"Скитальці" Якова Гніздовського. Історія однієї картини

Картину розміром 76 на 135 см Яків Гніздовський намалював 1948 року. На той час йому виповнилося 33. За спиною уродженець Тернопільщини мав навчання в Чортківській гімназії, Львівській семінарії, а ще Варшавській та Загребській академії мистецтв. В останню потрапив випадково — Друга світова війна застала його під час мандрів Італією. Не маючи змоги повернутися на Батьківщину, Яків зупинився у Загребі, де продовжив навчання. Після війни з Хорватії переїхав до Мюнхена, звідти — до табору DP неподалік. 

"Головний будинок нашого табору, колишня військова казарма, страшенно переповнений. Люди мешкають у темних підвалах, на бетонових долівках з малими дітьми, а, наприклад, Капеля Бандуристів уже півтора місяця мешкає на сцені і за сценою нашої "переходівки", тоді, коли на залі одночасно мешкає 130 чи більше людей з родинами, для яких також немає приміщення", — описував побут в таборі DP в Інгольштадті письменник Василь Софронів-Левицький.  

Табори DP проіснували не довго. Року 1948, коли Гніздовський малював "Скитальців", почалася дійсно масова еміграція біженців у країни Західного світу. Сам Гніздовський перебрався до США наступного року.

Тут з ним трапився дивовижний випадок: "Однієї неділі я обідав у ресторані. За сусіднім столиком сиділа жінка. На підлогу з рук її впав папір. Я підняв його, і ми почали розмову. Обмінялися відомостями про наші професії. Її професія — та сам, що й моя. Вона тоді виповнювала формуляр для графічної виставки, що мала незабаром відбутися у місцевому інституті мистецтва. 

Чомусь вона виповнювала його в ресторані, і то в неділю, коли я там був, і чомусь на столику, що був близько мого; чомусь його підняв я, а не хтось інший. Чомусь тоді вона мала ще й другий формуляр, який там же помогла мені виповнити; а тому, що було вже пізно посилати поштою, вона його віднесла разом зі своїм…".

Так два дереворити Гніздовського потрапили на виставку, де на них звернув увагу куратор Метрополітен-музею в Нью-Йорку та інші відомі критики. Це був поворотний момент, який дав поштовх митцю переїхати до Нью-Йорку. Тут, щоправда не одразу, він прославився як графік та майстер дереворитів. Його роботи прикрашали стіни Білого дому та відомих галерей і музеїв світу. Та це буде зовсім інше, ніж манера, у якій виконані "Скитальці".

Попри це вважатимуть, що саме в цій картині закладено ґрунт до відомого стилю Гніздовського. Симетрія, де три ряди ліжок і підлога ділять картину на вісім частин. Кожна з них є окремою і водночас разом творять синтез. На картині зображено й вісім осіб — шість дорослих та двоє дітей, які представляють різні світи.

Дві жінки уособлюють різний життєвий досвід — та, що лежить на найвищому ряді, розглядає себе в люстерко й асоціюється з молодістю та легковажністю. На її стіні фотографії чоловіків, а з бильця звисає бюстгальтер.

Інший посил йде від жінки з двома дітьми, яка символізує материнство. Поруч неї Гніздовський не зображує нижньої білизни чи інших предметів гардеробу, як-от капелюшок на бильці першої. До жінки з дитиною нахилився чоловік — вони єдині наче творять родину серед випадкових співмешканців. Про той нормальний, довоєнний світ натякають й дитячі іграшки під ліжком — стіл, крісло та будиночок — все те, чого зараз позбавлені скитальці. Зате біля тих невинних іграшок стоять цілком реальні, поношені черевики — символ постійної дороги. До того ж підлога творить найтемнішу частину картини — воно як минуле, до якого вже не повернутися…

Інші троє чоловіків теж представляють різні групи. На нижньому ряді один миє в мисці ноги. У нього немає подушки, він спить на валізі, з-під якої проглядаються інструменти. Будильник на підлозі символізує суворий автоматизм життя — чоловік щоденно важко працює.

Йому на противагу інтелектуал, що розмістився на верхньому ряді. У нього під подушкою книги і сам він в окулярах читає. Його побут обмежений, як і в інших. Закладкою для книги слугує ложка, але на бильці висить краватка. На відміну від робітника, щоденний час якого вимірює та контролює будильник, в інтелектуала час тягучий — на стіні нацарапано та перекреслено: 1945, 1946, 1947. Зате біля 1948 — знак питання. Хтозна, чи після викреслених трьох років життя, його не чекає звільнення з цього приреченого простору.

Остання фігура — чоловік, що видається найбільш пасивним, на середньому ряді. Він курить лежачи, підперши голову. Вираз його обличчя передає приречення. Він єдиний навіть не зняв кашкета в ліжку. На стіні біля його ніг напис: Ecce Homo (з лат. "ось чоловік"). За переказами, так сказав Понтій Пилат натовпу після бичування Ісуса Христа. В іконографії Ecce Homo Христа зображують в терновому вінці, що символізує його страждання. Серед скитальців Гніздовського страждання цього чоловіка найбільш невимовлене.

Зрештою картина наче дає дві проекції для біженців. Ті, що на ліжках з лівого боку уособлюють приреченість. Вона прочитується у важкій фізичній та автоматизованій праці, яку виконує робітник. Чи в пасивності чоловіка над ним; чи легковажності, що може звести на манівці, як з жінкою на третьому ярусі — найдалі від підлоги, ґрунту, який покинула. 

Натомість з правого боку (чи теж не випадковий розподіл на лівих і правих?!) ми бачимо натяк на родинне життя і продовження роду. Між іншим, в таборах DP на початку 1948-го щомісяця народжувалося близько 400 українських дітей.

Інтелектуал з надією на 1948 рік увінчує праву частину ліжок. І навіть "підземний" чи то підліжковий поверх теж має відмінності — якщо під лівим боком є велика миска очевидно брудної води — адже в ній миє ноги робітник, то під правим — пляшка молока — їжа для молодого покоління. Вододілом між ними є швабра — від якої залежить, чи підлога буде чиста, чи залишиться брудною.

Попри те, що мешканці DP роз’їхалися по різних країнах, разом з собою вони повезли приречене відчуття еміграції, яке Яків Гніздовський описав так: "Як емігрант, я так часто змінював місце перебування, що вже й відвик сприймати його, як моє власне. Сьогодні мені уже байдуже, де буду жити. Я навчився й не мати бажань". 

Та все ж 2005 року він повернувся на Батьківщину — прах митця перепоховали на Личаківському цвинтарі (навпроти поховання Івана Франка). В 90-ліття від дня народження та 20-ліття від дня смерті.