Скандинавська гра в давньоруському Києві

Шведи проти московитів

Хнефатафльhnefatafl була настільки популярною грою, що навіть декілька разів згадана в різних писемних джерелах. Найбільше — у скандинавських сагах. Проте на опис правил натрапляємо лише в записах, зроблених 1732 року. Шведський ботанік Карл Лінней описав їх у своєму щоденнику під час експедиції до лопарів Швеції.

<p>Зображення гравців на камені з Оккельбо (Швеція), ХІ століття</p>

Порівняння цього запису із середньовічними літературними, а також із численними археологічними знахідками, дає змогу дещо реконструювати правила. У гнефатафль грали на дошці від 7х7 до 19х19 клітинок. У грі були король та гвардія пішаків, що його захищали. Були також пішаки противника. Вони не мали свого короля. Завдання їхньої групи — оточити і знищити ворожого короля. Король же мав успішно дістатися запланованого пункту подорожі в одному з кутків дошки. Але у нього було вдвічі менше воїнів, ніж у ворога. Нагадує справжній похід вікінгів, чи не так?

Настільна середньовічна гра гнефатафль належить до розряду стратегій. Можливо, тому її популярність значно знизилась у Середньовіччі, коли у Європі завдяки хрестоносцям стала популярною інша стратегія — шахи. Але це не стосувалося скандинавських земель. Цікава деталь: у щоденнику Ліннея одна партія пішаків називалася шведами, а інша — московитами. Така пам’ять про Північну війну1700–1721.

Скляне багатство з Чернігівщини

На території Руси ця гра з’явилася разом зі скандинавами. Більшість знахідок походить із поховань Х століття. Інколи археологи виявляють повні набори.

У Північній Європі фігурки виготовляли з різного матеріалу — із кісток тварин, а також бурштину, каменю та глини. Відносно менше, бо дорогі, — скляних екземплярів. Чи робили такі на місцях, тобто на Русі й у Північній Європі? Питання дискусійне. Скло у Середньовіччі виготовляли за секретними рецептами. Тому навіть якщо фігурки для гри і створювали на місцях, то не із власного скла, а з розігрітого імпортованого. Фігурки ж з бурштину, кістки, каменю чи глини здебільшого імітують форму скляних.

Але є такий примітний нюанс. У Південній Русі, навпаки, саме скляні фігурки зазвичай наявні у складі гральних наборів X століття. Одним із таких є Поховання 98 із села Шестовиці на Чернігівщині. У 1946 році його дослідила Ядвіґа Станкевіч. Це було багате поховання воїна у супроводі рабині й коня. Окрім численного військового та торговельного інвентарю, у камері був набір скляних фігурок для двох гравців. Загалом на усій території Руси нараховують до сорока подібних знахідок — і наборів, і окремих фігурок. 

Скляні ігрові набори X століття переважно відомі з території Руси та Швеції. З одного боку, це підтверджує зв’язки Руси саме зі шведською спільнотою. З іншого — показує торговельні шляхи, що поєднували Скандинавію із Візантією. Знахідки переважно локалізовані в місцях, що були пов’язані з цими торговельними шляхами: у Києві, Шестовиці, Чернігові, Седневі, Гньоздово. Найбільше — у Середньому Подніпров’ї, так званому "ядрі" Київської Руси. Значну кількість знахідок виявлено на могильнику Бірка у Швеції.

"Руське різблення з риб’ячої кістки"

Року 2007 у Києві розпочали розкопки, що додали важливих деталей до наших знань про середньовічний Київ, а водночас і про поширення гри гнефатафль. Спаський розкопНазваний за вулицею Спаською у районі Подолу відразу приніс цікаві знахідки з ХІІ століття. Було виявлено дерев’яну споруду, яку знищила велика пожежа, що охопила й навколишні садиби. Через цю раптову подію майже всі речі, що перебували на момент пожежі у приміщеннях, залишилися на місцях. Серед знахідок були і фігурки для гри у гнефатафль. Тільки виготовлені вже не зі скла, а з моржевого бивня.

У Середньовіччі моржевий бивень закривав майже всі потреби Європи та Близького Сходу в коштовному матеріалі для різьблення. Знахідки моржевого бивня відомі навіть на території Африки та Індії, що мали слонову кістку. Із нього робили оздоби для скриньок та парадної зброї, єпископські посохи та гребені, декорували пояси, і, звісно ж, ігрові набори — гнефатафль, шахи, нарди, кості.

Фігурки із київського Подолу відомі на Готланді, у Швеції, Норвегії, Ісландії, на Шетландських островах, в Ірландії та інших зонах впливу скандинавів. Київська садиба теж свідчить про зв’язки з північними землями. Окрім фігурок, було знайдено ще й дев’ять фрагментів черепів моржів, а також дрібні скалки моржевого ікла. Київська колекція моржевих черепів за чисельністю поступається тільки Бергену (Норвегія) та Шлезвігу (північна Німеччина), де було виявлено по 15 таких знахідок.

У давнину ікла моржа перевозили і продавали разом з передніми частинами черепа, на якій вони трималися. Київські знахідки демонструють, що ікло видобували, розколюючи череп. На садибі виявлено якраз ці фрагменти зубних пазух, де ікло росло. Очевидно тут його і продавали. Дрібні скалки вказують на можливість їх обробки на місці. Тобто київські фігурки вирізали вже у Києві за відомим власникові садиби зразком.

Знахідки таких фігурок із моржевого ікла відомі в Болгарії та на Волзі. У листуванні візантійського поета і граматика ХІІ століття Іоанна Цеца якраз згадане "руське різблення з риб’ячої кістки". Так у давнину називали всіх тварин, що жили у воді.

Київ у Середньовіччі був великим торговельних хабом. Місто розташоване на перехресті торговельних шляхів. Одним із них було відгалуження Великого шовкового шляху. Інший — "із варяг у греки" проходив по річках із півночі на південь. Через середньовічний Київ перевозили різні товари: шовк, прянощі, метали, хутро, солодощі й моржеву кістку.