Потелицьку церкву Зіслання Святого Духа називають найдавнішим дерев’яним храмом Львівщини і однією з найстарших тризрубних церков в Україні. У 2013 році культову споруду і ще 15 дерев’яних церков карпатського регіону внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Павло Артимишин
кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"
Перші згадки про Потелич (в історичних документах фігурують різні назви — Потилич, Телич, Подтелич, Підтелич) датовані XIII століттям. У Галицько-Волинському літописі під 1262 роком згадується, що біля Телича проїжджав король Данило Романович дорогою "в Угри". Якраз тоді, коли його наздогнала делегація на чолі з бояром Борисом та Ізеболком від Данилового брата Василька, аби сповістити, що той "побідив Литву".
Невідомо, чи в той час тут уже стояла церква Бориса та Гліба. Науковці лише припускають, що наприкінці XV століття цей храм згорів під час татарського набігу. У той час Потелич став значним економічним центром, який у 1498 році отримав магдебурзьке право. Тут діяли броварня, фаянсова фабрика, млини, ткацькі, ковальські, шевські, кушнірські, гончарні майстерні. Згідно з найпопулярнішою серед істориків версією, саме гончарі своїм коштом на місці згарища вирішили відновити храм, який, найімовірніше, постав у 1502 році — вже під патроном Святого Духа.
Спочатку це була тризрубна одноверха споруда розміром 18 на 7 метрів. Квадратний у плані центральний зруб завершувався чотиригранним наметовим дахом із одним заломом, а квадратний бабинецьприміщення в західній частині храму і п’ятистінний вівтар з боковими приміщеннями перекривав похилий дах.
Тричі у XVIII столітті (у 1718, 1736 та 1753 роках) майстер Казимир Домінікович реставрував та перебудовував церкву. У результаті споруда стала двоверхою, з’явилося восьмигранне наметове покриття з бароковою банею. Втім на первісний задум архітектурної композиції це не вплинуло.
Унікальну мистецьку цінність має стінопис XVII століття, що зберігся у храмі. Перші розписи Святодухівської церкви у Потеличі з’явилися близько 1620 року — їх виконали декілька художників на чолі з місцевим мешканцем Іваном Малярем. На стінах храму зобразили окремі сюжети про земні подвиги і страждання Ісуса Христа та Богоматері.
Сцени "Страстей", розміщені на північній стіні навипростір між двома паралельними рядами вертикальних опор у п’ять рядів, складаються з понад 20 сюжетів, серед яких "Вхід Господній в Єрусалим", "Тайна вечеря", "Знущання над Христом", "Христос на суді", "Коронування терновим вінком", "Розп’яття", "Зняття з хреста", "Покладання до гробу", "Воскресіння". Центральне місце в композиції стінопису у північній частині церкви займає сцена "Успіння Богородиці".
На південній стіні нави церкви розписи вцілили не повністю. З того, що збереглося — центральна сцена "Богоматір Печерська зі святими Антонієм та Феодосієм" з архангелами по боках від неї. На нижньому ярусі можна побачити постаті дванадцяти апостолів.
На західній стіні нави — сцена "Воздвиження хреста", а в бабинці — "Оплакування".
Також зберігся двоярусний іконостас XVII століття. Серед його ікон найвідоміша — "Деісус", виконана представником жовківської іконописної школи бароко Іваном Рутковичем у 1683 році.
Реставраційні роботи у храмі проводили в часи перебування регіону у складі імперії Габсбургів — у 1831 та 1903 роках, а також 1923-го — вже за Другої Речі Посполитої. Під час останніх змін усі ґонтові дахи й обшиття стін замінили бляхою. На щастя, після чергової реставрації на початку 1970-х років ґонтдерев’яний покрівельний матеріал у вигляді тонких вузьких дощечок храму відновили.
Поряд із церквою стоїть невелика двоярусна дзвіниця, також зведена у XVI столітті. Нижній ярус дзвіниці відкритий. Його товсті вертикальні бруси не обшиті дошками; на них, ніби на сваях, тримається піддашшя та ще один ярус. Висота споруди — 20 метрів. У 1736 році дзвіницю, як і церкву, ремонтував Казимир Домінікович. Пізніше реставрували у радянський час — у 1970 році.
У червні 2013-го культову споруду, разом з іншими дерев’яними церквами карпатського регіону, включили до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. А у 2018—2019 роках коштом обласного бюджету ініціювали чергову реставрацію: укріпили фундамент та підвалини церкви, провели першочергові протиаварійні роботи несучих стін. Роботи зупинилися через припинення фінансування.