Графиня Катерина Коссаковська й імператор Йосиф ІІ. Ідентифікація портретів придворних кіл Австрійської імперії

Обидва портрети надійшли до музею із митрополичої капітули греко-католицької церкви у Львові впродовж 1911-1923 років. У музеї припускають, що памʼятки належали до портретної галереї знатних світських осіб, яка колись оздоблювала покої графині Катерини Коссаковської на Святоюрській горі у Львові, де вона замешкала після переїзду зі Станіславоватепер Івано-Франківськ у 1792 році, власницею якого була раніше.

Інформація про те, що на портретах зображені Катерина Коссаковська та Йосиф ІІ походить із записів у музейній книзі надходжень. Однак, порівнюючи портретні риси обох моделей з їхніми відомими тогочасними зображеннями, дослідники зауважили певні відмінності. Насамперед це стосується віку моделей. Оскільки портрети були створені в останній чверті ХVІІІ століття, орієнтовно у 1780-тих роках, коли Галичина вже перебувала в складі Австрійської імперії, то Катерині Коссаковській на той час було понад 60 років, а імператору Йосифу ІІ було за 40. Водночас зовнішність Катерини Коссаковської на музейному портреті інша від тієї, яку бачимо на живописних портретах шляхтянки, зокрема, авторства польського придворного художника Луї-Франсуа Марто 1773 року чи на портреті невідомого автора 1782 року. На портретах, що зберігаються у польських музеях, Коссаковська зображена у зрілому віці, тоді як на портреті зі збірки НМЛ вона доволі молода. Значно молодшим виглядає на полотні і Йосиф ІІ.

За однією з гіпотез, зображення могли бути виконані на замовлення Коссаковської з нагоди її зустрічі з цісарем Йосифом ІІ, коли той відвідував Галичину. Така версія може видаватися цілком реальною, адже відомо, що на ознаменування якоїсь важливої події знатні особи замовляли парадні портрети.

Сумніви щодо ідентифікації осіб Катерини Коссаковської і Йосифа ІІ зі збірки НМЛ внесла гравюра художника Квіріна Марка1753-1811, який працював у Відні. Квірін Марк зобразив племінника імператора Йосифа ІІ Франца (сина Леопольда ІІ) в момент знайомства з нареченою принцесою Єлизаветою Вільгельміною Луїзою Вюртембергзькою1767-1790. Йосиф ІІ планував одружити принцесу з ерцгерцогом Францом, тому у 15 років Єлизавета Вюртембергзька приїхала до Відня, де виховувалася в монастирі салезіанок. 6 січня 1788 року герцогиня Єлизавета одружилася з ерцгерцогом Францем у Відні, однак через два роки померла під час пологів. Момент зустрічі обох заручених, коли Йосиф ІІ знайомить свого племінника з майбутньою дружиною, й відтворює гравюра Квіріна Марка під назвою "Успіх майбутнього". У 1786 році, коли відбулася подія, гравюру використав і опублікував у Відні гравер і видавець Йоганн Ієронім Лешенколь1753-1807, який часто копіював інших й зображував своїх сучасників, представників вищих кіл віденського суспільства. Працюючи також і при імператорському дворі, він видавав гравюри, що були найновішим джерелом інформації про події, які відбувалися у Відні.

На гравюрі "Успіх майбутнього" зображено імператора Йосифа ІІ, ерцгерцога Франца та батька Франца Леопольда ІІ, які на сходах палацу зустрічають двох дам, одна з них, що в центрі композиції, — Єлизавета Вюртембергзька. Основна увага зосереджена на принцесі й ерцгерцогу, які звернені обличчям один до одного. Їхня театральна постановка фігур, вбрання, фрагменти садово-паркової території біля палацу і, найголовніше, портретні риси є подібними до зображених осіб на музейних, так званих портретах Катерини Коссаковської і Йосипа ІІ.

Водночас більш переконливими є інші гравюри Йоганна Ієроніма Лешенколя, який створив декілька портретів можновладців, що мають між собою аналогічну композицію. Попри те, що Лешенколь змінює на них лише портретованих, тло залишається однаковим. Для прикладу можемо розглянути зображення Йосифа ІІ. Постать імператора, як і на інших гравюрах художника із зображенням знатних осіб такого типу, закомпоновано в овал й подано на тлі палацового парку з деревами й архітектурними будівлями, де праворуч від постаті — три колони з горизонтальним перекриттям, ліворуч — камʼяна ваза на постаменті, за нею вглибині альтанка, скульптура й піраміда, а на землі  камʼяні уламки. Коли порівняти тло живописного музейного портрету Йосифа ІІ із тлом гравюр Йоганна Ієроніма Лешенколя із зображенням можновладців, можна побачити, що автор музейного твору використав тло гравюр австрійського художника як зразок для власного портрету, змінивши лише зображення неба.

Не менш цікавими щодо іконографії є дві портретні гравюри Єлизавети Вюртембергзької, виконані тим же Йоганном Ієронімом Лешенколем у 1782 році, які аналогічні за подачею образу до музейного портрету Катерини Коссаковської. На одній із гравюр відтворено погрудне зображення принцеси у профіль на чорному овальному тлі. У цьому портреті обличчя молодої принцеси таке ж, як і на гравюрі Квіріна Марка, який зобразив Єлизавету Вюртембергзьку під час зустрічі з ерцгерцогом Францом. Натомість зображення іншої гравюри Йоганна Ієроніма Лешенколя, яка возвеличує чарівність і невинність принцеси і має назву "Принцеса Єлизавета Вільгельміна Луїза фон Вюртемберг в парку", майже повністю співпадає із музейним портретом Катерини Коссаковської. Незначні відмінності проявляються лише у зображенні рослинності та відсутності пояса з кокардою на сукні Коссаковської. Отже, не має жодного сумніву, що автор музейних творів використав портретну гравюру принцеси Єлизавети Вюртембергзької Йоганна Ієроніма Лешенколя "Принцеса Єлизавета Вільгельміна Луїза фон Вюртемберг в парку" для створення живописного портрету, який в музеї названо портретом Катерини Коссаковської, зрештою, так як і гравюру "Успіх майбутнього" Клівіра Марка, що була опублікована Йоганном Ієронімом Лешенколем, та вже згадувані портретні зображення можновладців, створені Лешенколем, як зразки для музейного портрету Йосифа ІІ.

Порівняння музейних портретів із віденськими гравюрами дає підстави датувати памʼятки з НМЛ кінцем 1780-их років та водночас висуває нову ідентифікацію моделей як портретів принцеси Єлизавети Вюртембергзької та ерцгерцога Франца. Однак версія про зображення на музейних портретах шляхтянки Коссаковської та імператора Йосифа ІІ теж має право на існування, оскільки в той час не було заборони на інтелектуальну власність, тому замовники портретів та їхні художники часто послуговувалися чужими досягненнями. Не можемо виключати того, що Катерина Коссаковська, яка відзначалася непростим характером й займала високе становище в суспільстві, могла бути однією з таких замовниць.

Намальовані більш як 240 років тому музейні портрети нині є цінними мистецькими й історичними документами свого часу, які попри білі сторінки в історії їх створення, доносять особливості портретного малярства останньої чверті ХVІІІ століття й естетичні уподобання придворних кіл Австрійської імперії.