Оранта, світоносна покровителька Києва

Втім вона не найдавніша: тип "Оранта" відомий із ІІ століття. Ōrāns у перекладі з латини означає "та/той, що молиться". Першохристияни в катакомбах Рима зображали Ноя з підійнятими на рівні голови руками в момент, коли він побачив голубку з оливковою гілкою. Пізніше малювали Марію зі Сином на колінах, над головою якого вона підносила до неба відкриті долоні. 

Київська Оранта є певним натяком: так само, як у Римі колись виникли перші християни, подібно й на землях Руси встановилася община новонавернених серед народу.

У ХІІ столітті в Софійському соборі існував церемоніал для "оглашенних". Тих, хто не мав права заходити до храму і, відповідно, бачити Оранту, поки не подолає всіх необхідних випробувань до, у момент і після прийняття Хрещення. Споглядати образ Богородиці під час цього таїнства було важливо. Це підтверджується тим, що під зображенням Оранти вміщена композиція Євхаристії – Ісус причащає апостолів, під яким у стіну був вмурований престол митрополита.

Оранта в темно-синьому хітоні домінує над усім простором храму. Мозаїчне зображення має заввишки 5,45 метра і є найбільшою мозаїкою Софійського собору. Велична, із дещо непропорційно великою головою (вчені давали цьому різні пояснення, включно із впливом місцевих традицій, дещо архаїчних як на витончений константинопольський стиль середини ХІ століття), — вона дивовижно статична. Хоча коли зупиняєшся під зображенням Пантократора в центральній бані, то здається, що Богородиця вже не стоїть, а сидить на невидимому троні. Тому так виразно означені стегна та коліна Марії.

Широко розплющені очі, здається, гіпнотизують. Цей погляд знаходить відвідувача в будь-якій точці храму. А якщо піднятись сходами на хори, приблизно до того місця, де колись стояла на богослужінні княжа родина, то силу цього погляду відчуваєш найбільше. На першому поверсі храму здається, що її фігура ніби сходить згори. А на другому — її обличчя вимогливо вдивляється в очі кожному, ніби ви залишаєтесь віч-на-віч. Саме тут князь колись міг проводити і суди, спираючись на окремі статті "Руської Правди". Тут могли зачитувати окремі вірші зі "Слова про закон і благодать" митрополита Іларіона.

<p>Оранта у соборі святого Марка</p>

Над оздобленням Софійського собору працювали давні художники з Константинополя, Охріда й інших балканських міст, підпорядкованих "другому Римові". Майстри добре зналися на тонкощах оптичних ілюзій. Вбрання Оранти створене за допомогою широкої гами синьо-пурпурових смальт: 21 відтінок неможливо відтворити і сьогоднішнім художникам-склодувам, а в ті часи таке вміння було технологічною таїною. Тому київська "Нерушима стіна" й виокремлюється з-поміж подібних, хоча й пізніших, мозаїчних Орант. Наприклад, зі склепіння венеційського Сан-Марко, де її тендітна фігура дещо губиться серед апостолів. 

Завжди, у будь-яку пору року чи годину доби — і коли промені ллються через вікна барабана чи коли вони ледь пробиваються із трьох вівтарних шиб — світло збирається навколо голови київської Оранти в найяскравіший у всьому храмі німб. Конха вівтарної абсиди має своєрідну "хвилю" якраз на рівні шиї. Нерівно втиснені у штукатурку смальтові кубики фокусують відблиски навіть найменших променів за певною подобою лінзи. А якщо дивитись на мозаїку із вівтаря, то голова Оранти в золотому сяєві ніби нахиляється над тими, хто зупинився біля столу, при якому відбувається таїнство перетворення хліба й вина.

<p>Портрет Феодори</p>

Хітон Богородиці-Оранти оперезаний яскраво-кіноваровим паском-вервицею. За поясом запхано хустинку з червоними пасмами-торочками із зображенням золотої чотирикутної зірки. На чолі та плечах бачимо зображення зір такої самої форми — тільки вони білі. Ймовірно, це натяк на чистоту перлів, "морських сліз". Їх віддавна використовували у коштовних прикрасах імператриць. Наприклад, Феодори в равенській базиліці Сан-Вітале VI століття. 

Оранта стоїть на рушничкові, по краях оздобленому імітацією коштовного різнокольорового каміння. Вона взута в чобітки, які мали право носити лише римські й візантійські імператори. Цими деталями закцентовано на тому, що перед нами Цариця не лише "з дому Давида", а й небесна, космічна — із постійним сонячним ореолом, численними зірками, атрибутами вищої влади.

Фігура Оранти виокремлена найбільшою кількістю золотого тла, не заповненого орнаментами чи додатковими сюжетами. Поблискування смальт створює ефект дематеріалізації, особливо у верхній частині, де складні бганки лілейно-пурпурового мафорію покривають голову, плечі, груди. Вони несуть пластичну пам’ять про античну скульптуру, у якій якраз складки вбрання створювали виразність об’ємів жіночого бюсту. Однак тут вони вказують на те, скільки динамічного, буквально титанічного зусилля треба докласти, аби утримувати руки здійнятими вгору, із відкритими долонями. Вже не роки — тисячоліття.

***

Монументальність фігури Оранти пояснювали також через образ Мойсея. У битві юдеїв з амалекитянами він у такій самій позі молився за перемогу свого народу. А коли втомлювався і опускав руки — перевага переходила до ворогів.

На кожному рукаві хітона вміщено зображення рівнораменних хрестів. За формою та розмірами вони аналогічні до тих, що гаптовані на хустинці. Так зображено "трикутник хрестів", направлений вниз, і "трикутник зірок", направлений вгору. Їхнє поєднання візуально натякає на символічну присутність "дому царя Давида", до якого належала Марія.

Червоні кольори також символізують і кров хресної жертви. Торочки мафорію Оранти навіть зв’язані хрестоподібно.