Динотерій: "жахлива тварюка" із Тернопілля

Бивні вниз

Динотерій – величезна хоботна тварина, що нагадувала частково слона, частково моржа, частково тапіра. Її назву перекладають із грецької як "жахливий звір" ("дейнос" – жахливий, "теріон" – бестія).

<p>Динотерій в експозиції відділу природи Тернопільського обласного краєзнавчого музею</p>

Вважають, що динотерій був одним із найбільших ссавців, які будь-коли бродили землею. Він мав масивне тіло з довгими ногами й заввишки сягав 5 метрів. Завдяки своєму зростові міг дотягнутися до найвищих гілок дерев. Доросла особина в середньому важила 8 тонн, найбільші – 15 тонн.

Шкіра динотерія була гладкою і безшерстою. Клімат у той період був теплим і вологим, тож шерсть не була потрібна велетню – як і сучасним африканським та індійським слонам.

Бивні росли з нижньої щелепи і круто загиналися донизу. Вони викривлялися майже під прямим кутом й утворювали своєрідні двозубі граблі. У мамонтів і слонів, на відміну від динотерія, зубці росли із верхньої щелепи та були спрямовані догори.

Бивнями динотерій розкопував землю, шукаючи коріння, пригинав гілки, щоб обдерти листя, а також здирав кору з дерев. Він був міцним і його могли використовувати для переміщення масивних предметів.

У кожній щелепі динотерій мав по десять зубів. Вони були досить примітивної будови і призначалися для перетирання їжі. Тверді гілки, які пережовують сучасні слони, до раціону динотерія не входили.

Хобот цієї тварини був потужним і надзвичайно чутливим. У ньому було до 40 тисяч пучків м’язів, хоча на вигляд – доволі короткий.

Щоб добувати їжу, велетень використовував не тільки хобот і бивні, а й кінцівки.

Холод – убивця

Динотерії виникли всередині міоцену на території Африки. Проіснували приблизно 50 мільйонів років.

Ці велетні жили здебільшого на берегах річок та великих водойм. Там вони могли знайти їжу, а за потреби – сховатись від пожеж.

Тривалий час динотеріїв сприймали як морських тварин. Їхні щелепи та зуби нагадували ті, що були в морської корови. А череп був нетиповим для хоботних – пласким.

Деякі дослідники зазначають, що ці тварини мали менш розвинутий мозок, ніж родичі-слони. Можливо, недостатній рівень розумової активности та здатности до адаптації стали причиною вимирання цих тварин.

Динотерії жили стадами. Вважають, що вони були досить агресивними. Очевидно, найнебезпечнішими були молоді самці в період гону. Жертвами динотеріїв ставали тварини, які приходили на водопій.

Згодом клімат почав змінюватися. Глобальне похолодання звузило природне  середовище існування динотеріїв. Популяція повільно скорочувалась, і приблизно 1,5 мільйона років тому динотерії вимерли.

Динотерій гусятинський

Знахідки динотеріїв – надзвичайно рідкісні. Переважно науковці натрапляють на зуби. А якщо вдається розкопати череп чи скелет – це вважають великим успіхом.

Року 1963 у Гусятині на лівому березі Збруча знайшли найповнішу передню частину скелета динотерія D. levius jourdan. Знахідка трапилася у товщі неогенового піску приблизно на десятиметровій глибині в піщаному кар’єрі. Експедиція Інституту зоології Академії наук разом із працівниками обласного краєзнавчого музею викопала практично цілий череп, а також понад пів сотні кісток. До цього наука не знала збережених черепів цього велетня.

Дослідження встановили, що кістки належали динотерію, який жив неподалік моря наприкінці міоцену, приблизно 7 мільйонів років тому.

Довжина черепа становила 1,15 метра. Кінець лівого бивня, ймовірно, був зламаний ще за життя тварини. Цю знахідку зберігають у Національному науково-природничому музеї Академії наук України в Києві.

Фрагменти кісток динотерія експонують і в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Їх виявили 1965 року в селі Чернихів на Зборівщині у відкладах пліоцену (неоген). У музеї зберігають праву частину нижньої щелепи, бивень та фрагменти кісток. Рештки знайшли пошкодженими. Їх допоміг відновити реставратор музею Богдан Лосицький за допомогою епоксидної смоли та гіпсу.