Бахчисарайський рунічний календар

Експонат КП № 2485/163

Жовтень 2013 року. Надворі спека. Справді оксамитовий сезон. Тоді я та моя дівчина навіть подумати не могли, що приїхали до Криму востаннє. Зупинились у Севастополі, а звідти – до Бахчисараю, подивитися на Ханський палац. І ось там звичайна відпустка перетворилася на кількамісячне дослідження. Коли ми блукали Художнім музеєм, то майже проминули білий столик, на якому лежали циліндр і тростина. Дівчина звернула мою увагу на ту тростину:

— Мені здається, чи вона справді вкрита рунічними знаками?

Я спершу не повірив очам. Аж надто дивне поєднання: Ханський палац у Криму та скандинавські руни. Підійшовши ближче, я переконався — це був справжнісінький футарк! Підпису не було, тож я звернувся до доглядача Музею. Як виявилось, тростина та циліндр особливої історії не мали, а сама експозиція символічно натякала на те, що у Криму колись бував… Олександр Пушкін.

Тоді я висловив обережне припущення, що ця тростина — ніщо інше, як рунічний календар. Мені вже доводилось чути про такі, але ще їх не бачив. Гіпотеза зацікавила музейників. Нас познайомили з науковими співробітниками музею, дозволили оглянути й зафільмувати експонат КП №2485/163. До палацу тростина потрапила в 1930-х з "Ермітажу" в межах кампанії з "підсилення колекцій регіональних музеїв". Про те, що треба передати супровідні документи — наприклад, паспорт експоната, — тоді не подумали. Або їх просто загубили. Ми обмінялися контактами із співробітниками, помилувалися заходом сонця, стоячи над прямовисним обривом на Чуфут-Кале, а вниз спускалися вже в сутінках.

Що таке рунічний календар

<p>Замальовки рунічних календарів з колекції Київського університету опубліковані в книзі Срезневського</p>

Повернувшись додому, я написав електронного листа до Скандинавського музею (Nordiska Museet) у Стокгольмі, колекція якого містить найбільше рунічних календарів світу. Надіслав світлини та спитав їхню думку. Мені відповіли, що так, тростина з колекції Художнього музею Бахчисарайського історико-культурного заповідника справді є рунічним календарем. Утім, на думку шведського фахівця, цей артефакт — не надто унікальний, бо належав до пізніх або так званих інтелектуальних календарів, які виготовляли у XVIII столітті. "Існує кілька сотень таких у музеях по всій Європі та у приватних колекціях, — пояснили мені. — Можливо, в майбутньому вони будуть цікаві тим, хто захоче описати цю традицію. Окрім пізніх календарів, збереглося чимало друкованих інструкцій до них".

Традиція складати рунічні календарі у Скандинавії сягає Середньовіччя. Їх виготовляли для того, щоби вираховувати дату Великодня та інших церковних свят. Вони поєднують місячний і сонячний календарі й дотримуються принципу циклічности, тому їх можна використовувати як "вічні".

Хоч зазвичай рунічні знаки позначають звуки, у календарях їх використовували замість цифр. Кожна руна означала число відповідно до свого порядкового номеру в алфавіті — футарку (отримав таку назву через перші шість літер, які залишалися незмінними в різних варіантах алфавіту: f, u, þ, a, r, k). Руни записували у два рядки. У верхньому вказували дні тижня, нижній містив так звані місячні руни, які узгоджували сонячний і місячний цикли.

За формою серед рунічних календарів виокремлюють рунстафи (палиці) і рунбуки (скріплені між собою таблички). У Середньовіччі їх створювали та використовували не служителі Церкви, а звичайні селяни — бонди. Тому в них є багато відмінностей і помилок. Приміром, данські та вестготські календарі часто починали рік від 25 грудня. Норвезькі поділяли на зимові та літні: від 14 квітня до 13 жовтня і від 14 жовтня до 13 квітня. Натомість шведські переважно починали рік від 1 січня. Різнилися між собою і свята, які могли позначати за допомогою особливих знаків чи картинок.

Українські рунічні календарі

У XVIII столітті рунічні календарі вже почали сприймати як атрибут скандинавської народної культури, яким можна і треба пишатися. Традиція їхнього виготовлення в сільській місцевості вже відмирала. Натомість по містах календарі виробляли масово, із друкованими інструкціями та з найрізноманітніших матеріалів — навіть із порцеляни. 

Рунічними календарями послуговувались не тільки у Скандинавії. Вони були поширені в Естонії, де проживало чимало шведів. Траплялись згадки про подібні артефакти у Латвії та Литві. У статті "Древній литовський календар", опублікованій у "Відомостях імператорської археологічної комісії"1865 рік, описане побутування рунічних календарів серед слов’янського населення на Волині. Філолог В’ячеслав Срезневський виявив чотири такі артефакти в колекції Кременецького ліцеютеперішня Тернопільська область. Він докладно описав їх, а два навіть намалював. Підсумком цієї роботи стала книжка "Північний різний календар", яка отримала Уварівську премію.

Ще два рунічні календарі зберігали в селі Старошведськомусучасна Зміївка Херсонської области. Предки засновників населеного пункту 1782 року прибули до українських степів з острова Даґьотепер Хійумаа в Естляндії. Вони привезли зі собою і рунбук. Ще один такий календар виготовив житель Старошведського — Андреас Крістіанссон з роду Кнутасів. Це єдиний такий артефакт, достеменно створений на території сучасної України й один із небагатьох, автор якого відомий. У 1929 році шведи покинули село, забравши зі собою й обидва календарі. Тепер вони перебувають у фондах Скандинавського музею. 

Втрачена пам’ятка

Рунічних календарів в Україні було небагато. Бахчисарайський рунстаф став першим за тривалий час, який вдалось виявити й описати. Це кругла в розрізі дерев’яна палиця з кулеподібним навершям завдовжки 80 сантиметрів. Руни й малюнки вирізані, при цьому творець застосовував давніші данські руни. Безпосередньо під навершям, упоперек тростини, також є написи (кодова табличка). Місяці розділені між собою колами із зображенням Сонця та Місяця. Над колами вирізані по три специфічні символи, знаки зодіаку й іноді маленькі хрести. Руни розташовані у два рядки, з ними зіставлені малюнки згори. Імовірно, нижній кінець календаря свого часу пошкодили й відрізали. Відсутні червень і грудень, стерті останні числа травня.

Оскільки руна 1 у календарі вперше припадає на 19 січня, у зазначених часових межах необхідно знайти роки, у яких перший молодий місяць за юліанським стилем припадав на цю дату. У нашому випадку це: 1748-й, 1767-й, 1786 рік. Враховуючи те, що календарі зазвичай створюють наперед, то ймовірною датою укладання календаря є один із цих років: 1747-й, 1766-й чи 1785 рік.

Опис і спогад — ось і все, що в нас залишилося. Тепер це ще один слід в історії, зшитій зі згадок, прорисів та припущень. Можливо, він походить не з «Ермітажу», а з "Кунсткамери", де зберігають велику колекцію рунічних календарів, яку описав ще фінський історик Андреас Юхан Гіппінг. Цього ми не дізнаємось, бо історія експоната для нас втрачена. А тепер і він. Чи назавжди?