10 знарядь шаманки з Полтавщини бронзової доби

Вхід до поховальної камери був прикритий дерев’яним колесом. Воно стояло вертикально і складалося з трьох чи чотирьох, дощок. Діаметр колеса — 62,5 сантиметри. Дуже маленька товщина1,5–2,3 сантиметра ускладнює його практичне використання. Це свідчить, що колесо виготовили спеціально для обряду поховання. Засоби пересування призначалися для успішного переходу небіжчика до світу мертвих. Представникам вищих рангів в могилі залишали готовий для використання транспортний засіб: човен, пліт чи сани. Нижчим статусом клали комплект його деталей, ще простішим — лише одну деталь, як от колесо.

Біля ніг шаманки лежав перевернутий догори дном ліпний горщик. Це опуклобока посудина, яка на вінці має ряд насічок, а на тулубі — 14 майже паралельних горизонтальних ліній, нанесених відбитками перевитої мотузки. Є два трактування перевертання горщика. Перше — воно ототожнювалося з перенесенням до потойбічного світу. Друге — викриття або позначення чаклуна. Останній сам був у живому світі перевтіленням нечистої сили й перебував у немовби невидимому перевернутому стані. 

Поблизу голови шаманки лежала п’яткова кістка малої рогатої худоби без слідів додаткової обробки. Такі предмети в археології відомі як астрагали чи бабки. Використовували їх для ігор і ворожіння. Ще у скіфський час чи за Русі на них малювали сакральні знаки. Шаман кидав кістки на пласку поверхню і за тим, які знаки випадали, робив передбачення. Деякі науковці вважають, що астрагали клали тільки у чоловічі могили. Інші ж наявність астрагалів біля небіжчиків загалом розглядають як маркер жерців. 

Тіло похованої та підстилка місцями були всипані вохрою. Цей фарбник є символом крові та воскресіння. Його символічно використовували при поховальних процесіях і для нанесення малюнків на посуд чи татуювань на тіло. Вище, під стінкою катакомби, виявили рештки сформованої у правильне коло інтенсивної плями скупчення вохри червоно-рудого кольору. Також фарбою була затерта чи помальована нитка, на яку нанизані намистини з намиста похованої.

Поруч з лівим плечем небіжчиці стояла посудина у формі своєрідного блюда чи таці, яка розвалилася під вагою ґрунту. Вона виготовлена з остеокераміки суміш необпаленої каолінової маси з блискітками піску та дрібними фрагментами товченої мушлі. Мала високі ледь розхилені бортики. Такі посудини використовували саме у процесі поховання, тому й не обпалювали. 

На дно тарелі поклали бронзове шильце, загострене з обох боків. Його довжина ледь сягає 2,3 сантиметра, в перетині має 0,2 сантиметра. Схожі вироби поширені на поселеннях і в похованнях культур епохи енеоліту-бронзи на території всієї України, але не таких малих розмірів. Шильце використовували для чищення зубів, нанесення татуювань чи проколювання шкіри. Воно могло виконувати й кілька функцій одночасно. 

Інша знахідка з блюда — кінцебічний кремінець, знаряддя на пластинчатому сколіВідламана та загострена частина краю, сколота з коричнево-чорного кременю. Місцями він має сліди ретушування, тобто загострення. Кремінець міг слугувати ножем чи скребком. А з огляду на цілительсько-лікувальні навички шаманки, це міг бути й стародавній скальпель. 

Між рештками бубна і правою рукою померлої знайшли розсипаний разок намиста: 27 намистин, одна підвіска з кістки, ще одна — з людського зуба. Саме виготовлення підвіски із зуба, обламуванням одного корінця, свердлінням і шліфуванням іншого свідчить про високий рівень підготовки тогочасного ювеліра. Це зуб чоловіка 35–45 років, який страждав від рідкісного для того часу карієсу. Ймовірно, шаманка, видалила хворий зуб і повісила його собі на груди, щоб підкреслити свої знахарські таланти. 

Праворуч на рівні тулуба небіжчиці лежали головні шаманські атрибути — бубон і палиця-калаталка. Бубон необхідний для входження у транс, він відносить шамана в "Середину Світу", дозволяє йому літати, закликає і полонить духів. Його гудіння дозволяє зосередитися і загіпнозуватися. Танці з ритмічним відбиванням темпу в бубон, камланнямРитуал, що приводить в екстатичний стан і шумом, який видавали численні прикраси на костюмах шамана, були найдавнішою сакральною музикою. Бубон з цього поховання має просту форму: на тонкий дерев’яний обідок натягнута шкіра. Імовірно, що на шкірі було якесь сакральне зображення. 

Шамани виступали як чаклунами, що спілкувалися з племінними богами, так і цілителями. В бубні містилася органічна речовина жовто-рожевого кольору. Ця посудина використовувалася як курильниця, про що свідчать обпалені стінки. Сліди, ймовірно, лишилися від спалених аромаречовин. Можливо, вони слугували не лише для обкурювання, а й для входу шамана в транс. Для цього служителі культу використовували галюциногенні речовини.