"Побачимося в крамниці, де ти лежатимеш на полиці з милом". Огляд книги "Аушвіц" Лоренса Ріса
11:46, 5 січня 2023
Лоренс Ріс — англійський теледокументаліст і автор книг на тему нацизму, Голокосту та Другої світової війни. "Аушвіц" його четверта книжка, яку він написав на основі близько сотень інтерв’ю з вцілілими й причетними до цього табору нацистами. Це детальна, моторошна і захоплива оповідь про одне з найстрашніших місць у світовій історії. Не знаю, чи це найповніша історія Аушвіцу, але дуже ймовірно, що найкраще написана. Не дарма видавництво "Лабораторія", яке спеціалізується на новинках, переклало й видало цю книжкугу попри те, що Ріс написав її ще сімнадцять років тому.
Аушвіц — це німецька назва містечка Освенцім, що на півдні Польщі. На початку Другої світової війни нацисти збудували поблизу концтабір, в який почали звозити євреїв. Згодом його переробили у табір смерті. Врешті за п’ять років там вбили 1,1 мільйона людей, з яких понад 200 тисяч — діти.
Лоренс Ріс починає історію "Аушвіцу" з самої задумки цього табору. Дослідивши сотні документів, листів і свідчень, він пише, що спочатку там не планували масового знищення євреїв. Спочатку їх мали вивезти подалі. І як імовірне місце для цього, нацисти розглядали навіть Мадагаскар. Однак доволі швидко змінили думку і розпочали "остаточне вирішення" єврейського питання. Ріс доводить, що на кожній ланці цього процесу нацисти демонстрували моторошні ініціативність та винахідливість. Німці, в яких брав інтерв’ю автор, через пів століття після скоєного ні про що не шкодували.
"Якось Адольф Айхман необачно зазначив: від усвідомлення, що він брав активну участь у знищенні мільйонів євреїв, він відчуває таке задоволення, що готовий "зі сміхом стрибнути в могилу". Те саме можна сказати і про Ганса Фрідріха".
Книга Ріса — об’єктивне дослідження. Воно розказує про вічну ганьбу французів, причетність поляків, литовців, угорців, румун і українців до вбивств мільйонів євреїв. Усі могли бути антисемітами, незалежно від походження і місця проживання. Й навіть згодом після війни ті, хто переховував євреїв, часто могли цуралися своїх вчинків.
"Аж тут я повернувся і побачив Янека, що йшов з нацистом. Той націлив на мене гвинтівку. Янек сказав нацисту "Це єврей". Я почав благати: "Янеку, скажи йому, що ти жартуєш!". Але він повторив "Це єврей. Хапайте його". Потім Янек попрощався зі мною такими словами, які мені й досі важко повторювати… Він сказав: "Прощай, Тойві. Побачимося в крамниці, де ти лежатимеш на полиці з милом".
Одна з відмінностей звірств нацистів, що виконували "остаточне питання", від багатьох інших воєнних злочинів ХХ століття полягає у тому, що нацисти наполягали на утриманні від сексуального насилля. Не з гуманних, а з ідеологічних міркувань. Щоправда, не цуралися грабувати в’язнів. Гидуючи євреями, нацисти, однак, не соромилися забирати в них гроші й коштовності, які ті мали при собі
"Ми не відчували жодної симпатії чи співчуття до тієї чи іншої групи євреїв з якоїсь конкретної країни, хіба що хотілося випити певний сорт горілки чи шнапсу. Ми пили багато горілки. Щодня не напивалися, але іноді траплялося. Ми падали на ліжка п’яними, і якщо комусь було ліньки вимкнути світло, він стріляв у лампу. І ніхто нічого не казав".
Книга "Аушвіц" — це насамперед історії людей. Історія начальника табору смерті, і звичайного німця, Ганса Гьосса. Історія неймовірної втечі українського в’язня Євгена Бендери. Історія кохання есесівця Франца Вунша до Гелени Цитронової, яка врешті відповіла йому взаємністю. Історія доктора Менгеле і ще десятки абсолютно моторошних розповідей.
"… коли під час переклички виявляли, що когось немає, то есесівці й капо починали пошуки зі спеціально навченими псами і знаходили втікача, що ховався десь під дошками або між мішками з цементом. Знайшовши втікача, йому на спину вішали табличку, де було написано "Ура! Ура! Я знову з вами!", і він повинен був ходити територією табору й бити в барабан, після чого йти до шибениці".
Лоренс Ріс пише, що після завершення війни і судів над нацистами, виявилося, що можна було бути членом СС, працювати в Аушвіці, бути присутніми на процесі масового знищення людей, робити конкретний внесок в "остаточне рішення", й в очах післявоєнної німецької держави бути невинним... Адже з приблизно 6500 есесівців, які працювали в Аушвіці з 1940 по 1945 рік лише приблизно 750 отримали якийсь вид покарання.
Попри описані жахіття книга "Аушвіц" читається напрочуд легко. Лоренс Ріс дуже вправний автор, який пише доступно і цікаво. Тому якщо вам хоч трохи цікава тема — не пошкодуйте грошей на цю книгу. У січні "Лабораторія" очукує вже другий її наклад.
Книгу "Аушвіц" Лоренса Ріса можна купити тут.
Схожі матеріали
"Козацький Марс". Уривок з книжки Олексія Сокирка про державу та військо Козацького Гетьманату
Детальніше
"Дискримінація і нерівність" проти дискримінації та нерівності. Огляд книжки Томаса Совелла
Детальніше
