До жінки з дитиною нахилився чоловік — вони єдині наче творять родину серед випадкових співмешканців. Про той нормальний, довоєнний світ натякають й дитячі іграшки під ліжком — стіл, крісло та будиночок — все те, чого зараз позбавлені скитальці. Зате біля тих невинних іграшок стоять цілком реальні, поношені черевики — символ постійної дороги. До того ж підлога творить найтемнішу частину картини — воно як минуле, до якого вже не повернутися…

Інші троє чоловіків теж представляють різні групи. На нижньому ряді один миє в мисці ноги. У нього немає подушки, він спить на валізі, з-під якої проглядаються інструменти. Будильник на підлозі символізує суворий автоматизм життя — чоловік щоденно важко працює.

Йому на противагу інтелектуал, що розмістився на верхньому ряді. У нього під подушкою книги і сам він в окулярах читає. Його побут обмежений, як і в інших. Закладкою для книги слугує ложка, але на бильці висить краватка. На відміну від робітника, щоденний час якого вимірює та контролює будильник, в інтелектуала час тягучий — на стіні нацарапано та перекреслено: 1945, 1946, 1947. Зате біля 1948 — знак питання. Хтозна, чи після викреслених трьох років життя, його не чекає звільнення з цього приреченого простору.

Остання фігура — чоловік, що видається найбільш пасивним, на середньому ряді. Він курить лежачи, підперши голову. Вираз його обличчя передає приречення. Він єдиний навіть не зняв кашкета в ліжку. На стіні біля його ніг напис: Ecce Homo (з лат. "ось чоловік"). За переказами, так сказав Понтій Пилат натовпу після бичування Ісуса Христа. В іконографії Ecce Homo Христа зображують в терновому вінці, що символізує його страждання. Серед скитальців Гніздовського страждання цього чоловіка найбільш невимовлене.

 

Зрештою картина наче дає дві проекції для біженців. Ті, що на ліжках з лівого боку уособлюють приреченість. Вона прочитується у важкій фізичній та автоматизованій праці, яку виконує робітник. Чи в пасивності чоловіка над ним; чи легковажності, що може звести на манівці, як з жінкою на третьому ярусі — найдалі від підлоги, ґрунту, який покинула. 

Натомість з правого боку (чи теж не випадковий розподіл на лівих і правих?!) ми бачимо натяк на родинне життя і продовження роду. Між іншим, в таборах DP на початку 1948-го щомісяця народжувалося близько 400 українських дітей.

Інтелектуал з надією на 1948 рік увінчує праву частину ліжок. І навіть "підземний" чи то підліжковий поверх теж має відмінності — якщо під лівим боком є велика миска очевидно брудної води — адже в ній миє ноги робітник, то під правим — пляшка молока — їжа для молодого покоління. Вододілом між ними є швабра — від якої залежить, чи підлога буде чиста, чи залишиться брудною.

Попри те, що мешканці DP роз’їхалися по різних країнах, разом з собою вони повезли приречене відчуття еміграції, яке Яків Гніздовський описав так: "Як емігрант, я так часто змінював місце перебування, що вже й відвик сприймати його, як моє власне. Сьогодні мені уже байдуже, де буду жити. Я навчився й не мати бажань". 

Та все ж 2005 року він повернувся на Батьківщину — прах митця перепоховали на Личаківському цвинтарі (навпроти поховання Івана Франка). В 90-ліття від дня народження та 20-ліття від дня смерті.

Hnizdovsky_Franko

Група семінаристів біля могили Івана Франка на Личаківському цвинтарі, 1930-ті роки. Яків Гніздовський (другий ліворуч у передньому ряду) дивиться на місце, де тепер його могила

Фото: wikipedia.org

Схожі матеріали

600х400.jpg

Драма розкошів і швидкоплинності Катерини Білокур

1200+.jpg

Найдавніша західноукраїнська ікона

600.jpg

Ян Матейко "Вернигора"

600 весілля.jpg

Іван Соколов "Весілля на Україні"

600.jpg

Гравюра Фламмаріона. Як середньовічна наука бачила всесвіт

600.jpg

Гравюра Івана Мігури "Гетьман Мазепа серед своїх добрих справ"

600.jpg

Народна картина – це risorgimento 1920-х років

Unia_Lubelska.jpg

Ян Матейко "Люблінська унія"

!!! Ройтбурд Прощавай, Караваджо 2

“Сад спокуси” і квіти поряд із ЧАЕС. Шість найдорожчих картин українських художників